Традиційно листопад став місяцем загострення політичної боротьби з намаганням використати вулицю як чинник впливу. Політики-популісти, різноманіття яких в Україні, за спостереженням «Українського тижня», останнім часом постійно збільшується, вже давно прогнозували на кінець осені соціальний вибух. Вони й досі переконані, що справжній Майдан можна заздалегідь підготувати й організувати. Вочевидь, історія останніх 10 років їх нічого не навчила. Адже, як наголошує видання, доки немає серйозної низової ініціативи, «партійні» протести залишатимуться чимось на кшталт змагання районної самодіяльності в погано опалюваному клубі. На цьому «Український тиждень» наголошує в статті «Анонсований фальстарт».
Справжній Майдан ніколи не був за ковбасу, стверджує і «Дзеркало тижня». Він ставав незворотним явищем після публічної образи людської гідності – чи то була очевидна фальсифікація волевиявлення, чи жорстоке побиття мирних протестувальників. Ось тоді на вулиці виходить активна частина громадян, люди з різними поглядами й різного соціального стану, але з однаково прямою спиною. Очевидно, для такої категорії людей точка нестерпності ще не пройдена. А доти в будь-який момент хто завгодно може де завгодно поставити намети, прикрашати якою завгодно символікою, називати це «Майдан 3.0», «Майдан 4/5» чи «Майдан 666», але доля його виявиться такою ж, як доля попередніх пост-псевдомайданів. Горе-майданчики приречені на маргінальність без значної кількості готових до самопожертви, самоорганізації і самоврядування. Для Майдану потрібен не так заклик, як нерв. Не так вождь, як віра в себе. Базіки, що експлуатують роздратування, можуть породити тільки ерзац-майдан. На цьому «Дзеркало тижня» наголошує в статті «Майдан 0.0».
Дописувач тижневика «Фокус» журналіст Павло Казарін пояснює, чому протести в центрі Києва засвідчують, що популісти небезпечні не менше, ніж пряме військове вторгнення. Автор переконаний, що порядок денний для української опозиції сьогодні виглядає як бізнес-план для Кремля. В ньому зібране все, що може відразу відправити український корабль на дно. Йдеться не лише про прибічників Януковича, адже й проукраїнські політики часто можуть бути абсолютно антиукраїнськими за змістом. Докладніше дописувач «Фокуса» розповідає в статті «Траєкторія благих намірів».
«Коли повернеться Ахметов» – у статті під таким заголовком «Український тиждень» досліджує – яку гру веде найвпливовіший донецький олігарх. Автор статті журналіст Денис Казанський стверджує, що Ахметов контролює «сепаратистські утворення» за допомогою економічних важелів. Після погроз лідерів бойовиків зупинити поставки вугілля до України підприємства олігарха оголошували, що переходять у режим простою, й урізали своїм працівникам зарплати. Відтак виникав різкий сплеск народного невдоволення з перспективою соціального вибуху. І бойовики змушені були відновлювати постачання. Це, на думку автора, свідчить, що олігарх має на Донбасі не тільки економічні інтереси. Роздача продуктових наборів допомагає йому відновлювати й політичний вплив. І якщо мінський сценарій інтеграції «сепаратистських новоутворень» до України буде реалізований, ймовірно, станеться й успішне повернення Ахметова в регіональну та загальнонаціональну політику, переконує «Український тиждень».
Тижневик «Фокус» проаналізував діяльність 423 депутатів Верховної Ради і склав рейтинг їхньої ефективності. Бралось до уваги співвідношення кількості поданих законопроектів до ухвалених, підтримка реформаторських законів, відвідуваність. Сподівання журналістів на продуктивність парламенту виправдалися приблизно на 55%. Саме стільки разів зі 100 можливих депутати нинішнього скликання голосували в 2015 році. Ще 45% припало на прогули, «щось важливіше» та інші невідкладні справи. Найефективнішим політиком виявився голова Верховної Ради Андрій Парубій. А серед 20 найкращих – представники лише «БПП» та «Народного фронту». До двадцятки найменш ефективних депутатів ввійшли заможні підприємці, колишні регіонали та опозиціонери. Докладніше «Фокус» розповідає в публікації «Ефект депутата».
