25 років тому – 24 жовтня 1991 року – Верховна Рада України ухвалила заяву про без’ядерний статус, в якій Україна в односторонньому порядку взяла на себе зобов’язання не приймати, не виробляти і не набувати ядерну зброю. Чи була альтернатива ядерному роззброєнню? Про це Радіо Свобода спілкувалося із колишнім міністром ядерної безпеки й безпосереднім учасником переговорів із ядерного роззброєння Юрієм Костенком та експертом із питань ядерної безпеки – генералом Анатолієм Матвєєвим.
– Чим українські політики керувались, коли 25 років тому в односторонньому порядку брали на себе ці зобов’язання? Це якийсь післячорнобильський синдром чи спроба якомога простіше отримати міжнародне визнання після проведення референдуму про незалежність? Адже ядерна зброя могла стати каменем спотикання на шляху до цього.
Юрій Костенко: Заява з’явилася невипадково – це було продовження тієї політики, яка була закладена у Декларації про державний суверенітет. Саме там з’явився запис у розділі «Збройні сили України» про те, що Україна буде нейтральною державою і буде дотримуватися цих трьох без’ядерних принципів. Коли було проголошено незалежність, комісія у закордонних справах почала проштовхувати цю заяву і напередодні 24 жовтня в комісії відбулась досить гостра дискусія на тему, чому так швидко і для чого приймати цю заяву.
Мотивація – це треба зробити, щоб показати мирні наміри України, а також, аби не дати Росії можливість ввести війська в Україну на ядерні об’єкти і взяти їх під свій контроль.Юрій Костенко
Мотивація і Павличка, і Головатого, і інших народних депутатів – це треба зробити, щоб показати мирні наміри України, а також, аби не дати Росії можливість ввести війська в Україну на ядерні об’єкти і взяти їх під свій контроль.
Небагато депутатів, серед яких був і я, виступили із іншою позицією. Ми говорили, що у питанні роззброєння треба детальніше розібратись. Я в політику прийшов з науки і завжди прагнув спершу дослідити проблему. І лише визначивши всі аспекти ядерного роззброєння, робити заяви.
Як компроміс у заяві, в третьому пункті, було зазначено, що Україна прагнутиме ядерного роззброєння і у мінімальні терміни, але з урахуванням політичних, економічних, фінансових та екологічних аспектів ядерного роззброєння. Це був той компроміс, який дозволив 24 жовтня проголосувати, в тому числі і мені, за цю заяву.
– Пане Матвєєв, Ви знаний у вузьких колах експерт з цієї теми. Чи справді існувала така загроза, що можуть російські (чи на той час ще радянські війська) увійти і взяти певні об’єкти під контроль?
Пункти управління були за межами України, і ми по суті не могли керувати тією ракетно-ядерною зброєю, яка була на нашій території. Всі команди щодо бойового управління йшли із Москви.Анатолій Матвєєв
Анатолій Матвєєв: Пункти управління були за межами України, і ми по суті не могли керувати тією ракетно-ядерною зброєю, яка була на нашій території. Всі команди щодо бойового управління йшли із Москви.
У нас на 1991 рік було дві з половиною тисячі оперативно-тактичних ядерних боєприпасів, які до кінця 1992 року були вивезені з України, були вивезені. На ракетах балістичних було 1272 боєголовки, а ще 672 ядерні боєголовки – для крилатих ракет повітряного просування. Арсенал був дуже потужний. Питання здатності його обслуговування й утримування – це була проблема.
– А чи контролювався керівництвом України процес виведення тактичної ядерної зброї?
Юрій Костенко: Всі аспекти цього процесу я описав у книзі «Історія ядерного роззброєння». Книга базована винятково на документах і рішеннях, які тоді приймали вищі керівні органи.
Я хочу наголосити на міфі, який дуже часто використовувався в той період, що Україна прагнула набути контролю за ядерною зброєю. Жодного рішення ні парламенту, ні уряду, ні Ради безпеки не було ухвалено з цього приводу.
Питання ставилося лише про контроль незастосування з нашої території, особливо стратегічно-ядерної зброї.Юрій Костенко
Питання ставилося лише про контроль незастосування з нашої території, особливо стратегічно-ядерної зброї.
– Куди ця зброя була націлена?
Юрій Костенко: Ніхто не знає, бо коди були в Москві. Весь процес ядерного роззброєння розглядався в двох аспектах: перший – це пошук оптимального шляху, за яким Україна могла б отримати дивіденди – політичні, економічні, фінансові й військово-політичні. Другу стратегію проводило українське МЗС. Цю стратегію я називаю «передача всіх боєголовок Росії». Ця стратегія і привела до сумних наслідків ядерного роззброєння, які, врешті, вилилися в агресію Росії проти неозброєної України і без гарантій безпеки.
Тактична зброя вивозилася без жодного рішення головнокомандувача і без жодних рішень парламенту. Більше того, український парламент в 1992 році заборонив виводити тактичну зброю до встановлення міжнародного контролю за знищенням українських тактичних ядерних боєголовок.
– З нами на зв’язку ще один фахівець із питань безпеки – генерал Олександр Скіпальський. Чи правда, що Ви були одним із тих силовиків, які намагалися в 1992 році переконати тодішнього голову держави зупинити виведення тактичних ядерних боєприпасів з території України?
Олександр Скіпальський: «Тоді я був начальником військової контррозвідки. Мене цікавить, чи у книзі пана Костенка є доповідна підписана на ім’я Кравчука? Там йшлося про тактичну небезпеку та недоцільність вивезення тактичної ядерної зброї. Ми мали інформацію про те, що Росія планує все вивезти. Коли останні снаряди вивезли із Самбірського гарнізону, деякі тодішні керівники українських Збройних сил заявили: «Ну що, як ми «хохлів» взули? Справжню зброю вивезли, а залізо залишили».
Українська влада не була готова до контролю. Не було команди, не було розпорядження… Ні президент, ні Верховна Рада не розуміли важливості цієї проблемиОлександр Скіпальський
Українська влада не була готова до контролю. Не було команди, не було розпорядження… Ні президент, ні Верховна Рада не розуміли важливості цієї проблеми. Було вузьке коло фахівців, які робили все, щоб хоча б щось залишити в Україні. Але протягом 5-6 років ці спроби були нівельовані й Росія забрала все, що можна було».
– Логічним завершенням заяви про роззброєння був Будапештський меморандум – це було в 1994 році. Україна віддавала ядерну зброю, а Росія, США та Великобританія гарантували їй територіальну цілісність. Пане Костенко, чи можете Ви сказати, чому це не спрацювало? Чому в 2014 році ми побачили, що ці гарантії безпеки нічого не варті?
Юрій Костенко: Річ у тому, що це не є гарантії безпеки. Про це народні депутати України наголошували під час ратифікації договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Верховна Рада не ухвалювала рішення про знищення всієї стратегічної ядерної зброї, а лише частинами – 36% носіїв і 42% ядерних боєзарядів. Все інше Україна, за окремими договорами, повинна була ліквідовувати…
В 1994 році, коли президентом став Леонід Кучма, ми ратифікували договір про нерозповсюдження ядерної зброї як неядерна держава. Тоді й виникла дискусія в сесійній залі парламенту, в якій народні депутати в присутності президента та міністра закордонних справ – тоді це був Геннадій Удовенко – акцентували увагу на тому, що поки Україна не отримає міжнародні правові гарантії нашої безпеки і територіальної цілісності, не здійснювати обмін ратифікаційними грамотами.
– Будапештський меморандум не давав цих гарантій?
Будапештський меморандум – це не гарантії безпеки, а запевнення у гарантіях. Зовсім інший статус документа.Юрій Костенко
– Будапештський меморандум – це не гарантії безпеки, а запевнення у гарантіях. Зовсім інший статус документа.
– Ядерне роззброєння тривало навіть після того, як Україна позбулася всієї ядерної зброї. В 2010 році тодішній президент Янукович віддав збагачений уран, який теоретично міг би бути використаний для виготовлення компонентів нової ядерної зброї.
Юрій Костенко: Ні, це був зовсім інший тип урану. Він придатний лише для наукових досліджень. Але, дійсно, його можна було збагачувати, якщо застосувати певні технології.
– Деякі політичні сили і навіть органи місцевого самоврядування закликають до відновлення ядерного потенціалу України. Це реально? Наскільки Україна віддалилася від того, щоб відновити його?
Анатолій Матвєєв: Треба жити реаліями.
Чи могли б ми той потенціал утримувати? Я скажу одразу – ні. Тому що на боєголовках треба проводити регламенти. Ми їх проводити не могли.Анатолій Матвєєв
Чи могли б ми той потенціал утримувати? Я скажу одразу – ні. Тому що на боєголовках треба проводити регламенти. Ми їх проводити не могли. Елементи, які стосуються заміни, у нас їх теж не було. Підходив би час, коли все одно треба було б із ними розлучатись. Куди і як ті боєприпаси дівати? У нас не було можливостей для самостійної утилізації.
– Тож, чи може Україна відновити свій ядерний потенціал?
Юрій Костенко: Ні, не може. Так говорять тільки політичні провокатори або невігласи.
Анатолій Матвєєв: Погоджуюсь.
(Повну версію розмови слухайте в записі)
