29 вересня виповнюється 150 років від дня народження Михайла Грушевського. Видатний історик та громадсько-політичний діяч не лише очолював український рух, а й творив саму Україну. Проте, якщо його історичний доробок є загальновизнаним, то результати його політичної діяльності оцінюють по-різному. Поширеною є думка, що історик Михайло Грушевський був значно успішнішим, ніж політик та державний діяч.
У наш час Михайла Грушевського беззастережно вшановують як видатного науковця – автора фундаментальної багатотомної праці «Історія України-Руси». Він не лише дослідив українську історію, а й запропонував нову історичну концепцію, в якій обґрунтував окремішність української історії від російської.
«Володимиро-Московська держава не була ані спадкоємницею, ані наступницею Київської, вона виросла на своїм корені, і відносини до неї Київської можна б скорше прирівняти, наприклад, до відносин Римської держави до її ґалльських провінцій», – доводив Михайло Грушевський у своїй статті «Звичайна схема «русскої» історії і справа раціонального укладу історії східного слов’янства».
Виборюючи автономію
Проте оцінка політичної спадщини Михайла Грушевського, його діяльність на чолі Центральної Ради доволі неоднозначна.
«Склався уже певний стереотип, згідно з яким Грушевський-історик – це дуже добре, а Грушевський-політик – навпаки, зі знаком мінус, бо не реалізував тих цілей, які ставило тоді перед ним суспільство… Ну, дуже легко з позицій теперішнього дня судити тодішнього очільника України», – зазначає історик Михайло Ковальчук.
Хоча радянська пропаганда зображала Михайла Грушевського духовним лідером української буржуазного націоналізму, насправді він виступав не як самостійник, а за перебудову Російської імперії на засадах демократичного федералізму – як рівноправного союзу народів.
«Кажуть, що він автономіст – правильно. Але, по суті, він був самостійником. Він змушений був автономістом бути, бо суспільство було не готове», – каже історик Ігор Гирич.
Показово, що з початком Першої світової війни Михайло Грушевський, який тривалий час жив і працював в австрійському на той час Львові, через нейтральні країни повернувся до Російської імперії. Утім, російська влада не вважала його благонадійним і відправила на заслання.
На той час авторитет Михайла Грушевського в українському середовищі був таким високим, що після Лютневої революції 1917-го року його на безальтернативних засадах обрали головою українського революційного передпарламенту – Центральної Ради.
Від автономії до самостійності
Проголосивши у листопаді 1917-го Українську народну республіку, Центральна Рада наголошувала, що Україна не відокремлюється від Росії. Лише на початку 1918-го, в умовах війни з більшовиками, лідери Центральної Ради проголосили незалежність.
«Перший Універсал просто сказав, що є щось таке, де ми будемо панувати. Другий Універсал – це вже були елементи автономії і створення уряду. Третій проголошував Українську народну республіку, і Четвертий – проголошення самостійності. І на все те лягає велика тінь великого Грушевського», – розповідає директор Музею Української революції Олександр Кучерук.
Пояснюючи зволікання із проголошенням незалежності України, Михайло Ковальчук зазначає, що очільник Центральної Ради волів, аби її проголосили більш представницькі українські Установчі збори.
У пошуках компромісу із більшовиками
Ще більш неоднозначною є ситуація із Українською академією наук. Коли за гетьмана Павла Скоропадського створювали цю установу, то Михайло Грушевський відмовився там працювати. Проте він пішов на пропозицію більшовиків працювати в академії, і на початку 1924 року повернувся з еміграції до Радянської України.
Не варто оцінювати будь-яку історичну постать з позицій чорно-білихМихайло Ковальчук
«Не варто оцінювати будь-яку історичну постать з позицій чорно-білих. Але все-таки цей вчинок не може перекреслити здобутки Української революції, до яких був причетний Михайло Грушевський», – міркує Михайло Ковальчук.
На його думку, Грушевський-історик, безперечно, був значно сильнішим від Грушевського-політика. Натомість Ігор Гирич наголошує на тому, що громадсько-політична діяльність Михайла Грушевського у наш час недооцінена, «бо реально ця людина створила сучасного українця».
Та, попри різні оцінки його політичної діяльності, у день 150-річчя варто наголосити, що Михайло Грушевський не лише писав, але й творив українську історію.
