(Рубрика «Точка зору»)
Ми живемо в дуже цікавий час. Світові тенденції свідчать про те, що Україна і цивілізований світ рухаються одне одному назустріч. Але рух той специфічний, адже виглядає на те, що кінцева мета в обох різна.
Себто українці хочуть, аби їхня держава влилася в єдину європейську сім’ю, стала її невід’ємною частиною. Воліють, аби врешті трималася дороги демократії, верховенства права, а права людини перестали бути порожнім звуком. Щоб політики відповідали за свої слова і дії.
Натомість західний світ, як виглядає, від цього втомився або, принаймні, не думає, що від диктату популізму в цих сферах щось зміниться. Головне, що не буде більше старого способу життя. Тому їм подавай хліба й видовищ. Більше шоу, ірраціональності, почуттів. Більше популізму і лагідних слів. Виборцю кортить, аби за нього билися, аби все це виглядало, як велика драма, щоб кандидати чухали йому за вушком і робили масаж стоп. Їм просто мусіли би сподобатися українські битви за гречку та олів’є. Або навпаки могли би налякати, якщо їх транслювати, як антирекламу олігархів, хапуг та популістів, що рвуться до влади. Хоча радше би просто розважили.
І ось ці «старі демократії» та Україна мають шанс десь по дорозі зустрітися. Якщо останній, звісно, вдасться втриматися на своєму шляху і не збочити з нього в останній момент, як нерідко уже бувало, то вона може стати таким собі маяком демократії для блудних овечок із Заходу.
Не дарма професор Єльського університету Тімоті Снайдер у своєму інтерв’ю покійному Павлу Шеремету сказав так: «Як історику, Україна цікава мені тому, що тут існує велика кількість історичних питань, на котрі поки немає відповіді, як і величезна кількість джерел, котрі вченим ще належить дослідити».
Українці рідко помічають, який важливий досвід здобули за ці кілька років. Які важливі речі відбуваються довкола і як все це стає загальносвітовим трендом. А це призводить і до того, що не вдається належно витлумачити й передати цей досвід далі, аби вберегти світ від повторення українських помилок. Часом і Захід поводиться байдуже, вважаючи: «Та чого та Україна може важливого навчити», і таким недбалим ставлення може провчити себе сама».
Зараз надії багатьох українців спрямовані в бік Європи та США, значна частина досі сподівається на велику допомогу й підтримку. Але тенденції свідчать про те, що опорою і надією цивілізованого світу, останнім його бастіоном може виявитися якраз Україна. І тоді вже освічена меншість цих соціумів, охоплених заразою популізму та непевності, орієнтуватимуться на Україну-маяк. Їй варто об’єднати довкола себе інші народи, котрі постійно борються за перемогу демократії над олігархією та охлократією у своїх державах, аби транслювати цей досвід далі.
Хоча куди краще, якщо Захід та Україна на цьому шляху не розминуться, а Старий Світ та США втримаються в сідлі і зможуть уже незабаром перемогти болячки популізму й екстремізму. Україні би зі своїми проблемами розібратися, тихо й спокійно, а не вкотре грати роль супергероя й рятувати світ від чергової чуми.
Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
