Десятки років миру в Європі та існування Європейського союзу дали можливість дивитися на громадянство окремих його країн як на потенційні можливості, а не як на прояв політичної лояльності чи ознаку етнічного походження. Тому для цілком забезпечених громадян США, Британії чи інших західних країн, польський паспорт – це пропуск до ЄС, можливість скористатися можливостями. Так само на польський паспорт дивляться і багато українців, які досі не бачать можливостей для свого розвитку в Україні. Та в польському досвіді є і певна надія для України. Докладніше про це говоримо з українським культурологом, політологом та головним редактором культурологічного журналу «Ї» Тарасом Возняком.
Я більш ніж впевнений, що значна частина тих людей, котрі хочуть отримати ще і польське громадянство насправді є недавніми емігрантами із Польщі
– Я більш ніж впевнений, що значна частина тих людей, котрі хочуть отримати ще і польське громадянство насправді є недавніми емігрантами із Польщі. Були часи, коли комунізм був у Польщі, і ці люди в силу різних обставин попадали у Велику Британію. Починаючи від комбатантів Армії Андерса, армії, котра була пов’язана з еміграційним польським урядом у Лондоні. Ці люди отримали своє британське громадянство в силу обставин, після того була пауза років 50, і тепер ці люди, – котрі різного походження між іншим, вони можуть бути єврейського, польського чи навіть українського походження, – ці люди хочуть все ж таки бути в єдності з ЄС, а також зі своєю, напевно, історичною батьківщиною Польщею.
І тому вони апелюють до польського уряду з тим, щоб отримати це громадянство. Це є одна категорія людей. Очевидно, що є і, можливо, кілька людей, котрі зовсім не пов’язані з цими національно-визвольними польськими змаганнями. Ну, наприклад, люди з єврейською ідентичністю так чи інакше хочуть, родичі яких чи предки походять з Польщі, і вони хочуть мати якісь з нею зв’язки. Ну, це, я думаю, набагато менша група людей.
– Ми бачимо в цій ситуації, що поняття паспорту громадянства перестає бути лише пов’язаним з етнічним походженням, з лояльністю до країни, стає більше поняттям, пов’язаним із тим, які можливості дає ця країна і її громадянство. І тут, звичайно, і для багатьох українців приваблива можливість, але і для багатьох жителів інших країн. Тобто якщо дивитися на громадянство як можливість – коли на Вашу думку почнуть повертатися українці до України?
Вони почнуть повертатися тоді, коли можливості в Україні розширяться і будуть більш атрактивними, ніж їхні можливості і шанси, наприклад, в Румунії чи Угорщині, чи в тій самій Польщі. Поки що таких можливостей немає, і тому ми спостерігаємо навпаки збільшення еміграційних настроїв в українському суспільстві
– Вони почнуть повертатися тоді, коли можливості в Україні розширяться і будуть більш атрактивними, ніж їхні можливості і шанси, наприклад, в Румунії чи Угорщині, чи в тій самій Польщі. Поки що таких можливостей немає, і тому ми спостерігаємо навпаки збільшення еміграційних настроїв в українському суспільстві. Хочу зауважити: після вже другого Майдану, що я вважаю досить трагічною ситуацією для України і певним діагнозом тих результатів, яких ми досягнули за 2,5 роки після останнього Майдану.
– Деякі аналітики говорять про те, що Україна була в настільки поганому стані, і цей стан просто не усвідомлювався, що їй потрібно буде ще десятки років, щоб прийти у якусь відповідність з загально-європейською моделлю. І тут можна говорити не лише про тих людей, які виїжджають, а вже про наступні покоління. І я думаю, що у відповіді на перше запитання Ви говорили саме про тих людей, які вже були нащадками перших емігрантів, які вже не мають старого упередження проти тієї країни, з якої виїжджали їхні предки, і не мають тієї тяжкої історичної пам’яті. Я знаю навіть про багатьох молодих людей, які повертаються зараз в Україну навіть в цій складній ситуації, тому що вони не несуть за собою того старого радянського досвіду, який, можливо, раніше вигнав із України їхніх батьків. Тобто, можливо, на це подивитися можна і так, і запропонувати цим людям українське громадянство. Тобто ті, які дійсно хотіли би щось внести в Україну.
– Я з Вами погоджуюся. Тут є ще один аспект, який треба розглянути. Безсумнівно, українство не обмежується виключно громадянами України. Мало того, українство не обмежується тільки етнічними українцями, тому що дуже багато людей, які є за кордоном нашої країни так чи інакше, в тій чи іншій формі асоціюють себе з Україною.
І в цьому контексті ми знову повертаємося до подвійного громадянства. Звичайно, ми дуже боялися на початках нашої Незалежності, що подвійне громадянство призведе до того, що більша частина наших громадян стане громадянами Росії, з огляду на їхню російськомовність чи російське походження. Здається, ця загроза поступово починає відходити. Мовний визначник не є настільки важливим і навіть етнічний визначник не є.
Лояльність щодо держави, як показали тоді на нашому східному фронті, є важливішою. Не забуваємо, що на нашому східному фронті більше половини, напевно, воїнів розмовляють російською і думаю, що багато з них є етнічними росіянами. Тим не менше вони лояльні до України.
Повернення до ідеї надання подвійного громадянства може бути. Це не обов’язково має бути зведене до всіх країн
В цьому контексті, повернення до ідеї надання подвійного громадянства може бути. Це не обов’язково має бути зведене до всіх країн. Тобто громадянином Росії і України водночас не можна бути, а от Австралії і України, якщо там є 33 тисячі людей, які так чи інакше асоціюють себе з Україною, то чому б їм не надати українського громадянства чи Канади, чи США, чи Ізраїлю. Абсолютно, люди можуть мати те сама українське громадянство. Тобто я думаю, що ситуація міняється і треба на неї реагувати у відповідності з нею.
