Міська рада міста Подільська – колишнього Котовська – в Одеській області вирішила перепоховати Григорія Котовського із військовими почестями. Тривалий час його останки зберігались в імпровізованому мавзолеї у місті, яке свого часу перейменували на його честь. Проти цього виступив очільник Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. За його словами, українська армія не повинна ганьбити себе, віддаючи почесті бандитові та активному учасникові боротьби проти української держави. Опитані Радіо Свобода історики поділяють цю позицію, звертаючи увагу на кримінальне минуле Григорія Котовського та на його причетність до масового вбивства полонених бійців армії УНР.
Як бандит чи як воєначальник увійшов Григорій Котовський до історії і на яку поховальну церемонію заслуговує? Одеський історик Віктор Савченко, який дослідив біографію Григорія Котовського та написав про нього історичний нарис, звертає увагу насамперед на кримінальне минуле цього діяча.
«На жаль, 70 років нам казали, що він славетний герой громадянської війни, засновник Молдавської Автономної Республіки і державний діяч. Та документи, які були пов’язані із судовими процесами над ним, ретельно приховувались. У цих джерелах чітко вказують на те, що це був злочинець, керівник озброєного кримінального угруповання. Кілька разів Котовський був ув’язнений, кілька разів був відправлений на каторгу, звідки тікав і знову повертався до криміналу», – каже дослідник.
Ба більше, навіть сам Котовський визнавав свої злочини, хоч і виправдовував їх своїм складним дитинством та злиднями.
«Він написав художній твір-спомини під назвою «Сповідь», який друкувався в одеських газетах як доказ його причетності до криміналу. Котовський сам розкаювався у своїх вчинках, перераховував свої злочини і наголошував, що його злочинна поведінка пов’язана із недосконалістю суспільства, яке змусило сироту стати на шлях бандитизму», – додає Віктор Савченко.
Відповідальність за вбивство полонених
Особливу актуальність питання про життєвий шлях Григорія Котовського набуло після рішення Подільської міської ради перепоховати його із військовими почестями на міському кладовищі.
Натомість історик Андрій Руккас, який досліджує українську військову історію періоду Перших визвольних змагань (1917–1921 років), звертає увагу на той факт, що Григорій Котовський безпосередньо причетний до розстрілу 359 полонених вояків армії УНР – учасників Другого зимового походу.
«Це буде тотальний абсурд і повна нісенітниця, коли українські військові, під прапором України і під звуки гімну, будуть урочисто перепоховувати людину, яка вбила українських військовослужбовців», – зазначає він.
А з огляду на безпосередню причетність Григорія Котовського до розстрілу полонених українських вояків – він був одним із учасників «трійки», яка ухвалила це рішення, – його не можна вшанувати навіть як достойного ворога.
«Ворогам віддають військові почесті, коли вони воюють чесно. Котовський таким абсолютно не є, тому я не бачу жодних причин, чому Збройні сили України, які є військовими нащадками армії УНР, мають ховати із почестями вбивцю», – наголошує Андрій Руккас.
За його словами, цей злочин Григорія Котовського не має терміну давності, через що можна закрити на цьому питання про урочистості під час перепоховання.
Бандит, воєначальник… підприємець
Григорій Котовський прожив життя героя авантюрного роману. За 44 роки він із ватажка банди перетворився на командира кавалерійського корпусу. Захоплюючись із дитинства «героїчною» літературою, Григорій Котовський хотів залишити по собі пам’ять «бессарабського Робіна Гуда». На додачу до справжніх він прикрашав свою біографію вигаданими пригодами. У багатьох його автобіографічних даних дослідники достовірності не знаходять.
«Справляє враження цілком інтелігентної людини – розумної та енергійної. Видавати він себе може за управителя маєтками або й поміщика, машиніста, садівника, працівника якоїсь фірми або підприємства», – мовилося в поліцейському орієнтуванні на затримання Котовського.
Та найбільша таємниця його біографії була створена без участі самого Котовського – історики не можуть однозначно назвати причину його вбивства. Достеменно відомо лише те, що застрелив червоного комкора Меєр Зайдер – колишній власник одеського борделю, в якому Котовському якось довелося переховуватись від переслідування.
Найбільш імовірною причиною вбивства комкора Віктор Савченко називає його аж надто успішну нелегальну підприємницьку діяльність у часи НЕПу.
Утім, Григорія Котовського тривалий час оспівувала радянська пропаганда та масова культура, розповідаючи про нього у кінострічках і підручниках історії та міських легендах. Він став одним із радянських «ідолів». Тож ініціативу вшанування Григорія Котовського історики пояснюють психологічним фактором, а також особливостями місцевої влади, де сильні позиції колишніх регіоналів.
