(Рубрика «Точка зору»)
Питання про необхідність забрати в Росії право вето у Раді безпеки Організації Об’єднаних Націй, у зв’язку з її нападом на Україну, вже піднімалося неодноразово. Але воно щоразу «спотикалося» об відсутність прописаної процедури ануляції права вето в тієї чи іншої країни, котра є членом Ради безпеки. Оскільки немає механізму її запуску і реалізації.
Крім того, за існуючого нині статуту ООН, це виглядає досить проблематично. Щоб забрати в Кремля право вето, потрібно змінити статут, а щоб змінити статут, треба подолати право вето Російської Федерації. Замкнуте коло.
То чи не варто було б спробувати піти дещо іншим шляхом? Для початку не забирати у Росії, постійного члена Радбезу ООН, права вето, а призупинити використання Москвою цього права.
Скажімо, на час проведення розслідування в ООН того, що Росія причетна до збиття пасажирського літака «Боїнг-777», а також є однією зі сторін військового конфлікту на Донбасі.
У Мінських домовленостях зазначено, що із зони конфлікту мають бути виведені іноземні війська. Але інших іноземних військ, крім російських, там немає.
Проте необхідно враховувати, що при розгляді цього питання потрібно зробити похибку на те, що Росія є дуже «специфічною» країною.
Суть ООН, як міжнародної організації, полягає у противагах. І лише тоді її рішення чогось варті.
Якщо ж якимось чином вдасться кардинально змінити основи статуту, а Москва вважатиме, що цим ущемлені її інтереси, то не можна виключати того, що Росія взагалі перестане зважати на рішення ООН.
«Правила гри» старої системи ООН є неефективними
Наразі існує дуже слушна нагода для ініціювання на найвищому рівні питання про реорганізацію ООН.
Закінчився термін перебування Пан Ґі Муна на посаді її генерального секретаря.
То можливо варто було б спробувати пов’язати обрання колишнього прем’єр-міністра Португалії Антоніу Ґутерріша на посаду генерального секретаря ООН із необхідністю реформування цієї організації?
Хоча зараз «правила гри» є такими, що подібні ініціативи мають надходити від країн-членів Ради безпеки ООН і генерального секретаря.
А чи готові вони до цього? Хоча ООН, у такому вигляді, якою вона є нині, абсолютно не влаштовує дуже багатьох учасників цього світового клубу.
Оскільки виникає враження, що за сучасних умов основний сенс функціонування ООН в основному зводиться до того, щоб збиратися щотижня і обмінюватися гучними заявами. І не більше.
Та хоч розпускати цю наддержавну міжнародну супер-структуру (як колись Лігу Націй) зараз ніхто не погодиться, але від перезавантаження та оновлення її керівництва усі отримали б реальну користь.
І не можна далі допускати, щоб у подальшому могли повторюватися такі випадки, коли Росія, напавши на суверенну державу Україну, могла роками гальмувати рішення Ради безпеки ООН, користуючись для цього своїм правом вето.
За фактом ми маємо глибоку кризу світової системи безпеки. Схоже, що «правила гри» і гальмівні механізми старої системи ООН стали настільки неефективними, що заміняти їх потрібно разом із самим Пан Ґі Муном.
А неефективність довголітнього перебування Пан Ґі Муна на посаді генерального секретаря ООН зайвий раз доводить, що міжнародній спільноті можливо варто розробити процедуру відкликання з цієї посади тих, хто не виправдовує покладених на них високих обов’язків.
Необхідно ініціювати зміни в діяльності Ради безпеки ООН
Можливо, що Україні, яка не тільки постраждала від агресії Москви, а й від старих «правил гри» в ООН, варто було б подумати про ініціювання змін у діяльності Ради безпеки.
Що могло б бути сформульовано приблизно таким чином.
Перше: країна-член Ради безпеки, котра на даний момент веде військові дії проти іншої держави, не має права на голосування в Раді безпеки ООН, бо сама є безпосереднім учасником конфлікту.
Друге: в Раді безпеки скасовується право вето, і всі рішення ухвалюються простою більшістю голосів членів ради.
Третє: спрощеним варіантом модернізації Ради безпеки ООН могло б стати правило, за якого право вето не діє, якщо при голосуванні проти висловився лише один із членів Ради безпеки.
Четверте: існує правове поле світової цивілізації. А оскільки Росія навмисно постійно порушує і попирає всі правила, котрі б мали враховуватися в діяльності Ради безпеки ООН, то призупинення права вето для Росії, на час розслідування неправомірних дій Москви, бачиться єдино можливим виходом із ситуації, котра склалася.
П’яте: після фактичного доведення того, що літак авіакомпанії Malaysia Airlines рейсу МН17 було збито з окупованої частини Донбасу, Росія не може не тільки головувати в Раді безпеки ООН (як це відбувається в жовтні), а й має бути визнана в ООН як держава-терорист, котра веде гібридну глобальну війну проти цивілізованого світу.
Хоча й саме головування Росії в Раді безпеки ООН, країни, що розпочала гібридну війну проти іншої держави, є цілковитим нонсенсом.
Але тут прослідковуються й інші негативні моменти. Бо це головування явно підвищує ризики загострення ситуації на українському Донбасі.
Оскільки Москва може напасти зненацька і, у разі прямого вторгнення, здатна блокувати будь-яке рішення щодо України у Раді безпеки ООН.
Пан Ґі Мун був дуже схожим на пізнього Брежнєва
Можна говорити і про інші шляхи перебудови в ООН. Мова йде про рішення Генеральної асамблеї ООН, на які вето накласти ніхто не може.
Втім, розпуск ООН і створення нової «ООН 2.0» завжди залишається на крайній випадок. Хоча ті, хто роками засідають в цій міжнародній організації, дуже схожі на українських депутатів.
Вони мають дуже гарне грошове утримання і велику кількість пільг, котрі ніхто б не бажав втрачати.
Тому навряд чи більшість із них готові добровільно проголосувати за розпуск своєї «годівниці».
Що ж стосується Москви, то цілком можна розглянути компромісне рішення. А саме: введення часткового анулювання права вето для Росії, коли мова йтиме про Україну, Грузію і Молдову, частину територій яких Росія незаконно окупувала.
Тобто Росія при розгляді питань, котрі стосуються цих держав, має автоматично втрачати право голосування в Раді безпеки ООН.
Можна сказати, що вторгнення Росії на територію України і анексія Кремлем українського Криму, як лакмусовий папірець висвітлили усі проблеми, котрі накопичилися в ООН.
Оскільки її багаторічний очільник Пан Ґі Мун в кінці своєї каденції був дуже схожим на пізнього генерального секретаря ЦК КПРС Брежнєва, що й завело цю, колись впливову і авторитетну міжнародну організацію, в стан дуже подібний на «застій» в СРСР перед його розпадом.
Очевидно, що ООН потрібна кардинальна «перебудова». І тепер лише від відповідальної позиції нового генерального секретаря Антоніу Ґутерріша та найбільш впливових держав її членів залежатиме, чи вдасться провести її реорганізацію.
Після обрання Антоніу Ґутерріша Україна може очікувати, що Москві більше не вдасться блокувати «українське питання» в Раді безпеки ООН.
А сама ООН більше не буде подобою геополітичного дискусійного клубу, де країни-терористи на кшталт Росії матимуть можливість просто «заговорювати» будь-яку надскладну міжнародну проблему.
Віктор Каспрук – незалежний політолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
