ніпро – Музей єврейства у Дніпрі, окрім національної трагедії єврейського народу, Голокосту, вивчає й трагічні сторінки історії українського народу – Голодомор і політичні репресії 30-х років ХХ століття. У закладі наразі презентують масштабну експозицію за результатами роботи над складною темою, у ній десятки експонатів, у тому числі з родинних архівів самих співробітників музею. Дослідники намагаються об’єктивно та неупереджено висвітлити факти, пропонують також незвичні підходи до вивчення тих подій та їхніх наслідків. Виставка підготовлена співробітниками музею єврейства та інститутом «Ткума» в Дніпрі спільно з фахівцями з України та Канади.
Предмети побуту українського селянства початку ХХ століття, світлини, плакати, накази, звіти, статистичні дані про жертви... Усі ці унікальні експонати, які свідчать про Голодомор на українських теренах, зібрали фахівці музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні», створивши цілу виставкову залу.
За допомогою речей та документів дослідники намагаються об’єктивно та неупереджено висвітлити болючі сторінки цієї трагедії – говорять і про замовчування, й про допомогу країн Заходу, про євреїв, які були в ті роки і катами, і жертвами, про випадки девіантної поведінки, як-то канібалізм під час голодування, але й про подвиги людей, які рятували своїх співгромадян від голоду та репресій.
Цинічні радянські плакати часів голоду
Серед найцікавіших експонатів, зауважує директор музею Ігор Щупак, агітки 30-х років ХХ століття із закликами до українського селянства «берегти своє поле», які різко контрастують із сумнозвісним законом про «п’ять колосків», а також радянські рекламні плакати, що в роки Голодомору цинічно рекламують делікатесні продукти – червону ікру, крабів тощо, які СРСР відправляв на експорт.
Українські селяни не те, що не їли, а навіть не знали, що за тварина така – краб. Але: рекламують, значить, воно є, і значить «дуже гарно» живеться цій країні, де заморені голодом мільйони людейІгор Щупак
«Сдадим хлеб государству!» – і дуже щасливий колгоспник… А ось: «Колхозник, охраняй свои поля!». Так це його поля чи чиї?.. Це надзвичайно цинічні не тільки за змістом, а й часом плакати. Ось рекламують дефіцитні продукти, рекламують, що продукти від голодуючої і вмираючої країни передаються за кордон… «Всем давно понять пора бы, как вкусны и нежны крабы»… Українські селяни не те, що не їли, а навіть не знали, що за тварина така – краб. Але: рекламують, значить, воно є, і значить «дуже гарно» живеться цій країні, де заморені голодом мільйони людей», – зазначає Ігор Щупак, коментуючи плакати радянської доби.
Окрема сторінка експозиції присвячена масовим репресіям в Україні 30-х років. Музейники відтворили стіл та канцелярське приладдя так званих «трійок», які за сотнями сфальшованих справ засуджували до розстрілів невинних громадян. Також історики демонструють копії деяких справ політрепресованих різних національностей, зокрема місцевого рабина.
ФОТОГАЛЕРЕЯ:
Виставка «Голодомор в Україні» у Музеї єврейського народу в Дніпрі
Невідомі голодомори
Вивчають науковці й наслідки Голодомору та репресій для України, каже науковий співробітник музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» Валентин Рибалко, демонструючи промовисті світлини – українське селянство до й після трагічних подій 20-30-х років.
Українську історію голодомори супроводжували повсякчас в часи більшовицької владиВалентин Рибалко
«Українське село до і після – ви бачите, що навіть зовні люди змінились. Ось реальна фотографія, це Дніпропетровська область, Васильківський район, світлина селян. Навіть зовні видно – українські селяни вже не носять національного вбрання, це вже колгоспники, щось таке уніфіковане навіть в одязі… Українську історію голодомори супроводжували повсякчас в часи більшовицької влади. Був великий голод 1921-го року, який у більшості людей асоціюється з голодуванням на Поволжі. Чому так? Бо радянська влада робила акцент на Поволжі. Але не менший голод тоді був і в Україні. І що найстрашніше – були голодомори й у відносно стабільні часи, часи НЕПу. Був голод 1925-го року, був невідомий голод 1928-го року, інформація про них зараз тільки відкривається», – зазначив Валентин Рибалко.
Канадські школярі знають про український Голодомор
У дослідженні непростих сторінок історії України, Голодомору та репресій 1920-30-х років, дніпровські музейники співпрацюють з фахівцями з різних країн світу. Директорка Центру з вивчення Голодомору з Канади Валентина Курилів розповідає: в її країні зусиллями українських істориків-ентузіастів ця тема не замовчується, а навіть вже є обов’язковою для вивчення в школах.
Я над цим працюю в Канаді. Ми вже впровадили у деяких провінціях тему Голодомору в державні шкільні програми. Це зайняло 10 років, але ми це зробилиВалентина Курилів
«Українці тут – корінне населення, треба, щоб усі знали ту трагедію та інші сторінки нашої історії, які приховані. Я над цим працюю в Канаді. Ми вже впровадили у деяких провінціях тему Голодомору в державні шкільні програми. Це зайняло 10 років, але ми це зробили. У Канаді поважають корінне населення, його історію, тільки це робить нас толерантними, по-справжньому демократичними», – каже дослідниця Голодомору з Канади.
Психологія нащадків постраждалих від Голодомору – невивчена тема
У Дніпрі намагаються глибше вивчити й питання, яке все ще мало висвітлюється – вплив голодних 30-х на психологію прийдешнього покоління. Дослідниця, авторка книги про Голодомор Ірина Рева, пропонує досить незвичний погляд на проблему – зокрема, на прикладах бійців АТО, які є нащадками потерпілих від голоду селян. Її попередній висновок такий: нащадки тих, хто пережив голод, з одного боку, потерпають від невпевненості в собі й своїх силах, але водночас мають нестримну жагу до справедливості, здатні на самопожертву.
Я зараз працюю з бійцями АТО і розпитую їх, хто були їхні предки. Дуже часто я стикаюсь з таким: один з бійців, нащадок жертв Голодомору – він, як і кажуть психологи, демонструє специфічне ставлення до владиІрина Рева
«Насправді людина, якщо вона пережила в дитячому віці якесь насильство над собою, якщо пережила ту ж трагедію Голодомору, якщо це нащадок репресованих батьків, то поведінка цієї людини може відрізнятись від поведінки людей, які мали більш щасливе дитинство. Людина, яка постраждала від агресора, має підвищені шанси або сама стати агресором, або стати жертвою. Люди, які постраждали від Голодомору, та їхні нащадки менш схильні відстоювати власну точку зору, схильні змиритись з тим, що їм кажуть. З іншого боку, в нашому суспільстві є такий стереотип, викривлене сприйняття, що успіх – це пригнічення іншого. Тобто, щоб не стати жертвою, треба самому стати агресором... Я зараз працюю з бійцями АТО і розпитую їх, хто були їхні предки. Дуже часто я стикаюсь з таким: один з бійців, нащадок жертв Голодомору – він, як і кажуть психологи, демонструє специфічне ставлення до влади. Наприклад, я питаю в нього: «А чому ж після повернення додому, мабуть, же Вам пропонували, Ви не пішли працювати у владу?» А він каже: «Україна і влада – це поняття несумісні, я не хочу в цьому брати участь». З іншого боку, ця людина має високий рівень патріотизму, він орієнтований на справедливість, на чесність. Це ж парадокс, коли у людини в свідомості живуть подвійні стандарти. Також я дуже часто спостерігаю, що для бійців дуже важливий життєвий приклад їхніх предків. Тобто пам’ять, яку ми зберігаємо, створює нам певний дороговказ життя», – вважає Ірина Рева.
Музей «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» у Дніпрі вивчає не тільки трагічні сторінки в історії українського та єврейського народів – в експозиції закладу є експонати про трагедією вірменського народу 1915 року, депортацію народів Криму часів сталінізму, геноциди в Камбоджі та Руанді.
