Депутат Європарламенту Лайма Андрікене стала відомою у Росії у 2010 році, коли представила доповідь і резолюцію щодо санкцій проти російських чиновників, причетних до смерті Сергія Магнітського. Зараз вона після двох років перерви знову увійшла до Європейського парламенту. В інтерв'ю Російській редакції Радіо Свобода Лайма Андрікене розповіла про нинішній Європарламент, про політику щодо Росії і про перспективи України в ЄС.
– Цей Європарламент дуже відрізняється від мого першого Європарламенту, в якому я почала працювати в 2004 році, відразу після того, як Литва стала членом Євросоюзу. Відмінна риса цього парламенту – в ньому набагато більше депутатів, які представляють радикальні політичні сили в різних країнах Євросоюзу. Друге – це те, що значно збільшилася кількість євроскептиків, хоча вони називають себе «європрагматиками» і «єврореалістами», але по своїй суті вони євроскептики. І зменшилися ті фракції, ті політичні сім'ї, одну з яких я представляю, які з року в рік працювали для більшої інтеграції Євросоюзу.
– Які настрої переважають у Європарламенті щодо Росії? Щодо теперішнього російського режиму?
– Настрої найрізноманітніші. І цьому не треба дивуватися, тому що ми різні. Ми представляємо різні країни. Ми з різним досвідом приїхали до Європарламенту. Ми представляємо різні політичні сили. І, на жаль, мабуть, у нас і різні цінності. Тому в сьогоднішньому парламенті я бачу те, чого я не бачила раніше. Скажімо, як мій колега-європарламентар бігає по парламенту з майкою з написом «Путін», висловлюючи таким чином підтримку Путіну. Або інший мій колега, тепер уже колишній голова політичної партії, говорить про те, що Путін його «кумир», що Путін його «ідеал», що це та людина, на яку «потрібно дивитися і брати приклад». Інша мадам, і теж моя колега, говорить про те, що «Путін – видатний політик, який зумів поставити Росію на ноги». Як, знаєте, Гітлер говорив: «Deuchland uber alles» – ось, Росія «краща від усіх, попереду всіх». Все це, звичайно, марення, з моєї точки зору. Але я з жалем дивлюся на це в Європарламенті. Мені це дуже не подобається.
– У Литві і взагалі в світі багато говорять про зростання агресивності Росії. На Вашу думку, це поза Кремля? Чи режим Путіна серйозно готовий перейти до конкретних заходів у політиці, до конкретних військових дій?
– Ми цього не знаємо. Але в такій ситуації, я думаю, найбільш розумний підхід – бути готовими до будь-якого розвитку подій. І тому те, що відбувалося у Варшаві на саміті НАТО, коли було ухвалене рішення про додаткові військові підрозділи, які будуть дислоковані в Латвії, Естонії, Литві та Польщі, а також інші заходи колективної безпеки, і підготовку Литви до найгіршої можливої ситуації – нехай тільки теоретично можливої – це все правильно. Ми повинні бути до цього готовими. Інакше коли-небудь доведеться пошкодувати, що заходи не були вжиті. Тим більше що історія нас цьому не раз вчила, і сподіваюся, що ми уроки засвоїли.
– Що Ви маєте на увазі?
– Я говорю не тільки про нашу історію, про історію Литви і про те, що сталося в 1940 році. Я говорю про те, що відбувалося рік тому, два роки тому. Я говорю про окупацію частини України, про окупацію Криму. Я говорю про агресію Росії проти Грузії. Найстрашніше – ці факти агресії. Багато хтось вважав, що це неможливо у 21-му столітті. Виявилося, можливо. Але найстрашніше те, як на це реагувало світове співтовариство – як на доконаний факт. Ті заходи, які були вжиті на противагу, щоб боротися з наслідками, мені здаються недостатніми. І працюючи в Європейському парламенті, в комітеті із закордонних справ, я хочу, щоб про це говорили, щоб ми ухвалювали документи і щоб усьому цьому приділялося набагато більше уваги.
– Як Ви оцінюєте ситуацію в Україні зараз? Які можливості цієї країни стати повноцінним членом європейської спільноти?
В інтересах Литви і в інтересах Євросоюзу, щоб Україна стала членом сім'ї. Не сусідом, не партнером, а членом сім'ї Євросоюзу
– Оцінюючи геополітичну, геостратегічну ситуацію України, її місце і величину цієї країни, звичайно, в інтересах Литви і в інтересах Євросоюзу, щоб Україна стала членом сім'ї. Не сусідом, не партнером, а членом сім'ї Євросоюзу.
Я поїхала в Україну, коли вже тривали військові дії. Я бачила в міністерствах генералів в парадній формі. Я не бачила жодного генерала в польовій формі
Але я повинна сказати й інше. Я поїхала в Україну, коли вже тривали військові дії. Поїхала з гуманітарною місією. Я знала, що в країні багато переселенців, які залишили свої будинки і приїхали в Київ та інші міста, бо їх застала війна, без нічого. З малими дітьми, зі старими батьками. Я поїхала дізнатися, яка допомога потрібна цим людям, як їм допомогти. І ось що мене здивувало. Я бачила в міністерствах генералів у парадній формі. Я не бачила жодного генерала в польовій формі. Перше запитання, яке виникає: «Це країна, яка воює?». Мій колега із Західної Європи, який був зі мною, запитав мене: «Лайма, ти куди мене привезла?». Автомобілі, які ми бачили навколо Верховної Ради, які стояли біля міністерств... Там стояли «порші» – автомобілі, які не так уже й часто можна побачити в бельгійській столиці, де я буваю щотижня. І ось це незрівнянно.
З корупцією потрібно покінчити. Нічого подібного не може бути, коли півтора мільйона людей потребують гуманітарної допомоги і півтора мільйона переселенців
Тому перше, що я повинна сказати, і я думаю, що це справа честі для українців: з корупцією потрібно покінчити. Нічого подібного не може бути, коли півтора мільйона людей потребують гуманітарної допомоги і півтора мільйона переселенців. У країні – гуманітарна криза, а водночас багато в Києві живе зовсім іншим життям і зовсім іншими турботами.
– Як розвивається політика Євросоюзу щодо України?
Ми втрачаємо своїх друзів і зміцнюємо своїх політичних супротивників
– Я думаю, що багато в світі і в Європі, в інших країнах, уявляють Євросоюз як одного гравця. Або як силу, яка грає в світі і намагається стати одним із лідерів або має амбіції бути одним із лідерів. А Євросоюз – не одна людина і навіть не одна інституція. Якщо ви мене запитаєте, хто відповідає за зовнішню політику, я назву цілу низку імен та інституцій. Це Європарламент, це лідери держав-членів Європейського союзу, це Європейська комісія, це пані Федеріка Могеріні, це Рада Євросоюзу, якою керує Дональд Туск, і так далі. Є національні інтереси і є наші спільні колективні інтереси. І з цих складових частин складається вся політика Євросоюзу. Спортивна метафора допоможе зрозуміти. Ми граємо на одному полі, всі гравці, і трапляється, що забиваємо гол у свої ворота. І не так уже й рідко. А трапляється, що один гравець грає проти іншого. Іноді здається, що у цієї команди не одна мета, що немає загальної тактики і стратегії. Тоді результати виходять плачевними. Ми прагнемо, щоб Євросоюз грав на цьому світовому просторі як добре скоординована, конструктивна сила, і я думаю, результати б говорили самі за себе. Те ж саме кажучи і про Україну. Ми іноді, причому досить часто, посилаємо сигнали, які суперечать один одному. А цього якраз хотілося б уникнути, тому що ми втрачаємо своїх друзів і зміцнюємо своїх політичних супротивників.
Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода
