(Рубрика «Точка зору»)
Увечері 19 вересня в мережі з’явилося повідомлення про вбивство відомого лідера бойовиків Євгена Жиліна, який саме гуляв у ресторані «Ветерок» у підмосковному селищі Горкі-2. Гуляв він у компанії 39-річного громадянина, що відбувся пораненням, ім’я якого передають як «Андрій Козирєв».
Сьогодні Жилін більше відомий як голова терористичної організації «Оплот». Це справжнє кримінальне угруповання, яке було створене у Харкові ще у 2011 році під виглядом бійцівського клубу – для силового прикриття бандитських оборудок. Але справжньої «слави» воно набуло у збройній боротьбі проти майданівського руху взимку 2013-2014 років та захопленні частини Донбасу. Про «Козирєва» ж взагалі мало що відомо. Спробуємо заповнити цей пробіл.
Для цього слід поринути у минуле – кінець літа-осінь 2010-го й згадати вбивство засновника харківської газети «Новий стиль» та громадської організації «Незалежна агенція журналістських розслідувань» Василя Кліментьєва. Нагадаємо, воно викликало значний резонанс. Справді, після 9 років перерви в Україні знову почали вбивати журналістів. Якщо вбивство Гонгадзе стало для виконавців замовних убивств своєрідним «майстер-класом», то вбивство Климентьєва – іспитом на сертифікат безкарно вбивати. Розслідування велося так, аби дати винуватцям можливість «сховати кінці». Але результатів розслідування цього вбивства від режиму Януковича тоді вимагали не лише українці, але й за кордоном: канцлер ФРН Анґела Меркель, представник ОБСЄ зі свободи слова Дуня Міятович, міжнародна журналістська спільнота.
Жилін і Андрій Козара
Врешті-решт, певну компромісну логічну крапку в справі таки було поставлено. Єдиним підозрюваним винуватцем убивства слідство назвало Андрія Козара, що вивозив Климентьєва у пастку і якого від гріха подалі вирядили ховатися у Росії. А розслідування було зупинене «у зв’язку з відсутністю підозрюваної особи». Хоча київські слідчі групи під керівництвом підполковника Легецького не сумнівалися у тому, що Козар не міг діяти сам. Він був у складі злочинної групи, очолюваної Жиліним. До речі, Козар та Жилін були давніми друзями й працювали у міліції разом. Відомо також, що саме Жилін, колишній міліціонер, потім ув’язнений та відпущений на волю, був одним із головних «героїв» журналістських розслідувань Климентьєва. Його справам та зв’язкам із корумпованими прокурорськими працівниками була присвячена гучна стаття «Гримуча суміш», вміщена в останньому номері газети «Новий стиль». Цього номеру в паперовому варіанті Василь Климентьєв на власні очі вже не побачив.
Саме після провального розслідування відвертий бандит Жилін здобув неабиякий успіх. Організував сумнозвісний «Оплот», мережу конвертаційних центрів, що обслуговували інтереси не лише харківських, але й столичних можновладців. Навіть висував свою кандидатуру в депутати Верховної Ради на виборах 2012 року. Але це вже його господарям здалося забагато. І Жиліну наказали знятися з виборів… Звичайно, в обмін на режим максимального сприяння взаємовигідному «бізнесу». Так і процвітав в Україні аж до відомих подій. Потім, як і очікувалося, перебрався до «дружньої держави» і розгорнув свою діяльність там. Очевидно, став складати конкуренцію тамтешньому криміналу.
Стосовно ж долі Андрія Козара, також колишнього міліціонера, який, щоправда, «посидіти» не встиг, висувалися різні гіпотези. Аж до того, що він просто фізично зникне. Як виявилося, зник Козар не фізично, а лише юридично, перетворившись на громадянина Росії Андрія Козирєва. Слід зазначити, що орієнтування на нього таки відправлялося до МВС Росії. Як не дивно, восени 2015 році цей «кадр» таки був там затриманий та етапований до Ростова для передання українській стороні. Однак в останній момент усе зірвалося. Як заявив один із високопосадовців російської генпрокуратури, Козар подав прохання на отримання російського громадянства, і треба ж таке, саме перед екстрадицією воно було задоволене. А, як відомо, «русские своих не сдают». І от тепер він перейшов у статус важливого свідка у зовсім іншій справі... То ж шанси на його повернення в Україну зникли повністю.
Що ж, життя знов підтвердило правоту законів логіки Аристотеля. А відповідно до них, як уже неодноразово писалося, вбивці Климентьєва в Україні викриті й покарані не будуть. Так і сталося. Імена Жиліна та його спільник у контексті вбивства Климентьєва вже не згадуються. Та суд долі є інстанцією значно вищою. І діє вона хоча й повільно, але напевно.
Петро Матвієнко – доктор філософських наук, голова ГО «Незалежна агенція журналістських розслідувань»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
