Він вплинув на моє життя – Святослав Вакарчук про Богдана Гаврилишина

24 жовтня на 91-му році життя помер український економіст, благодійник та громадський діяч, професор Богдан Гаврилишин. Його називають найвідомішим українцем сучасності та діячем світового масштабу. «Вчитися, мріяти, діяти з ентузіазмом, оптимізмом, захопленням!» – такий простий рецепт успіху називав він сам. Хоч більшу частину життя Богдан Гаврилишин прожив за кордоном, однак щирішого українця годі й шукати, зауважив колишній президент України Леонід Кравчук. А музикант Святослав Вакарчук, у свою чергу, в інтерв’ю Радіо Свобода зазначив: Богдан Гаврилишин до останнього вірив у краще майбутнє України. І додав, що особисто зробить все, аби ця його віра здійснилася.

​

Співак Святослав Вакарчук:

– Я з ним випадково познайомився в аеропорту. І в перший же момент нашого знайомства ми розговорилися про історію, про революції, про вивчення різних мов, про якісь речі, що відбуваються в Україні. Вам складно уявити ситуацію, коли ми ледь-ледь знайомі, а говорили так, ніби знали один одного вже 10-15 років. Я тоді ледь не спізнився на літак.

Він мене вразив не тільки своїм інтелектом і світоглядом, але й своєю допитливістю. У свій вже похилий вік він буквально як підліток був цікавий до життя. І цю цікавить він зберіг, я думаю, до останніх хвилин свого життя. До того моменту, як я його бачив у нього це зберігалося. Мене так вразило це знайомство, що коли я потім повернувся з цієї поїздки і він теж був в Україні, ми домовилися зустрітися і потім ще проговорили дві години на ці теми.

– У чому феномен Богдана Гаврилишина?

– Він багато впливав на пластунів, він займався пластом, він займався молоддю. Його програми і його меценатська діяльність сприяла тому, що велика кількість людей поїхала за кордон. І багато хто з цих людей завдячує західній освіті саме йому.

Він багато впливав на політиків, особливо в 90-х роках. Шкода, що його природня скромність і десь навіть сором’язливість завадили йому самому займатися політичним життям. Він би міг зробити багато не тільки як меценат, філософ, економіст та радник, а, можливо, як діючий політик в Україні.

– Як ця людина вплинула на Вас?

– По-перше, основна річ – ніколи не припиняти вчитися і пізнавати світ. Я і до нього знав багато з цих речей, але він був для мене живим прикладом так званого «self-made man» (людина, яка зробила себе сама – ред.), людина, яка з нуля себе створила і піднялася до видатного рівня. Це був для мене, можливо, один з найяскравіших прикладів, як можна абсолютно змінити своє життя власним руками. І я зустрічав декількох людей, які, можливо, змінювали моє життя. Він був один з них. Він був один із тих людей, зустріч з якою змусила на себе по-іншому подивитися.

У цьому сенсі він схожий із Шимоном Пересом: в його невгамовному бажанні постійно вчитися, навіть у похилому віці він сприймав життя, як юна людина, яка тільки починає пізнання світу.

– Як він сприймав те, що нині відбувається в Україні?

– Він був ідеалістом, в хорошому розумінні слова. Тобто людина, яка вірила, що все буде на краще. Все, що він казав, що потрібно змінювати свідомість і треба, щоб прийшло нове покоління людей, і що це нове покоління буде іншим. І він сам робив усе для того, щоб це нове покоління приходило. Він, як людина з чистим розумом, але і з чистою душею ідеаліста завжди вірив в те, що в Україні врешті-решт стане краще, ніж є зараз. Можу вам сказати, що я особисто роблю все для того, щоб його віра все-таки здійснилася. І щоб він, нехай з вічності, побачив, що він був правим.

​Перший президент України Леонід Кравчук:

– Я його запам’ятав дуже щирою людиною, він просто випромінював доброту. Моє таке враження, що він не вмів сваритися. Скільки я його знаю, в складних життєвих ситуаціях чи в обговоренні політичних, економічних питань, він завжди говорив тихо, спокійно і дуже переконливо.

І друге – він дуже любив Україну. Я з ним познайомився в перші роки Незалежності. І був у нього в будинку в Швейцарії. Так увесь його будинок – це була частинка України, там все віддзеркалювало Україну, там все було з любов’ю і повагою до України.

Феномен полягає в тому, що він – людина з Тернопільської області, яка не мала «великого» минулого, – сам зробив себе Гаврилишина-професора. Його життя і діяльність є прикладом людини, яка ставить велику мету і досягає її.

– Хто для Вас – Богдан Гаврилишин, яким Ви його запам’ятали?

– На перших порах, коли він приїхав в Україну і став моїм радником, а він був радником президента Кравчука. Перше питання, яке виникло для України – це ринкова економіка. Я запам’ятав, як він буквально на пальцях нам пояснював, що це означає, тому що не всі ми тоді, вихідці з соціалістичного минулого, знали суть, закони, особливості ринкової економіки. А Богдан Дмитрович був членом Римського клубу, керівником відповідних шкіл, відповідних інститутів, проводив великі семінари, конференції, симпозіуми. І я запам’ятав цю школу Богдана Гаврилишина – «перехід до ринкової економіки».

Ми з ним починали думати про нову Україну. І ці думки, наші розмови для мене дуже важливі, тому що я багато з того, що ми говорили, використав у своїй практичній роботі.

Зрозуміла справа, що його думки і пропозиції будуть вивчатися і люди в них будуть знаходити відповіді на багато питань сьогодення. І що важливо, він був і теоретиком, і практиком, причому дуже знаменитим. І справді був професіоналом. Так я його запам’ятав.

– У 2009 році у програмі Радіо Свобода «Дійова особа» він сказав «Я певний, що воно буде, нормальне майбутнє, себто що Україна стане нормальною державою, цей процес почнеться, може, тільки через якихось 8-10 років». Нинішні роки Богдан Гаврилишин назвав часом, коли Україна стане нормальною державою. Тобто він передбачив розвиток подій?

– Я думаю, він аналізував ситуацію, знав закономірності розвитку суспільства, знав особливості України. Це було наукове передбачення.

– Коли востаннє зустрічалися з паном Гаврилишиним, про що Ви говорили?

– Пам’ятаю якась дата була значна і я сидів поряд із Богданом Гаврилишиним і ми спілкувалися: говорили про Україну, про її майбутнє, говорили про те, що потрібно для України, що було б краще. Він розповів свої аналізи, пропозиції, свої думки. Він говорив про те, і він в цьому був переконаний, що перспектива в України дуже велика, що українці вміють працювати і вміють захищатися. Це вже дні були сучасні, він дуже хвилювався за війну на Сході. І він вірив у те, що Україна переможе і переконливо говорив про це. Це я запам’ятав. Мені завжди було цікаво з ним спілкуватися. Тому я висловлюю свої співчуття дружині і близьким родичам, бо ця людина дуже багато для мене важить.