Ольга Максе
В останні дні на перші шпальти у Швеції вийшли новини військові та шпигунські. І ті, й інші пов'язані з Росією.
Спочатку стало відомо про те, що на острові Готланд верховне командування несподівано наказало розмістити мотострілецьку роту, причому на основі постійної дислокації. На шведському острові, який існував без постійного патрулювання останні одинадцять років, раптом з'явилися військові, і сталося це на півроку раніше запланованого парламентом терміну. «У зв'язку з погіршенням ситуації», – сухо пояснив своє рішення верховний головнокомандувач збройними силами Швеції Мікаель Бюден.
Через кілька днів газета Dagens Nyheter, посилаючись на свої джерела в розвідці, повідомила, що рішення про ремілітаризацію Готланду було ухвалене в зв'язку з «надсекретними даними, які змінюють картину національної безпеки країни». І ці дані пов'язані з військовою загрозою з боку Росії.
Незважаючи на запевняння міністра оборони Петера Хульквіста і прем'єр-міністра Стефана Льовена в тому, що ніякої серйозної військової небезпеки з боку Росії не існує, російських шпигунів журналісти раптом почали виявляти по всьому королівству.
У північному місті Лулео, поблизу якого минулого року відбувалися маневри Arctic Challenge Exercise за участю країн НАТО, якісь росіяни нібито погрожували якомусь натовському офіцерові, демонструючи фотографію його сім'ї. Вербування відбувалася в пивному барі.
На півдні країни, поблизу авіабази Хагсхульт, де нещодавно відбулися міжнародні навчання International Bison Counter, в безпосередній близькості від льотного поля були, виявляється, помічені автомашини з іноземними реєстраційними номерами, що дало місцевим жителям підстави пліткувати про вилазку шпигунів – само собою, російських.
І ще відразу згадали, що не так давно жителів військово-стратегічного регіону Південь, що охоплює Сконе (Skåne), Блекінге (Blekinge), Кроноберг (Kronoberg), Кальмар (Kalmar), Йончопінг (Jonkopings) і Естрьотланд (Östergötland) (тобто майже половина країни), місцева влада, військові і поліція безпеки SÄPO попросили бути гранично уважними і у разі чого негайно повідомляти про підозрілих громадян або автотранспорт «куди треба». У «куди треба» з'явилася електронна адреса і цілодобовий телефон гарячої лінії, яка веде до місцевого військового командування.
А буквально напередодні в Швеції розгорівся політичний скандал через Олександра Фрідбака, вихідця з Росії, секретаря в урядовій канцелярії від націоналістичної партії «Демократи Швеції». Деякі експерти вважають його політично неблагонадійним.
Чи стоїть за усім цим щось серйозне?
З кожним сплеском інтересу або тривоги в зв'язку з появою в Швеції шпигунів і розвідників (або підозрами щодо цього) офіційна російська преса віджартовується з приводу шпигуноманії шведів. Але варто згадати, що секретні служби в Швеції виникли в 70-х роках XVIII століття при королі Густаву III як відповідь на шпигунські наміри саме з боку Росії. Нинішня російська влада, як в минулому радянська, відкидає звинувачення в розвіддіяльності на території королівства, мотивуючи це тим, що Швеція не займає помітного місця в списку геополітичних інтересів Росії. Однак численні повітряні провокації в регіоні Балтики останнім часом безпосередньо зачіпають і Швецію, яка традиційно чекає загрози зі сходу, незважаючи на офіційно декларовану політику неприєднання до військових альянсів.
Трохи історії. Радянський Союз завжди розцінював Швецію як суміжну (по морю) недружню державу – з усіма наслідками, що випливають. У 1952 році радянський літак збив над нейтральними водами Балтики шведський літак-розвідник DC-3. А в 1971 році колишній міністр оборони Швеції Свен Андерсон, за його спогадами, був з візитом в Москві, де виступив перед присутніми військовими і дипломатами з промовою якраз щодо шведського нейтралітету. Присутній при цьому начальник головного політуправління Радянської армії і Військово-морського флоту генерал Олексій Єпішев прокоментував цей виступ з солдатською простотою: «Якби була війна, цьому вашому нейтралітету гріш ціна. Ніхто не має наміру поважати нейтральні країни, та й вони самі не зможуть утримати свій нейтралітет. Ми не хочемо війни, – тут генерал згадав раптом про дипломатію, – але якщо вона буде, вона буде такою ж жахливою для нейтральних країн, як і для не нейтральних».
Тепер зрозуміло, що шведське керівництво навіть в роки Холодної війни явно недооцінювало масштаби інфільтрації в країну агентів КДБ і ГРУ. Історії з радянськими шпигунами Стігом Веннерстремом або Стігом Берлінгом в Швеції добре відомі, а от про те, що в 1969 році зв'язковий британської секретної служби МІ-6 в Стокгольмі був насправді агентом радянської розвідки, мало хто знає. Але саме з Великобританією у Швеції існував секретний договір про переміщення туди ставки шведського верховного командування – в разі війни, зрозуміло.
У нові часи Швеція активно розвиває співпрацю з НАТО, до чого її підштовхують дії Москви. Наприклад, в березні цього року під час навчань, в яких брали участь 33 тисячі осіб особового складу, за даними аналітичного центру СЕРА, відпрацьовувалось захоплення островів Готланд, Борнхольм і Оланд. На офіційному рівні російська сторона підкреслює, що в разі вступу Швеції в НАТО змушена буде вжити «вимушених дій».
Не так давно шведському уряду була представлена доповідь «Сучасна безпека. Оборонне і військово-політичне співробітництво Швеції», в якій говориться, що в разі війни в регіоні Балтійського моря Швеція стане першою країною, яка зазнає нападу Росії. Швеція не зможе тримати оборону власними силами і змушена буде просити військової допомоги у інших країн.
Доповідь була написана за результатами незалежного дослідження, проведеного під керівництвом шведського дипломата Крістера Брінгеуса, в нещодавньому минулому – керівника відділу політики безпеки МЗС Швеції. Результати дослідження, заснованого на аналізі секретних матеріалів Міністерства закордонних справ, військової розвідки MUST і Агентства радіоелектронної розвідки Швеції, а також бесід з фахівцями з питань національної безпеки 22 країн полягають у тому, що військовий конфлікт в регіоні Балтики «хоча і видається малоймовірним, але наслідки в разі його початку виявляться катастрофічними». Без допомоги НАТО гіпотетична війна буде програна, – такий висновок експертів.
А першою мішенню стане острів Готланд.
У роки Холодної війни гарнізон Готланду складався з 1500 солдатів і офіцерів, а також 5 тисяч резервістів. На острові дислокувалася танкова бригада: 60 одиниць бронетехніки, 110 бронемашин піхоти, близько 30 артилерійських знарядь, власні авіація і протитанковий підрозділ. Крім того, оборону острова з Великої землі могли негайно підтримати 25 тисяч військовослужбовців. Перебудова в СРСР, очевидний розвал в збройних силах Росії, що стався після неї, і запевнення Кремля в новому мирному курсі справили на оборону Швеції, і зокрема Готланду, послаблюючу дію. До 2000 року з острова зник полк берегової артилерії в Форезунді (Fårösund), в 2004-му були ліквідовані всі зенітні розрахунки, через рік був розпущений останній полк P18, а район його укріплень був проданий в приватні руки. На початку 2000-х взагалі можна було недорого купити за газетним оголошенням якийсь дзот, бомбосховище або захищену вогневу точку в шхерах.
Лише в 2009 році, раптом отямившись після війни в Грузії, шведське командування повертає на Готланд 14 танків, але до сих пір там немає фахівців, здатних ними управляти, оскільки батальйон резервістів піхоти цього не навчений.
Тож запевнення шведського уряду в тому, що розміщення на Готланді мотострілецької частини чисельністю всього в 150 осіб має «символічне значення», цілком відповідають дійсності. До того ж, мотострілецька рота не має права без особливого наказу відкривати вогонь. Фахівці оцінюють потенціал боєздатності Готланду в 6 годин. Саме стільки знадобилося б російському десанту для повної окупації ключового, в стратегічному плані, острова в Балтійському морі.
Однак, російська присутність на Готланді, в містечку Сліте (Slite), яке раніше славилось лише музеєм кам'яних брил, а нині стало вантажним портом російського газопроводу «Північний потік», вже давно стало реальним.
Про те, що лінія «Північного потоку» буде охоронятися російськими військовими кораблями, було відомо задовго до того, як Швеція дала дозвіл на прокладку поблизу узбережжя Готланду російської газової труби. У статті «Збройні Сили України та боротьба за енергоресурси», опублікованій у першому номері російського журналу «Вісник аналітики» за 2008 рік, відкрито говорилося: «Не можна виключити, що інтереси забезпечення енергетичної безпеки стануть потужним фактором, який вже в найближчому майбутньому надасть найсерйозніший вплив на військове мистецтво і призведе до суттєвого перегляду поглядів на ведення військових дій і призначення армії, як це сталося услід за появою залізниць. (...) Для забезпечення безперебійного функціонування енергетичних об'єктів слід – при дислокації і розгортанні військових формувань – враховувати постановку військам завдань щодо ведення розвідки, контролю морської акваторії, повітряного простору, прикриття об'єктів і комунікацій і так далі».
Ця доктрина була прямо пов'язана із заявою Володимира Путіна про відновлення постійних польотів стратегічної авіації, зробленою в серпні 2007 року. Там примітною була, перш за все, вказівка на те, що «патрулювання буде здійснюватися насамперед в зонах активного судноплавства і економічної діяльності Російської Федерації». А про те, що саме збройні сили повинні зайнятися захистом виробничої та транспортної інфраструктури природних монополій, Путін заявив на рік раніше, в жовтні 2006-го.
Військова розвідка вже тоді попереджала, що труба «Північного потоку» буде оснащена спеціальними сенсорами, що дозволяють Росії стежити за переміщеннями підводних флотилій Західних країн у водах Балтійського моря. «Підводні човни, що знаходяться в Балтійському морі, не зможуть оминути газопровід, не будучи зареєстрованими. Це порушить свободу пересувань як шведських, так і інших підводних судів», – не без підстав побоювався Фредрік Вестерлунд, аналітик з питань політичної безпеки Науково-дослідного інституту державної оборони Швеції. За його словами, кабель, що містить сенсорні елементи, за зовнішнім виглядом нічим не відрізняється від звичайного електрокабеля, що, м'яко кажучи, ускладнює його виявлення.
Датчики на дні Балтійського моря, треба сказати, були встановлені російськими судами ще на початку 2000-х років – як було офіційно заявлено, «з метою вивчення донного рельєфу». Датчики тоді були спущені на глибину і в шведській економічній зоні, причому Швецію заздалегідь не поінформували.
Про те, що Росія може використовувати газопровід з метою військової розвідки, неодноразово попереджали як представники міністерства оборони Швеції, так і члени постійного парламентського комітету з питань оборони. Тодішній начальник відділу стратегічного планування Генерального штабу шведських збройних сил Стефан Густафссон неодноразово виступав із заявами про те, що Швеція повинна розширити військове патрулювання в своїй економічній зоні Балтики з тим, щоб запобігти російському військовому шпіонажу і обмежити російську присутність.
Проте, Швеція дала тоді дозвіл на прокладання газопроводу в зоні своїх економічних і військово-стратегічних інтересів. Днями в міністерство промисловості Швеції надійшла нова заявка – про прокладання до Європи другої черги газової труби «Північного потоку».
Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода
