Виправлення судових помилок: як це відбувається в Україні?

Київ – Днями стало відомо про смерть у Лук’янівському СІЗО Олександра Рафальського – одного із небагатьох засуджених до довічного ув’язнення, якому вдалося через майже 15 років домогтися перегляду своєї справи за нововиявленими обставинами. На думку правозахисників, сьогодні в Україні немає механізму виправлення судових помилок для людей, вироки у справах яких винесли за старим, ще радянським, кримінальним кодексом. Верховна Рада ухвалила у першому читанні тимчасовий закон, який стосується перегляду таких справ, але вже більше року остаточне голосування не відбувається.

Олександр Рафальський разом із ще трьома чоловіками був засуджений до довічного позбавлення волі за звинуваченням у серії убивств. Сам Рафальський свою вину не визнав і пізніше заявляв, що його катували, але вирок суду був обвинувальним, бо інші фігуранти справи у злочині зізнались. Як стверджують правозахисники – під тортурами. Всього за ґратами чоловік провів близько 15 років. У СІЗО його перевели, тому що тривало слідство у двох справах, де він проходив як потерпілий – про катування і про фабрикування доказів, розповів Радіо Свобода експерт Харківської правозахисної групи Андрій Діденко. Він напередодні і повідомив про те, що трапилось, у Facebook.

Радіо Свобода направило запит щодо цієї інформації до Міністерства юстиції, якому наразі підпорядковуються пенітенціарні установи, однак відповіді чиновники станом на сьогодні так і не надали.

Родичі Олександра Рафальського за ці роки зробили майже неможливе, розповідає Андрій Діденко.

«Мама Рафальського, Тамара Михайлівна, достукалася до представників місії ООН, верховний комісар з прав людини спрямував до уряду України вербальну ноту з приводу конкретних питань щодо Олександра Рафальського – це його катування, це його затримання неправомірне. Досі уряд України так і не спромігся направити адекватну відповідь на ці питання», – говорить правозахисник.

Вже кілька років у цій справі, за словами Діденка, триває «колотнеча»: звернення від захисту направляється у прокуратуру, призначаються суди за нововиявленими обставинами, бо адвокати домоглися проведення нової експертизи.

«Ці нововиявлені обставини адвокати намагаються донести до суду, але Дніпровський суд відмовив, а тоді апеляційний суд змусив його знову це переглянути, і от відбувається колотнеча: то територіальну підсудність не можуть визначити, то з’ясувати, де зібрати колегію – і таке відбувається роками», – зауважує правозахисник.

«Непрохідний» законопроект

Рафальський був одним із восьми людей, чиїм історіям була присвячена фотовиставка, яку активісти громадських організацій провели у Верховній Раді та в Українському кризовому медіацентрі на підтримку законопроекту 2033-а, який дозволяє переглядати вироки засудженим за тяжкі злочини. Парламент розглядає цю ініціативу більше року, каже Андрій Діденко.

«Декілька разів його включали до порядку денного, але – у непрохідний список: або 51-м номером, або іще якимось, тобто руки депутатів не доходять до цього законопроекту. Або немає достатньої кількості депутатів у залі, аби взагалі його проголосувати, а не провалити», – нарікає правозахисник.

Радіо Свобода писало про цей законопроект у липні, коли він готувався до другого читання.

Тоді депутати, зокрема Олена Сотник із «Самопомочі», говорили про те, що більшість депутатів не виступають активно на підтримку цієї ініціативи, але й не блокують її.

Серед правозахисного середовища сьогодні немає єдиної позиції щодо цього законопроекту, хоча тут погоджуються, що проблема – системна. Зокрема, Олександр Букалов із «Донецького меморіалу» зауважує: «В цьому законопроекті мене турбують деякі аспекти. По-перше, він застосовується не до всіх осіб, щодо яких було винесено неправосудні вироки. І виходить, що якщо людина отримала не довічне, а наприклад, «якихось» 7-8 років, і вона впевнена, що це є неправосудний вирок, але він чомусь не підпадає під цю категорію – і виходить що, вона має сидіти?».

По-друге, на його думку, невідомо, яким чином неправосудний вирок, власне, виправити.

«Людина, яка засуджена свавільно, незаконно, вона має бути виправдана? – запитує правозахисник. – Якщо це так, то постає питання, а що ж буде з відповідальністю осіб, які це скоювали: судді, слідчі, прокурори? І чи може бути інший вирок – що людина винна, але цей вирок надто суворий, і його просто замінять на якесь інше покарання».

За словами Андрія Діденка, коли «Реанімаційний пакет реформ» розробляв законопроект, засуджених довічно обрали для того, аби показати глибину проблеми відсутності правового механізму виправлення судових помилок – особливо у справах, які розглядались ще за ухваленим за СРСР кримінальним кодексом, де вирок міг базуватись виключно на зізнанні обвинуваченого. Діяти цей закон у разі його ухвалення має тільки близько року, щоб встигнути переглянути сумнівні справи, зауважує правозахисник.

Європейський суд з прав людини визнав жорстоким поводженням неможливість для засуджених звернутись до суду час від часу щодо перегляду справ, наголошує Діденко.

«Коли йдеться про осіб, які мають невеликі терміни, засуджені за радянським кодексом, то їх (у в’язницях – ред.) тепер майже не залишилось. По-перше, щодо осіб, де є певні сумніви щодо судового рішення, слідство тривало рік і навіть більше, і вони у багатьох випадках звільнились за законом Савченко», – зазначає він.

За словами правозахисника, до 2010 року, коли відбулася так звана «мала судова реформа», в Україні була процедура перегляду справ Верховним судом, але вона була занадто складною, щоб багато людей могли таким шансом скористатись.

Через це розроблялась ще одна законодавча ініціатива – яка б створювала процедуру «виключних проваджень», яку міг би ініціювати Уповноважений з прав людини Верховної Ради, зазначає речник офісу омбудсмана Михайло Чаплига.

«В офісі ми також розглядали питання щодо запровадження певного механізму, який існує у північних країнах, який існує у Польщі. Це механізм, коли за особливою процедурою, коли вже вичерпані всі національні засоби захисту, в тому числі – касація, і особа вже відбуває покарання, коли за особливими ознаками уповноважений може звернутися до судової інстанції із пропозицією щодо перегляду справи», – говорить він.

За словами Андрія Діденка, за цим законопроектом, згадана процедура може бути застосована тільки протягом року після остаточного вироку. Перегляд справи, між тим, не означає автоматичного виправдання, адже рішення все одно має винести суд.

Майже всі справи за нововиявленими обставинами ініціює прокуратура – Діденко

До Радіо Свобода звернувся засуджений із Сокальської колонії на Львівщині Віктор Дячок, який був засуджений на 8 років у 2014-му. Він написав нам листа. Зараз чоловік відбуває покарання втретє, і, за його словами, попереднього разу, коли він був у в’язниці, квартиру, яка йому належала, продали за довіреністю, а коли він хотів повернути гроші – спочатку побили, а тоді – звинуватили у нападі і пограбуванні жінки. У матеріалах справи, які Дячок переслав Радіо Свобода, є довідка про побої цієї жінки, але там йдеться також про те, що ніде не знайшли відбитків пальців. Обвинувачення побудоване, зокрема, на свідченнях постраждалої, чоловіка, який винаймав кімнату у квартирі, де вона жила, і чоловіка, який проводив у справі як співучасник Дячка.

Зараз Віктор Дячок і його адвокат Василь Стальчук хочуть довести до суду справу щодо цієї квартири, однак слідство закриває провадження за відсутності доказів. Дячок сподівається, що якщо суд підтвердить цю інформацію, це може бути нововиявленою обставиною у його справі. Жінка, яку Дячок звинувачує, Олена Мархасьова, у суді стверджувала, що гроші з квартиру віддала, а в коментарі Радіо Свобода заявила, що Дячок тією квартирою заволодів злочинним шляхом.

На думку Андрія Діденка із Харківської правозахисної групи, шансів виграти справу в суді за нововиявленими обставинами дуже мало.

«Якщо ви подивитеся реєстр судових рішень за нововиявленими обставинами за рік, за два або за три, то ви побачите, що ініціатором перегляду таких справ майже завжди є прокуратура. Тобто прокуратура тримає під контролем слідство, як підтримуючи обвинувачення в суді, так і фактично вже переглядаючи ці судові рішення за нововиявленими обставинами», – пояснює правозахисник.

За даними «Донецького меморіалу», станом на 1 січня цього року в установах відбування покарань на підконтрольній Україні території перебувало близько 70 тисяч людей.З них більше 1,5 тисячі засуджені на довічний термін.

Поділіться своєю історією – і ми розкажемо її у прямому ефірі. Пишіть на сторінки Радіо Свобода у соціальних мережах з хештегом#право_на_дію.