Крістофер Міллер
Київський магнат Віктор Медведчук, який має тісні зв’язки з російським президентом Володимиром Путіним, впливає на політичний порядок денний України вже понад два десятиліття. «Князь темряви», як його прозвали критики, нині знову опинився в центрі уваги.
Понад десять років тому мільйонер Віктор Медведчук отримав славу «сірого кардинала» у зв’язку з тим безпрецедентним впливом, який він міг чинити на владні кола в Україні. Нині цього магната-мільйонера і кулуарного політика з тісними зв’язками з президентом Росії Володимиром Путіним його недоброзичливці нагородили ще одним прізвиськом – «князь темряви».
Віктор Медведчук був прихованою рушійною силою української політики ще з часів його перебування на посаді голови адміністрації президента у 2002–2005 роках за Леоніда Кучми, і, хоча тепер Медведчук не обіймає ніяких значних посад, він стверджує, що цього і не хоче. У нещодавньому інтерв’ю Радіо Свобода він заявив, що почувається «вільнішим» і ефективнішим, не маючи обмежень політичної посади.
Однак непропорційний вплив його особи на політику знову став яскраво помітним після подій, що сталися в Україні після того, як протести змусили до втечі дружнього Кремлеві президента Віктора Януковича у 2014 році: Росія відповіла на них захопленням Криму і підбурюванням до заворушень на сході України, що поклали початок війні між Києвом і підтримуваними Росією сепаратистами, в якій загинули понад 9 з половиною тисяч людей.
Із огляду на жалюгідний стан відносин між сусідніми країнами нове прозахідне керівництво України призначило Медведчука в червні того року провідним посередником у відносинах із Росією. Сподівання полягали в тому, що кремлівські зв’язки людини, яка має Путіна за кума, можуть принести певну користь – особливо в переговорах щодо обміну полоненими.
Але ці кремлівські зв’язки Медведчука привели до того, що коли його призначення радо привітали в Москві, то українська громадськість поставилася до цього зі значною стурбованістю і недовірою.
Тим часом мирна угода, яку допоміг виробити Медведчук для східної частини України, ризикує зазнати провалу. Перемир’я не дотримується, і ескалація бойових дій цього літа викликає побоювання про можливість повернення до повномасштабної війни. Окрім того, політичні аспекти Мінських домовленостей, які повинні були реінтегрувати захоплену сепаратистами територію до решти України і відновити контроль Києва над кордоном із Росією до кінця 2015 року, залишилися здебільшого невиконаними. Тож для багатьох в Україні сумніви щодо мотивів Медведчука тільки посилилися.
Медведчук – «особистий представник Путіна в Україні», вважає директор київської політичної консалтингової фірми Berta Communications Тарас Березовець.
«Просто заздрять»
Як казав Медведчук, бути серед друзів Путіна – «висока честь». В інтерв’ю Радіо Свобода Медведчук не став виправдовуватися за свої близькі стосунки з Путіним. Навпаки, він заявив, що всі ті, хто говорить про це, «просто мені заздрять». За його словами, йому нічого в цьому приховувати.
Медведчук давав інтерв’ю в конференц-залі свого офісу за важкими дверима, за якими стояли міцні охоронці, в непримітному будинку його офісу неподалік київської площі Льва Толстого. Свіжу засмагу він здобув у, мабуть, найменш імовірному місці для українського політика в нинішні часи – у Криму. За його словами, він уперше побував на відпочинку у Криму на початку 1990-х і відтоді продовжує цю традицію.
Але зараз уже не початок 1990-х. Медведчук каже, що розуміє розчарування кримських татар та інших кримчан, що виступають проти анексії півострова, і наголошує, що з юридичного погляду Крим є частиною України – так вважає Київ і більша частина світу. «Але де-факто, на жаль, він належить Росії», – каже Медведчук і додає, що не очікує на повернення півострова Україні.
Він також звинуватив владу України в тому, що вона «відштовхує» півострів, відчужує його мешканців і підштовхує їх приймати контроль Росії. «Якби влада України хотіла повернення Криму, вона б не переривала постачання електроенергії й води і не оголошувала б економічну блокаду, не зупиняла б залізничного сполучення, і товарного, і пасажирського, і не перекривала б рух вантажівок», – заявив він.
І з багатьох інших вирішальних питань позиції Медведчука збігаються з кремлівськими чи близькі до них.
У той час як більша частина світу звинувачує Москву в розпалюванні війни на сході України, він покладає більшу частку вини на українську владу. За його словами, Київ не має рації, коли говорить, що місцеві вибори на захоплених сепаратистами територіях – визначальний крок до миру, передбачений Мінськими домовленостями, – можливі тільки після відновлення контролю України над кордоном із Росією в цих регіонах. За його словами, без цього та інших політичних кроків Мінські угоди не просунуться ані на крок, натякаючи на вину Києва.
Повторюючи твердження Москви, Медведчук заявляє, що Київ повинен досягти згоди безпосередньо з керівництвом сепаратистів, «тому що іншого шляху для повернення цих територій назад [в Україну] немає».
«Ну, є ще один спосіб, але це не реалістично. Українська армія повинна перейти в наступ і захопити ці території силою. Але ні Вашингтон, ні Брюссель не дозволять Україні зробити це», – каже він.
На відміну від Медведчука і Кремля, Київ і Захід наголошують на необхідності виконання Росією її зобов’язань за Мінськими угодами, які вимагають від неї виведення «всіх іноземних збройних формувань, військової техніки, а також найманців» із України.
Обмін полоненими
Крім того, що Медведчук є ініціатором Мінських угод, він став ключовим посередником між Києвом і Москвою в організації обміну ув’язненими. Найвідоміше – це звільнення 25 травня Надії Савченко в обмін на двох росіян, які, за словами київської влади, є офіцерами військової розвідки. Медведчук стверджує, що сприяв звільненню 402 незаконно затриманих осіб із грудня 2014 року.
І тут він не забув похвалитися своєю важливістю в цій справі: «Я єдина людина, що проводить переговори з адміністраціями «ЛНР» і «ДНР», із адміністрацією Російської Федерації».
Через три тижні після звільнення Савченко Медведчук зміг переконати Росію випустити на свободу українців Геннадія Афанасьєва і Юрія Солошенка в обмін на двох громадян України, яких звинувачують у підтримці ідей сепаратизму в Одесі.
Однак відтоді обмін ув’язненими припинився, хоча обидві сторони, як і раніше, утримують десятки людей. Серед українців, які перебувають в ув’язненні в Росії, – режисер Олег Сенцов, засуджений до 20 років позбавлення волі, і Олександр Кольченко, засуджений до 10 років в’язниці, обидва за звинуваченнями в нібито змові з метою вчинення теракту. Їхні прихильники називають це пародією на правосуддя, Державний департамент США назвав звинувачення проти Сенцова і Кольченка «безпідставними» і відзначив, що вони «були взяті в заручники на території України».
Останніми місяцями були розмови про переговори про їхнє звільнення, але рішення так і немає. Як каже Медведчук, причина в тому, що вони належать до зовсім іншої категорії, ніж ті, кого затримали сторони на полях бою в Донецькій і Луганській областях, – такі, як Савченко.
За словами Медведчука, справи Сенцова, Кольченка та деяких інших відмінні, адже «їх визнали винними у злочинах, скоєних на території Криму, який Росія сприймає як де-юре свою територію».
За його словами, на підконтрольній Києву території перебуває понад 600 людей, звільнення яких домагаються сепаратисти, і це приблизно стільки ж, як утримують угруповання «ДНР», «ЛНР» і Росія разом узяті. (Про 600 людей, звільнення яких вони домагаються від Києва, твердять сепаратисти; Київ заявляє, що про більшість цих людей не має ніяких даних, частина вже відбула покарання і перебуває на волі, не бажаючи повертатися на окуповані території, ще частина, яких назвали сепаратисти, – кримінальники, не пов’язані з подіями на Донбасі, ще деякі з названих узагалі не переслідувалися українськими силовиками; також, за даними Києва, на окупованій частині Донбасу нині перебуває близько 107 українських полонених, іще 10 політв’язнів у Росії і близько півтора десятка утримують у Криму – ред.)
Багато експертів, від Києва до Вашингтона, вважають, що Медведчук є російською маріонеткою, проте сам магнат категорично це заперечує.
Коли Росія захопила Крим, США запровадили санкції проти Медведчука за «загрозу мирові, безпеці, стабільності, суверенітетові і територіальній цілісності України, а також за підрив демократичних інститутів і процесів в Україні».
У заяві Білого дому також зазначалося, що Медведчук «надавав фінансову, матеріальну або технічну підтримку» президентові Віктору Януковичу, який утік до Росії, коли в Україні почалися протести через його відмову підписувати Угоду про асоціацію з Європейським союзом і надання переваги тіснішим зв’язкам із Росією. Це рішення збігалося з політичною лінією, за яку виступав давній затятий критик Євросоюзу Медведчук.
2012 року його неприбуткова політична група «Український вибір» домагалася референдуму про вступ України до Митного союзу під проводом Москви, який, із погляду Путіна, мав стати противагою Європейському союзові і взагалі впливові Заходу в регіоні.
«Український вибір» відіграв важливу роль і в розпалюванні настроїв проти ЄС напередодні саміту у Вільнюсі в листопаді 2013 року, на якому Янукович мав би підписати Угоду про асоціацію. Ця група влаштувала кампанію по всій Україні, зображаючи на своїх плакатах одностатеві пари й написи: «Асоціація з ЄС – це одностатевий шлюб».
Але Медведчук, що народився в Сибіру в батька, депортованого туди з Західної України після політичних репресій за участь у національно-визвольному русі, не завжди був таким критиком Заходу.
Схід і Захід
Будучи депутатом парламенту України з 1997 по 2002 рік, Медведчук часто добре відгукувався про Європу. Ті, хто його знає, кажуть, що вони помітили зрушення в бік проросійських поглядів, коли він став очільником адміністрації президента Кучми – цю посаду він обіймав у 2002–2005 роках.
Відтоді Медведчук, як кажуть його критики, допомагає формувати політику так, щоб вона грала на руку Путіну. Вони наводять як приклад його участь у розробці суперечливої газової угоди 2009 року, підписаної тодішнім прем’єр-міністром Росії Володимиром Путіним і його українською колегою Юлією Тимошенко, яка в підсумку виявилася вигідною Москві.
Останнім часом він заявляв, що Україні для стабільності необхідна «федералізація». Це означає, що регіональній владі, включаючи сепаратистів на сході, має бути надано більше влади за рахунок центрального уряду – ідея, яку також просуває Москва.
Медведчук є політичним генієм. Але його зусилля спрямовані на успіх Путіна, а не УкраїниТарас Березовець
«Медведчук є політичним генієм. Але його зусилля спрямовані на успіх Путіна, а не України», – вважає директор київської політичної консалтингової фірми Тарас Березовець.
Однак Віктор Медведчук категорично заперечував це під час інтерв’ю Радіо Свобода, заявивши, що їхати з України нікуди не збирається і що бажає щастя і добробуту своїй країні: «Мої стосунки з президентом Росії, я вважаю, допомагають мені приносити користь інтересам [України]. Я використовую це всюди, де це можливо».
«Справжній мир»
За словами Медведчука, зараз він намагається домогтися припинення війни на Донбасі. Він каже, що його позицію щодо цього питання – що Донбас є частиною України – також поділяє Путін: «[Путін каже], що на Донбасі повинен бути мир. Він також визнав і постійно говорить, що Донбас є територією України. Однак Путін також неодноразово говорив, що він думає про безпеку російськомовного населення на Донбасі, …як зазначено в Мінських угодах».
Через два дні після інтерв’ю з Медведчуком Радіо Свобода відвідало передові позиції українського батальйону в Мар’їнці за 28 кілометрів від Донецька. Припинення вогню там не спостерігалося.
Багатьом учасникам воєнних дій хотілося б, щоб конфлікт був нарешті таки вирішений. Як заявив командир українського батальйону в Мар’їнці В’ячеслав Власенко, йому абсолютно байдуже, яку роль відіграє Медведчук як посередник між Києвом, Москвою і сепаратистами: «якщо ця людина принесе справжній мир, то мені все одно, ким він є».
Оригінал матеріалу – на сайті Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода
