Koktebel Jazz Fest мріє про Коктебельську бухту в українському Криму і Кара-Даг – саме там «місце нашої сили», каже президент фесту Лілія Млинарич. Цього року захід відбувся в містечку Чорноморськ, під Одесою і побив трирічний рекорди відвідуваності.
– Переїхали ми не зі своєї волі, тому фест мав прилаштуватися до нової ситуації. Та все, що не вбиває, робить сильнішим. Мені здається, нас теж це зробило сильнішими, кращими. І ми знайшли нові яскраві риси для фесту, котрий третій рік проводиться під Одесою.
– Фестивалю – загалом 14 років. Яку найбільшу радість Ви б виділили за ці роки?
Змогли привезти до України, в Коктебель, 50 найкращих британських музикантів. Це була найбільша грантова програма у Східній Європі, котру British Council надав у тому році
– Велика радість була, коли фест був започаткований для того, щоб привернути увагу до музею Волошина і зробити там нарешті реконструкцію. І ось на п’ятий рік фест цю ціль досягнув. Друга радість була в 2013 році, коли ми за допомогою British Council змогли привезти до України, в Коктебель, 50 найкращих британських музикантів. Це була найбільша грантова програма у Східній Європі, котру British Council надав у тому році. Велика радість цього року – зустрітись зі своєю публікою, яка стала більшою. Їх менше, ніж було в Криму, але все одно їх стало більше вже під Одесою. Це велика радість, бо фестивалі все ж таки робляться для своєї публіки, а не для галки.
– Наскільки я знаю, сам мер Чорноморська запропонував Вам попрацювати?
Мер Чорноморська, дійсно, зателефонував нам і сказав: «Давайте ми спробуємо»
– Мер Чорноморська запропонував нам попрацювати. Була така ситуація, коли Затока не могла нам надати необхідні документи. Казали: навряд чи збереться селищна рада, щоб видати ці документи. А мер Чорноморська, дійсно, зателефонував нам і сказав: «Давайте ми спробуємо».
– Що думаєте про Koktebel Jazz Party, що проводять в окупованому Криму за підтримки Міністерства культури Росії?
– Це інша реальність, взагалі десь там. Як команда українського фестивалю ми не можемо розглядати проведення такого фесту там. Але вони щось там проводять, щось там роблять.
– Конкретно саме в той час, що і Ви?
– Так. Якесь «совпадєніє». Вже третій рік поспіль ті ж самі дати. Напевно, «совпадєніє».
– На які закордонні фестивалі Ви б хотіли рівнятися, які б Ви назвали для себе найцікавішими?
«Якщо хтось казатиме тобі, де ж джаз? Ти скажи: «А яке відношення до джазу мав Deep Purple, котрого я вивів у 1972 році на велику сцену Montreux Jazz Festival»
– Я була багато разів на Montreux Jazz Festival. Для мене це взірець. Він дає натхнення робити наш фест так, як ми його робимо. Ми маємо чотири різні сцени, з різним контентом. Так само і на Montreux Jazz Festival. Також я мала змогу познайомитися з його засновником, на жаль, його вже немає в живих – Клауд Нобс. Він мені говорив: «Якщо хтось казатиме тобі, де ж джаз? Ти скажи: «А яке відношення до джазу мав Deep Purple, котрого я вивів у 1972 році на велику сцену Montreux Jazz Festival».
– Так само можна відкривати талановитих виконавців у нових стилях.
– Я думаю, що ми – фестиваль яскравої та нової музики. Нам дуже подобається так казати: сучасна, актуальна, нова музика і та, що буде в тренді через 3-5 років.
– Ви знаєте, як відбуваються фестивалі закордоном, чи відчуваєте Ви якусь серйозну різницю між тим, як це робиться тут і як це робиться закордоном?
Кожен, хто робить фестиваль скаже, що є дуже велика різниця з фінансуванням у нас і закордоном. Вони фінансуються з місцевих або державних бюджетів, якщо це вже фестиваль, який має великий репутаційний капітал
– Кожен, хто робить фестиваль скаже, що є дуже велика різниця з фінансуванням у нас і закордоном. Закордонні фестивалі орієнтовані на подієвий туризм. Вони фінансуються з місцевих або державних бюджетів, якщо це вже фестиваль, який має великий репутаційний капітал. І фінансується спонсорами як іміджева подія. Наприклад, як Alfa Jazz Fest фінансується «Альфа-банком». Я думаю, Україна ще до цього не доросла, якось вона буде рости, бо це дуже цікава річ, коли за рахунок репутації події можна розвивати ребрединг території і давати їй інший контекст, як Чорноморську. Це ж портове містечко. Ми тут не перші, але точно не останні, котрі це роблять так свідомо.
– Як нині фінансується Ваш фестиваль?
300-400 абонементів ми продаємо восени, коли ще взагалі нічого невідомо. Це напевно довіра. Я її дуже ціную
– Є невеличкі спонсори. Невеличкі суми. Взагалі це кошти друзів фесту, власні кошти і квитки. Ми продаємо квитки вже восени. І я дякую нашій постійній публіці, бо 300-400 абонементів ми продаємо восени, коли ще взагалі нічого невідомо. Це напевно довіра. Я її дуже ціную.
– Тобто, коли можна уявити, що це буде самоокупне явище?
Колись ми зможемо добитися самоокупності, але не в часи складної економічної ситуації
– Фестивалі дійсно мають рівнятись на самоокупність. Але я дуже люблю один приклад, його мені подарував Олексій Коган. Він сказав, що єдиний джазовий фестиваль, що ввійшов у Книгу рекордів Гіннеса з прибутком аж у 15 тисяч євро був Варшавський. У котрого бюджет – понад 2 мільйони злотих. Колись ми зможемо добитися самоокупності, але не в часи складної економічної ситуації.
– Що потрібно, щоб на українські музичні фестивалі приїжджали
з-за кордонну: і гості, і виконавці?
Потрібно більше фінансування. Давайте не будемо приховувати цей факт. Розвиток інфраструктури зробить для українських фестивалів дуже добру річ. Тоді до них приїде як публіка, так і музиканти
– Потрібно більше фінансування. Давайте не будемо приховувати цей факт. Я дуже вдячна, що закордонні гурти приїхали за допомогою дипломатичних установ. Це посольства Америки в Україні, Швейцарії та Ізраїлю. Бо деяких музикантів ми не потягнули б. Ще потрібно, щоб розвивалася інфраструктура. Складні логістичні схеми з МАУ викликають додаткові витрати, а в музикантів – нерозуміння. Коли The Bad Plus шукає свій багаж в Одесі, а він поїхав до Львова. Потім вони вже в Києві, а багаж їде до Одеси. І це не перший раз, коли ми шукаємо багаж музикантів. Розвиток інфраструктури зробить для українських фестивалів дуже добру річ. Тоді до них приїде як публіка, так і музиканти.
Ще потрібно, щоб більше знали про наші фестивалі. Ми вже маємо репутацію, але дуже велика кількість фестивалів не знають, що робити, щоб про них дізнались.
– Про що мріє Koktebel Jazz Fest?
Koktebel Jazz Fest мріє про Коктебельську бухту в українському Криму. Ми там народились. І Кара-Даг. Це місце нашої сили
– По-перше, Koktebel Jazz Fest мріє про Коктебельську бухту в українському Криму. Ми там народились. І Кара-Даг. Це місце нашої сили. До речі, єдиний вулкан на території України. Ми мріємо про нові яскраві імена. Ми п’ять років добивалися великої джазової зірки на нашій сцені. Це The Bad Plus. Але в нас є інші зірки, з якими ми ведемо переговори 3-5 років. Ми сподіваємося, що колись наша публіка познайомиться з ними.
Ми мріємо про те, щоб розвивалися проекти співпраці, які народжуються на фесті. Різні музиканти з різних країн зустрічаються, щось нове вигадують, а потім привозять на фест. Ми мріємо, щоб більше людей до нас приїжджало на берег Чорного моря. Щоб більше людей почуло яскраву українську музику.
В Чорноморську не дуже добре знали, що у нас в Україні багато яскравих джазменів. Хоча це місто, де народився Юрій Кузнецов
Один із майданчиків фестивалю – це open stage. Ми завжди запрошуємо туди дуже гарні українські, а цього року ще й литовські та білоруські гурти. Ця сцена безкоштовна. Цього року ми ставили її на міському пляжі, де багато людей. Перший день вони ще придивлялися. На другий – йшли, як на демонстрацію. На цій сцені ніколи не було стільки народу. Коли ми кажемо: рекордна кількість відвідувачів, то це за участю цього майданчика. Я дуже хочу, щоб були такі місцеві ініціативи, як от у Чорноморську. У цьому році четвертий майданчик «Джаз і море» з'явився завдяки місцевому підприємству і місцевій адміністрації. Ми туди привезли дуже гарних українських джазменів, бо в Чорноморську не дуже добре знали, що у нас в Україні багато яскравих джазменів. Хоча це місто, де народився Юрій Кузнецов. Я мрію про те, щоб ми навчились співпрацювати.
