Дві абсолютно не подібні між собою події змушують замислитися над тим, наскільки складно розстається з посадою середньостатистичний український чиновник. Перша подія: зрив запуску електронного декларування. Подія друга: незадовільний результат української збірної на Олімпіаді в Ріо-де-Жанейро.
Як це робиться «у нас»
Власне, першому моменту приділено стільки уваги, що детальний переказ цієї колізії, далебі, зайвий. Держслужба спеціального зв’язку та захисту інформації звинувачує у зриві проекту розробника – ТОВ «Міранда», який не усунув вчасно виявлені недоліки. А стурбована громадськість тим часом жадає крові Наталії Корчак – глави Національного агентства з протидії корупції, відзначаючи, що вказівка зірвати своєчасний запуск е-декларування нібито надійшла Корчак «зверху». Хай там як, а ніхто з відповідальних осіб у відставку не квапиться, та й каятися – не кається, ніби все йде саме так, як і має йти.
Що ж до другого скандалу, то він тільки набирає обертів. Почалося все з того, що голова Одеської ОДА Міхеїл Саакашвілі оцінив заслуги керівника «спортивного» міністерства так: «Зазвичай після такого провалу міністр спорту, як мінімум, повинен піти у відставку». Адресат цієї репліки (Ігор Жданов) особисто Саакашвілі не відповів – за нього це зробив один із радників міністра спорту Павло Булгак, який виступив у суто «аваківському» стилі: «Не пану Саакашвілі давати принизливі оцінки виступів збірної України на Олімпійських іграх. Він сьогодні тут, а завтра там».
Власне, Саакашвілі оцінював не так збірну, як її міністерських «патронів», хоча, звісно, питання про те, наскільки Жданов безпосередньо винен у нашій олімпійській ганьбі, видається доволі дискусійним. І тільки факт залишається фактом: збірна України завершила Олімпіаду-2016 у Ріо-де-Жанейро на 31-му загальнокомандному місці, здобувши загалом лише 11 медалей. І це є найслабший результат українців за всі 20 років самостійної участі в літніх Олімпійських іграх. Перед стартом Олімпіади міністр Жданов пророкував українським атлетам потрапляння у першу двадцятку, по факту ж наша збірна не потрапила й у тридцять найкращих команд.
Про те, чому так сталося, можна міркувати довго. Згадуючи, зокрема, й не про завжди чесне та об’єктивне суддівство. Або про те, що цього року Україну представляли лише 205 спортсменів, що також є своєрідним «антирекордом», бо на попередніх іграх українська збірна була численнішою. А ще можна втішитися тим, що «кризова» Україна в Ріо виступила краще, приміром, ніж благополучна Польща, в якої теж 11 нагород, але серед них менше срібних. Однак мова навіть не про це. Мова про приводи, які здатні змусити можновладця, приміром, міністерського рівня, подати у відставку.
І як це відбувається «у них»…
Та поки з України перенесемося в Америку, де три роки тому розгорівся скандал, теж пов’язаний з відповідальністю державного службовця за очевидну невдачу. Це було в 2013 році. Влада Сполучених Штатів у рамках проведеної реформи охорони здоров’я надумала запустити веб-сторінку, за допомогою якої всі охочі змогли б придбати медичну страховку. Сайт (та й уся програма реформ) називався промовисто – Obamacare, відразу відсилаючи до того, хто був головним у цій зоні відповідальності.
Важливий нюанс: після вступу в дію нового закону Обами, що стосувався охорони здоров’я (і після запуску інтернет-ресурсу) деякі страхові компанії анулювали поліси своїх клієнтів. Вони зробили це тому, що, як переконувала усіх тодішній міністр охорони здоров’я і соціальних служб Кетлін Сібеліус, віднині американці зможуть придбати кращий план страхування, обираючи серед кількох конкурентних варіантів. Щоправда, конгресмен-республіканець Філ Гінгрі зауважував, що Обама і Сібеліус вводять виборців в оману, але його (до пори до часу) ніхто не слухав.
А потім сталося те, що кожен день трапляється в Україні: виявилося, що система (Obamacare) не працює. У жовтні 2013 року місіс Сібеліус уже вибачалася перед виборцями за проблеми, з якими довелося зіткнутися багатьом з тих, хто спробував придбати страховку за новими правилами. А республіканці з числа членів Комітету Палати представників з енергетики і торгівлі кинулися розпитувати Сібеліус про недоліки програми, оскільки питання про медичне страхування стало одним із найбільш гострих питань американської політики.
Голова згаданого Комітету, республіканець Фред Аптон пригадав, що до введення програми в дію Сібеліус та її колеги неодноразово запевняли законодавців у її готовності. «Або ці чиновники не знали, наскільки неефективна ця система, або просто нікому про це не розповідали», – констатував Аптон. – На жаль, минуло вже п’ять тижнів від початку цієї програми, проте ситуація з кожним днем, судячи з усього, стає тільки гіршою».
Кетлін Сібеліус тим часом обіцяла, що вебсайт запрацює нормально до кінця листопада. «Ви заслуговуєте кращого, – говорила Сібеліус. – Я приношу свої вибачення. Я відповідаю перед вами за усунення цих проблем і докладу всіх зусиль до того, щоб, налагодивши вебсайт, знову завоювати вашу довіру». Але, на жаль, довіру в рази легше втратити, аніж відродити. Для багатьох американців Кетлін Сібеліус стала уособленням численних проблем, пов’язаних з відкриттям так званих онлайнових бірж, що дозволяють отримати медичну страховку.
Завершилася історія тим, що Кетлін Сібеліус добровільно подала у відставку. Хоча її безпосередньої провини у збоях у роботі веб-сайту не було. Як немає безпосередньої провини Жданова у 31-му місці української збірної або ж провини Наталії Корчак у недосконалому продукті ТОВ «Міранда».
Мораль цієї «байки» така: кожен вкладає у поняття відповідальності щось суто індивідуальне. Комусь, щоб гідно піти, достатньо й непрацюючого сайту, а комусь і ймовірного зриву безвізового режиму чи великого спортивного провалу замало. На місці пані Сібеліус складно уявити будь-кого з українських держслужбовців. Їм би повчитися в американців, як лікувати надмірні амбіції самоусуненням з посади – це інколи дуже суттєво освіжає голову. Якщо тільки голова входить у комплектацію чиновника разом із його портфелем, кабінетом та державним окладом…
Михайло Поживанов – голова Фонду муніципальних реформ «Магдебурзьке право», народний депутат України чотирьох скликань
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
