Одні батьки. Однакове виховання. Проте десятирічний Марк вважає себе українцем, а восьмирічний Артем просить допомоги, щоб намалювати триколор та двоголового орла. Чому так відбулося, і як змінилися діти та їхнє життя протягом окупації? (Продовження циклу «За лінією» Радіо «Донбас.Реалії». Попередні матеріали читайте: 1, 2, 3)
Коли розпочалася війна, мій старший племінник Марк закінчив другий клас. Сестра його віддала в україномовний. Початок третього навчального року відтермінували. 2014-го Марк пішов до школи у жовтні. Сестру добровільно-примусово попросили написати заяву про зміну мови навчання на російську.
«Ну, ви розумієте, ситуація така. Росія допомагатиме з підручниками. Все одно нині з Україною зв’язок заблокований, а далі буде видно», – заявила класна керівниця на батьківських зборах.
У цей же час молодший племінник Артем ішов до першого класу. Сестру просто поставили перед фактом: «Всі першачки навчатимуться за російськими букварями».
Нині у хлопчиків є нові книжки з усіх предметів. На уроках «Навколишній світ» вони вивчають тайгу Росії та пам’ятки Москви. У задачах із математики Іванов та Петров за яблука розраховуються рублями.
Вчителька англійської говорить Марку, як треба розповідати про себе. «I’m Russian. I live in…»
Вчителька англійської говорить Марку, як треба розповідати про себе. «My name is Mark. I’m Russian. I live in…» Племінник уникає речення про національність і каже лише: «I’m from Donetsk region». Дивлюся його контрольний зошит із російської. Найчастіша помилка – українська літера «i» в російських словах.
До 23 лютого обом хлопцям дали завдання вдома намалювати захисників вітчизни. Мотивували дітей тим, що відправлять їхні малюнки воїнам. Марк зобразив військового й танк із жовто-блакитним прапором. Артем підійшов до батька та попросив допомогти з двоголовим орлом на фоні триколора. Молодший поніс свою листівку до школи, а Маркова залишилася вдома – до кращих часів.
Одного разу спостерігала таке. У двері стукають діти. «Хлопці, виходьте! Нам потрібен медбрат та кулеметник», – звертається малеча. Артем бере свою саморобну зброю – мотузка прив’язана до палиці, на якій напис «мій калаш» – ідуть грати у війну.
Найкращі часи для Марка настали, коли він разом із батьками виїхав на територію, підконтрольну українській армії. На блокпосту нарешті віддав свою листівку українським військовим. А вже у Волновасі заявив: «Мамо, змінились кольори прапорів. Ми вже в Україні?! У Донецьку багато «ДНР-івських», а тут жовто-блакитні».
І сестра, і я задумались: як пояснити дитині, що змінились не лише стяги, а щось набагато більше?
(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу)
