Колишній житель Горлівки, поет Микола Сергієнко, який був активним учасником Майдану, каже, що відчував, що поваленням режиму Януковича все не закінчиться, а Володимир Путін не зупиниться. Сьогодні він живе неподалік від Бахмута, в старій батьківський хаті в селі Одрадівка. Сергієнко, більше відомий під своїм поетичним псевдонімом Микола Джміль, розповів Радіо Свобода, що головною причиною подій на Донбасі вважає «тотальну бездуховність земляків» і час від часу проводить «заняття духовності».
Громадською, а потім і політичною діяльністю поет почав займатися понад 15 років тому – читав вірші на акції «Україна без Кучми» ще на початку 2000 року. Допомагала із розповсюдженням матеріалів партія «Батьківщина» – вони надрукували півтори тисячі листівок із революційною поемою. Пізніше Джміль очолив районну організацію партії в Горлівці, буде потоваришував із трагічно загиблим Володимиром Рибаком. Навесні 2014 року той намагався зупинити сепаратистів, які захоплювали адміністративні будівлі в Горлівці, захищав український прапор. Пізніше тіло депутата міської ради знайшли із слідами тортур поблизу Слов’янська.
Микола Джміль востаннє був у Горлівці 7 червня 2014 року – його молодший син одружувався. Загалом поет прожив там близько 30 років – працював в геологічній службі. Але вже взимку 2013-2014-го бував там рідко – або жив на Майдані в Києві, або доглядав за старенькою матір’ю в селі Одрадівка. На проукраїнських мітингах в містах східної України били і навіть вбивали людей, але Джмілю пощастило – він не постраждав.
Втім, залишатися в Горлівці поет, відомий своєю проукраїнською позицію, звісно не міг і переїхав в рідне село. Мешкає з дружиною в батьківський хаті. Пращури Джміля переїхали до східної України ще в XIX сторіччі. Спочатку вони жили в Полтавській області, потім переїхали до Воронізької губернії, а вже після скасування кріпацтва поїхали на Слобожанщину, де отримали землю. Його прапрадід Яків оселився в Одрадівці, два його брати – поблизу Харцизька Донецької області, а останній – в районі Горлівки, в поселенні Залізна Балка.
Діти Миколи Джміля роз’їхалися по Україні – молодший син працює в прокуратурі в Бахмуті, старший – в прокуратурі у Львові, а донька – живе в Одесі.
В батьківській хаті, в Одрадівці, поет розводить бджіл, птиць і кіз, обробляє город. Але не забуває і про творчість. За словами Джміля, український степ його надихає. Свою останню збірку «Коло» він презентував у Львові в 2015 році. Туди увійшли і ті вірші, які довелося писати і під обстрілами в підвалі.
«О степ широкий, краю мій, край полиновий, сивочубий.
Орлиний клекіт, голос твій, я чую в небі срібнотрубий.
Великий степ, без меж земля, земля дорідна і багата.
Засмага сонцем під дриля.
Тут народючуща земля, всьому живому рідна мати».
Бачення причин війни у Джміля доволі жорстке – відповідальність він покладає на жителів Донбасу.
Головна причина – тотальна бездуховність моїх земляківМикола Джміль
«Головна причина того, що відбулося, – тотальна бездуховність моїх земляків. Мені гірко говорити, але так воно є. Що можна ще сказати про людей, які голосували за «бандюка» Януковича і говорили про нього, як під копірку, «бандит, але наш», – говорить Джміль.
Він вирішив особистим прикладом боротися із бездуховністю ще близько 14 років тому і проводив так звані «заняття духовності». Перше таке заняття він провів у Зайцевській середній школі, де навчався й сам. Потім проводив такі заходи і в інших місцевих школах, і у вишах, зокрема в Донецькому національному університеті. Був у Києві і Тернополі.
«На початку 2004 року хотів провести таке зайняття в горлівській школі. Школа мене запросила, зібралися діти. І раптом заборонили, відправили мене в міський відділ освіти. Там мене почали питати, а чи є в мене посвідчення, що я поет», – пригадує Джміль.
Вже під час війни він також проводив такі заняття – допомогло знайомство із керівником військово-цивільної адміністрації Донецької області Павлом Жебрівським. Кілька місяців йому допомагали із організацією і транспортом, але потім поступово заняття припинилися. Зараз Джміль планує їх відновити.
