Берлін – Тему розпаду єврозони впродовж останніх років порушують численні економічні аналітики. Вони вважають, що у європейських країн є лише два варіанти: або врятувати її, або скасувати з якомога меншими втратами. На їхню думку, тут особливо відзначаються політики, котрі намагаються зробити це у будь-який спосіб, або бодай відсунути неминуче на якомога далі. Досі цей «локомотив» тягнули багаті країни Європи, надаючи субсидії бідним сусідам. Нині вони й самі мають проблеми з економікою, тож територія, де обертається євро, може істотно зменшитися. Про це не вперше і знову в інтерв’ю газеті «Ді Вельт» стверджує американський аналітик, лауреат Нобелівської премії у галузі економіки 2001 року Джозеф Стіґліц.
Один із найзначніших світових економістів Джозеф Стіґліц відомий у світі як різкий критик необмеженого ринку, монетаризму та неокласичної школи загалом. Він переконаний, що європейський валютний союз невдовзі очікує розпад. Нобелівський лауреат вважає, що «лише шляхом поділу єдиної європейської валюти на північний і східний євро можна дати новий імпульс паралізованій економіці континенту». Про це Стіґліц заявив у газеті «Ді Вельт».
На його думку, у зоні євро слід здійснити радикальні реформи, зокрема для того, щоб створити банківський союз або єдину систему захисту вкладів. Утім, він не переконаний, що політики у довготривалій перспективі зможуть утримувати валютний союз на плаву.
Також Стіґліц упевнений, що в майбутньому до складу єврозони входитимуть не 19 країн-членів, як нині, оскільки чимало громадян розчаровані євро. Першим кандидатом на вихід із єврозони, вважає він, є Італія, яка не функціонує в цьому валютному союзі. Тож ситуація з валютами у Європі невдовзі має змінитися, а єврозона, як вона є нині, перестане існувати. Зокрема, на його думку, й через неповоротку систему виконання рішень – управлінських, і політичних. Вони спочатку ухвалюються, а потім блокуються, їхнє виконання надто повільне, через що втрачається час.
Про майбутнє без оптимізму
Також інші коментарі Стіґліца не надто оптимістичні, оскільки європейським законодавцям бракує «терміновості» дій. Утім, вони й надалі продовжують наголошувати на заходах суворої економії. Єдиною їхньою надією, за словами Стіґліца, є відданість єдиній європейській валюті – на тлі браку європейської банківської солідарності.
Тим часом й інші економічні аналітики вже дискутують про дві різні Європи у цьому валютному союзі, з’єднувати які дедалі важче. Утім, в історії континенту вже були схожі розпади – ще в час, коли навіть самого євро не існувало.
