(Рубрика «Точка зору»)
Крістофер Міллер
На жвавому київському перехресті, повному кіосків для продажу кави й тістечок, ціла купа червоних троянд обрамляє чорно-біле фото Павла Шеремета, безстрашного журналіста, що був убитий тут 20 липня вибухом бомби в авті.
Цей простий і урочистий меморіал пам’яті Шеремета став також символом хвилі нападів на журналістів і в інтернеті, і на вулицях, що порушила непрості питання про владу, патріотизм і свободу слова в Україні і затьмарила шанси України стати нормальною країною.
У державі, що бореться з економічними труднощами і російською агресією, медіа-фахівцям спадає на думку, що вони стають ціллю далекосяжної кампанії зловживань, і ті, що її здійснюють, на кшталт невстановлених убивць Шеремета, дотепер діють із повною безкарністю.
Журналісти, що кидали виклик владі, відхилялися від офіційного погляду влади на конфлікт із підтримуваними Росією сепаратистами на сході чи подавали репортажі з утримуваних сепаратистами територій, опинилися у прицілі скоординованих атак в інтернеті, які здійснювали тролі й боти з лав гіпернаціоналістів – атаки, які в деяких випадках підтримували, принаймні на словах, високопосадовці зі влади й силових структур.
Шквал критики спричинив презирство громадськості до журналістів, а також зламування їхніх особистих даних, включно з адресами електронної пошти, телефонними номерами і паспортними даними, а також їхнього листування з їхніми джерелами. Дехто з журналістів зазнавав погроз фізичних нападів.
Попереднього дня перед убивством Шеремета, машину якого підірвали, коли він їхав до роботи, одну журналістку тричі вдарили ножем у київському парку. Через п’ять днів після вбивства іншого журналіста побили на вулиці.
За даними київського Інституту масової інформації, що стежить за нападами на журналістів в Україні, Генеральна прокуратура зареєструвала 113 кримінальних правопорушень, включно з фізичними нападами, пошкодженнями майна чи перешкоджанням діяльності, вчинених стосовно журналістів за перше півріччя 2016 року.
Упродовж чверті століття викривальні журналісти в Україні зазнавали переслідувань і залякувань з боку впливових людей у владі й бізнесі. Медіа-середовище досі несе шрами від жахливого вбивства журналіста Георгія Гонгадзе, тіло якого знайшли без голови в лісі під Києвом після його зникнення 2000 року.
Газета Kyiv Post уклала перелік із понад 50 українських журналістів, убитих чи померлих за підозрілих обставин від часу, як Україна здобула незалежність при розпаді Радянського Союзу 1991 року. Інші зникли безвісти, зазнали побиття чи погроз насильством.
Нова хвиля нападів стала вирішальним випробуванням для України після протестів Євромайдану, які 2014 року усунули від влади президента Віктора Януковича, скомпрометованого звинуваченнями в корупції і перебуванні під сильним впливом Кремля.
І те, як влада впорається з нею, кажуть спостерігачі й аналітики, відіграє значну роль у визначенні того, чи піде Україна шляхом до ширшої демократії й інтеграції з Заходом, а чи сповзе назад в авторитаризм і клановий капіталізм.
Другий із цих шляхів зробить її ще вразливішою перед тиском Росії, яка намагається дестабілізувати Україну, захопивши Кримський півострів у березні 2014 року і підтримуючи сепаратистів у війні на Донбасі на сході України, в якій від квітня того ж року вбиті понад 9 з половиною тисяч людей.
Дотепер становище не дає багато надій.
Заступник міністра інформаційної політики Тетяна Попова, з розчаруванням і гнівом оголошуючи 3 серпня про свою відставку, засудила, за її словами, відсутність у влади волі, щоб розслідувати порушення щодо журналістів і захистити свободу слова.
«Не згодна з атаками на журналістів та свободу слова з боку окремих політиків і політичних організацій, – написала вона у фейсбуці. – Не можу прийняти відсутність належної реакції на ці атаки».
Напади, найвищою точкою серед яких стало вбивство Шеремета, ставалися посеред дня у столиці країни, але нікого за них не притягли до відповідальності, ба, навіть не затримали.
Те саме стосується й цього вбивства. Хвиля подробиць про механізм здійснення вибуху і теорій про мотиви в перші години після трагедії змінилася майже повним мовчанням із боку правоохоронців, і не видно ніяких ознак, що розкриття злочину наближається.
Колеги звертають увагу на факт, що поліційному високопосадовцеві, який нібито призначив спостереження за Шереметом за кілька тижнів до його смерті, дозволили відбути довгу літню відпустку, перш ніж допитати. Вони вважають це свідченням того, що українське керівництво не поставилося до справи серйозно. Посадовець повернувся до Києва 6 серпня і написав заяву з приводу повідомлень про спостереження, але офіційно його досі не допитали (стаття датована 15 серпня – ред.).
А ще тривожнішим, на думку багатьох журналістів, є двозначна, а іноді схвальна позиція української влади щодо новітнього способу атак на журналістів, що розцвів у добу інтернету.
Оксана Романюк, директор Інституту масової інформації і представник в Україні організації «Репортери без кордонів», повідомила Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода, що влада сама відповідальна за деякі з нападів проти журналістів. Але цього року, сказала вона, вона помітила разючу зміну: більшість погроз і атак, включно з тими, що в інтернеті, здійснили приватні особи.
За її словами, «71 напад проти журналістів, тобто дві третини від усіх на цей час за 2016 рік, вчинили приватні особи, 50 посадовців і ще 6 правоохоронців».
(РЕДАКЦІЙНА ПРИМІТКА: Директор Інституту масової інформації і представник в Україні організації «Репортери без кордонів» Оксана Романюк написала на своїй сторінці у фейсбук, що її здивувала ця стаття, яку вона прочитала в оригіналі англійською мовою, і в якій використано цифри з посиланням на неї.
«Дочитала нарешті статтю на англ. версії Радіо Свободи, про свободу слова в Україні, до якої я давала коментарі. Я сподівалася, що даю їх чітко і внятно, але... Стаття мене здивувала. У нас немає, станом на зараз, ніякої нової хвилі нападів на журналістів, чи якогось зростання по цій категорії – навпаки, за сім місяців 2016 ми зафіксували 24 напади, за весь 2015 рік – 58. Автор статті переплутав також дані від ІМІ і від ГПУ, про 113 крим.справ, порушених за фактами кримінальних злочинів проти журналістів з початку року – насправді, це дані від ГПУ, і вони включають в себе і пограбування, і п’яні драки, і весь спектр кримінального кодексу України. ІМІ ж бере до уваги виключно ті факти, що стосуються професійної діяльності. Інакше як можна говорити про рівень свободи слова чи давати якісь оцінки.
У мене також багато коментарів по тексту... Розписувати тут не буду, а буду очевидно писати свою статтю – щоб чітко роз’яснити по категоріях, без маніпуляцій, емоцій, анекдотів, чуток і нагнітання, що у нас відбувається зі свободою слова…» – зазначила Оксана Романюк.
Серед таких нападників – технічно освічені хакери, інтернет-тролі і, в дедалі більшому числі випадків, працівники засобів інформації, відомі як «патріотичні журналісти», що ставлять себе на боці держави.
Представники цієї групи зазвичай висловлюють безумовну підтримку тому, що, на їхню думку, є в інтересах України, розглядають такі питання, як війну на сході України, через чорно-білий фільтр, поділяючи все тільки на добре й погане, і підозрюють влаштовану Росією змову за всім, що хоч трохи критичне до України.
«Це новий феномен, – каже Катя Горчинська, виконавчий директор «Громадського» телебачення в Києві, в інтерв’ю Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода. – Цей конкретний розкол (серед журналістів) і альянс «патріотичних громадян» і влади цілком новий».
«Громадське» телебачення на власному досвіді знає про переслідування з боку цього руху. Раніше ця недержавна телекомпанія, створена на початку протестів Євромайдану 2013 року, стала ціллю добре організованої атаки в інтернеті, яку здійснювала армія тролів і ботів після того, як канал оприлюднив відеорепортаж про бої в гарячому місті Авдіївці на сході, що, як скаржилися представники влади, видав позиції українських військ.
«Хоча ми не знаємо, хто замовив цю атаку, ми знаємо, що їхня позиція твердо провладна», – написала Горчинська в коментарі в газеті The Guardian.
Ті, хто виступає проти таких нападів, самі часто зазнають погроз і критики.
В інтерв’ю Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода Тетяна Попова сказала, що дії української влади, і, за її словами, відсутність дій у переслідуванні тих, хто чинить напади на журналістів, «сіють ненависть і заохочують інших зловживати такими нападами».
«При владі є багато політиків, які не розуміють важливості того, що… журналісти і вільне слово відіграють важливу роль у демократії», – сказала вона.
Попова продовжує працювати в міністерстві, доки парламент не схвалить її відставки. За її словами, вона сподівається, що це відбудеться до кінця серпня.
Її відставка була бунтом проти «мовчазної згоди з насильством і «затролюванням» журналістів» із боку влади, заявила Горчинська.
Від «Інформаційних військ» до «Миротворця»
Оксана Романюк каже, що помітила спалах такого «затролювання» журналістів після створення в лютому 2015 року «Інформаційних військ» на чолі з міністром інформаційної політики Юрієм Стецем, близьким союзником президента Петра Порошенка. Раніше він працював на «5-му каналі», телекомпанії, яку контролює Порошенко.
«Кожен твій інформаційний посил – це куля у свідомість ворога», – мовиться в заголовку сайту «Інформаційних військ» міністерства, який заявляє, що його мета – протистояти серйозній пропагандистській машині Росії.
Сайт запрошує «патріотичних» українських користувачів інтернету реєструвати свої імена й електронні адреси і приєднуватися до лав «інформаційних військ». Їхнім членам відтак розсилають щотижневі листи з інформацією про повідомлення і журналістів, із якими «війська» не згодні, і про те, що треба зробити, щоб протистояти їм. Наприклад, якщо журналіст вживає термін «ополченець» на позначення підтримуваних Росією сепаратистів або «громадянська війна» на позначення конфлікту, «воїнів» закличуть переслідувати видання і журналіста в соцмережах. Для «інформаційних військ» бажані терміни – «терористи» і «війна Росії».
Як каже Романюк, «інформвійська», як виглядає, проклали шлях до ще серйознішого «затролювання» і кібер-нападів щодо журналістів, що почалися у травні. Тоді український націоналістичний сайт із назвою «Миротворець» зламав і оприлюднив особисті дані понад 5 тисяч українських та іноземних журналістів та їхніх помічників, які зверталися по перепустки для преси до сепаратистів, що контролюють частину території Донецької області. Сайт заявив, що ці журналісти «співпрацюють із бойовиками терористичної організації». Інформацію здобули завдяки зламуванню сепаратистських серверів.
Існує поширена підозра, що зламування здійснили працівники Служби безпеки України або ж її близькі союзники, найняті для цього. «Миротворцем», як кажуть, керує невловимий українець, що називає себе Роман Зайцев. Його сторінка у фейсбуці, на якій його обличчя в масці, називає його нині директором цього сайту, а в минулому «начальником відділу» СБУ.
Зайцев не відповів на прохання про коментар, адресоване йому у фейсбуці.
Керівник апарату голови СБУ Олександр Ткачук у письмовій відповіді Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода заявив: «Служба безпеки України не має ніякого стосунку до створення сайту «Миротворець» і не співпрацює з особами, пов’язаними з його діяльністю».
Ткачук додав, що ніяка особа на ім’я Роман Зайцев не є і не була «працівником, офіцером чи радником» в СБУ. За його словами, позиція СБУ полягає в тому, що сайт «Миротворець» «підсумовує інформацію з інтернету, що перебуває у відкритому доступі, а саме інформацію, добровільно надану відкритим і соціально орієнтованим публічним ресурсам», а відтак діє законно.
Насправді ж значна частина даних, які публікує «Миротворець», не була публічно поширена в соціальних засобах інформації – її передавали приватно електронною поштою. А документи, що були частиною витоку, такі, як паспорти, не оприлюднювали самі журналісти.
Правозахисники і міжнародні спостерігачі застерігають про небезпеку помсти внаслідок таких витоків.
«Такі безвідповідальні коментарі й дії ставлять під загрозу безпеку журналістів та правозахисників і порушують їхнє право на приватне життя», – заявила правозахисна організація Human Rights Watch у звіті 10 серпня.
І дійсно, наступними після витоку днями і тижнями багато журналістів, імена яких з’явилися в переліку «Миротворця», отримали погрози фізичної розправи від анонімних користувачів соцмереж або в текстових повідомленнях із невизначених номерів. Десятки журналістів наразилися на шквали негативних коментарів у фейсбуці чи твітері.
Деякі ж чільні посадовці й політики не те що не засудили поширення особистих даних і риторику, якою називали журналістів у витоках, а й підтримали «Миротворець». Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков назвав журналістів зі списку «ліберал-сепаратистами». Антон Геращенко, радник Авакова і депутат від «Народного фронту», партії зі складу владної коаліції на чолі з партією Порошенка, заявив своїм понад 100 тисячам послідовників у фейсбуці, що ті журналісти – «зрадники» і «колаборанти терористів».
Порошенко таки засудив витік «Миротворця» – але лише через кілька тижнів, коли його змусили відповісти про це на щорічній прес-конференції в червні. Проте він додав застереження, що відобразило позицію самого «Миротворця»: що журналісти не мали б писати «негативні статті» про Україну.
Із погляду Романюк, Порошенко зробив надто мало й надто пізно. І це не поклало край витокам чи погрозам.
4 серпня надійшла друга хвиля витоку даних журналістів. Там була приватна інформація про десятки журналістів, включно з представниками іноземних засобів інформації, таких, як Associated Press, Al-Jazeera, BBC, CNN, The New York Times чи й Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода.
Відразу за ним пішов залп нової критики. Українські націоналісти й посадовці швидко висловили свою підтримку і повторили попередні думки про те, що журналісти, які ведуть репортажі про війну з контрольованої сепаратистами території, «співпрацюють із терористами».
Одне з таких критичних зауважень написав Роман Донік, волонтер, що постачає військових і що висловив попередження журналістам у день другого витоку.
«Якщо ви не очистите свою професію самі, її очистять ударами ніг по обличчю, – написав Донік у фейсбуці. – І так, я, якщо що, не бачу нічого крамольного в [побитому] журналісті. Особливо акредитованому в «дирі». Наклади професії. Як запах [фекалій] від асенізатора».
Останній наразі витік, як стверджують, походить від Тетяни Єгорової, розчарованого колишнього адміністратора служби безпеки донецьких сепаратистів, яка нібито сама оприлюднила у твітері посилання на місце збереження документів. Але спостерігачі вбачають у цьому витоку руку «Миротворця», зокрема тому, що тип і подробиці оприлюднених документів нагадують ті, що були в першому витоку.
Чимало з електронних листів у другому витоку походять від журналістів, які просять Єгорову надати їм перепустки для преси в утримуваних сепаратистами частинах Донецької області. Ці «акредитації» там вимагають від початку війни, і вони необхідні для журналістів для перетину блокпостів і роботи з обох боків лінії фронту.
«Акредитації» від сепаратистів не гарантують захисту. Власне, багато журналістів, що отримували такі «акредитації», зазнавали викрадень, затримань чи допитів.
(Прим. ред.: Автор не згадав, що найгучнішою частиною цього другого витоку, яка привернула найбільше уваги, стали листи відомих українських засобів інформації, в яких вони узгоджували з сепаратистами теми і тексти своїх репортажів.)
Хто стоїть за «Миротворцем»?
Романа Зайцева вважають підставною особою, і хто насправді стоїть за «Миротворцем», залишається неясним. Існує багато спекуляцій, що саме Антон Геращенко керує діяльністю сайту і що щоденною роботою над ним займається група націоналістичних добровольців, а результати цієї роботи поширюють прихильники в інтернеті. Сам Геращенко у відповідь на запитання Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода, чи «Миротворець» – його задум, підморгнув, засміявся і сказав: «Ні».
Ця група діє «в тіні», на її сайті немає вихідних даних, оприлюднені статті чи витоки не підписуються повним іменем, і це утруднює з’ясування того, хто перебуває в її лавах. Але документ, здобутий Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода і вивчений Інститутом масової інформації, проливає на це певне світло. Документ у Google Sheets дає знати, що «Миротворець» отримує професійну підтримку від маловідомої київської піар-компанії з назвою Internet Business Promotion, якою керує людина на ім’я Ігор Савчук. Профіль Савчука у фейсбуці показує його в камуфляжі і з автоматом у руках, а публікації там повні слів підтримки «Миротворцеві» і посилань на цей сайт.
Серед послуг, які пропонує компанія IB Promotion, – «розбудова репутації за допомогою інтернет-ЗМІ, робота з соціальними мережами і блогосферою», а також «антикризовий PR» і «нейтралізація негативної інформації». Це можна перекласти як «тролінг» в інтернеті.
Савчук не відповів на запити Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода у фейсбуці про коментар, хоча отримав ці повідомлення.
Геращенко ж на питання, чи знає він Савчука особисто, відповів, що «знайомився» з ним, але подробиць не навів.
Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода натрапило на документ, що пов’язує IB Promotion із «Миротворцем», 15 червня, коли блогер на ім’я Мирослав Олешко оприлюднив заклик у фейсбуці до «патріотичних громадян» допомогти «Миротворцеві» і хвалився, що отримав дані витоку від підтримуваних Росією сепаратистів у Донецькій області.
Допис Олешка містив посилання на документ у Google Sheets із тією інформацією. Властивості документа при перегляді з мобільного пристрою показують, що його створив користувач ihor108 із електронною адресою ihor108@gmail.com. Пошук у ґуґлі швидко пов’язав цю адресу з Савчуком і ще однією компанією інтернет-маркетингу, яку він очолює.
(Прим. ред.: Авторство Савчука у створенні цієї конкретної копії документа помітили й інші, і сам Савчук у своєму блозі висміяв такі розвідки. «Це просто величезна таємниця, як і те, що я завантажив файл із пошти терористів на Google Docs для зручного перегляду і поширення», – підтвердив він. Савчук також нагадав, що опублікований ним документ є лише одним елементом великої публікації вмісту поштової скриньки чільної пропагандистки угруповання «ДНР», яку більш ніж за тиждень до того, 6 червня, зробив «Миротворець».)
«Патріотична журналістика»
Для Тетяни Попової зростання «патріотичної журналістики не менш страшне, ніж витоки. Це небезпечна тенденція, каже вона, яка «веде до звуження простору свободи висловлювання і становить реальну загрозу здоров’ю і життю журналістів».
Але інші приймають цю тенденцію, і це створює розкол, що, за словами критиків цієї практики, ставить журналістів і саме майбутнє України під загрозу.
«Журналісти ніколи не мають писати про щось, що зашкодить їхній країні», – каже одна журналістка, що просила не називати її імені, бо не хоче, щоб її вважали речником позиції її компанії – одного із засобів інформації, яким володіє впливовий олігарх Віктор Пінчук.
На практиці це означає, що репортажі про неприємні речі, які, як вважають одні, можуть допомоги Україні скинути вплив Росії і розквітнути, домігшись обмеження корупції, неефективного керівництва і зловживань владою, – на думку інших, вважаються неприпустимими і навіть проявами зради.
Євген Федченко, який вплинув на покоління українських журналістів як директор київської Могилянської школи журналістики і заснував сайт StopFake.org, що викриває російську дезінформацію, каже, що тенденція «патріотичної журналістики» непокоїть його.
«Це тільки початок»
Але він також каже, що не хакери, націоналістичні тролі чи представники влади «відповідальні» за наслідки витоків «Миротворця», а, радше, самі журналісти, що стали їхньою ціллю. Саме вони, каже експерт, привернули увагу до цього сайту.
«Перш ніж журналісти широко повідомили про витік, ніхто, власне, й не знав про «Миротворця». І тут засоби інформації починають говорити, що збирають підписи за покарання «Миротворця», – сказав Федченко в інтерв’ю Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода.
Та насправді не журналісти першими привернули увагу до «Миротворця», а Антон Геращенко: він оприлюднив у фейсбуці допис про журналістів-«зрадників», які «співпрацюють із терористами», і дав посилання на витік на сайті «Миротворець». Журналісти підхопили цю історію вже пізніше, коли почалися переслідування.
Що ж до останньої хвилі фізичних нападів на журналістів Федченко каже: «Те, що відбувається сьогодні (з журналістами), видається дрібним і несуттєвим, надміру роздмуханим і проштовхуваним багатьма журналістами, бо справа, власне, у зарозумілості і самозвеличуванні, а не в занятті журналістикою задля самої журналістики».
Для Оксани Романюк це є свідченням дедалі ширшого, на її думку, розколу в українській медіа-спільноті. «Тепер уже немає солідарності чи спільних цінностей», – каже вона.
Катя Горчинська, виконавчий директор «Громадського» телебачення, каже, що ставлення влади тільки погіршило становище.
«Влада продовжує мовчати, а мовчазне схвалення (а іноді й відкрите) дає суспільству сигнал, що називати журналістів зрадниками і погрожувати їм нормально», – каже вона.
Переслідування в інтернеті тривають, і Антон Геращенко передбачає, що вони не вщухнуть найближчим часом.
«Я відчуваю, що це тільки початок, і скоро буде відкрито ще багато витоків та інформації», – сказав він.
Крістофер Міллер – кореспондент Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода в Україні
Оригінал – на сайті Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
