«Метою хакерів була не Клінтон, а весь виборчий процес у США» – експерт

Чим може відповісти Вашингтон на спробу російського втручання в президентську кампанію в США? Чи може інформаційна війна Москви перетворитися на війну кібернетичну? Чи стануть Володимир Путін і його оточення об'єктом відповідних дій з боку США? Ці та інші питання обговорюємо з колишнім співробітником американської військової розвідки Джоелом Хардінгом, професором університету Х'юстона, коментатором журналу Forbes Полом Грегорі й очільником американської фірми HWA Грегорі Грушко.

​

​Джоел Хардінг: На перший погляд, російська Служба зовнішньої розвідки намагається втрутитися в американську виборчу кампанію. Вона, щонайменше, координувала передачу викраденого електронного листування Wikileaks і появу його у відкритому доступі в інтернеті якраз перед початком роботи з'їзду Демократичної партії. На причетність російських спецслужб до цієї історії побічно вказує і сам факт цього вкидання, який, з точки зору, так би мовити, звичайних хакерів, мав би мало сенсу. У цьому випадку його метою, я думаю, є не стільки удар по Хілларі Клінтон – це, перш за все, спроба розхитати американський виборчий процес, посіяти сумніви в його демократичності, внести хаос. Це те, що, на думку російського керівництва, відповідає російським національним інтересам.

– Відомо, що ФБР веде розслідування цього вторгнення в комп'ютери Демократичної партії. Наскільки великі шанси американських експертів знайти хакерів?

​Джоел Хардінг: Виявлення слідів хакерів, як правило, займає чимало часу. Але в цьому випадку, наскільки відомо, вторгнення було виявлене на початку 2016 року, за діями хакерів спостерігали. Наступне запитання: хто сидів за комп'ютером, з якого була здійснена атака, і хто давав цій людині або людям вказівки? На це запитання неможливо отримати відповідь без конкретних свідчень свідків. США можуть звернутися до Москви з проханням розслідувати дані про те, що атака була проведена з території Росії, але навряд чи варто очікувати співпраці з її боку. Тому висновок про те, хто організував викрадення електронного листування Демократичної партії, буде заснований на припущеннях.

– Як західні експерти, так і уряди багатьох західних країн переконані, що Кремль веде проти Заходу інформаційну пропагандистську війну, кидаючи на неї чималі кошти. Утримання телеканалу Russia Today, наприклад, обходиться Москві в сотні мільйонів доларів. Об'єктивно кажучи, чи можна говорити про успіх пропагандистських зусиль Москви?

– Російська інформаційна війна насамперед спрямована не проти Заходу – її основним об'єктом є росіяни. Її головна мета – запобігання «кольоровим революціям» у Росії. Другорядне завдання – підрив союзу західних держав, спроби підірвати нормальний політичний процес, вселяючи громадянам сумніви в об'єктивності західних засобів інформації. Кремль помітно досяг успіху в виконанні першого завдання. У тому, що стосується впливу на громадську думку в інших країнах, то ці зусилля, судячи з усього, провалилися. У серпні минулого року були оприлюднені результати опитування громадської думки, з якого випливає, що громадяни лише трьох країн світу: Гани, В'єтнаму і Китаю – позитивно ставляться до Росії. Всі інші – негативно. Чому ж вони продовжують цим займатися? Швидше за все, тому, що це єдине, чим можуть займатися люди, що зосередили в своїх руках владу в Росії, це те, чого їх вчили і чим вони займалися все життя, і вони будуть продовжувати цю справу, не обтяжуючи себе запитаннями.

– Чим відповісти на ці вторгнення? Наприклад, оглядач газети WSJ Гордон Кровітц пише, що оскільки Росія оголосила США кібервійну, США повинні відповісти тим же. Наприклад, оприлюднити дані про секретні рахунки Володимира Путіна, використовувати здобуту таким шляхом інформацію для введення санкцій проти кремлівських чиновників.

​Джоел Хардінг: Проблема в тому, що будь-яка кібератака може мати непередбачувані наслідки, оскільки ми не знаємо, якою буде відповідь противника. Зрозуміло, що електронне протистояння йде безупинно, але ніякий уряд не визнає свою причетність до цих операцій. Так, ми б могли організувати витік інформації, скажімо, про фінансові активи Володимира Путіна і його оточення, немає ніяких сумнівів у тому, що в американської влади є дані про його власність і банківські рахунки, але одразу ж виникне питання про їхню достовірність. Я чув, що статки Путіна можуть сягати 200 мільярдів доларів. Але як довести, що це його гроші? Вашингтон повинен у такому випадку публічно взяти відповідальність за те, що американські фахівці незаконно зламали рахунки російського президента? Це відкриє скриньку Пандори. Це стрибок у невідомість.

– Ну а чи існують контрзаходи, чи можна прикритися від цих атак?

Джоел Хардінг: Це залежить від того, наскільки досконалі інструменти, якими користувалися хакери. Є програми, які дозволяють досить оперативно виявляти напади на комп'ютерні мережі і комп'ютери, це дозволяє з легкістю завдати по них удар у відповідь. Є програми, які слугують своєрідним маяком, який дозволяє вийти на слід викрадених матеріалів. Ці матеріали маркуються особливим чином і дають про себе знати, коли вони з'являються на інших серверах. Тобто вони відразу вказують на злодія. Ба більше, можна, що називається, замінувати особливо важливу для вас інформацію. Якщо вона буде вкрадена, то з її допомогою можна буде вивести з ладу сервер або комп'ютер хакера. Але це протистояння в кіберпросторі вкрай небезпечне. Ми не знаємо, що станеться, якщо ми завдамо удару по російських комп'ютерних мережах або, скажімо, як попередження, відключимо електрику в Москві. Швидше за все, Росія спробує відповісти тим же самим. І американські правоохоронні служби прекрасно усвідомлюють, наскільки вразливі ми перед такими атаками. Для них це жахливий сценарій.

– Чи є, на ваш погляд, викрадення переписки Демократичної партії атакою на Сполучені Штати?

Грегорі Грушко: Якби Сполучені Штати офіційно і відкрито, прямо сказали, що крадіжка, злам пошти, серверів тощо точно, стовідсотково були зроблені спецслужбами Росії, тоді про це можна було б говорити. З цілої низки причин вони це не оголошують, але натякають, що з високим ступенем упевненості можуть сказати, що провина лежить на російських спецслужбах.

Важливо відзначити наступне: неважливо, на якій стороні російські спецслужби виступили – республіканців, демократів чи зелених, важливо те, що це взагалі було зроблено. Відомо, що за радянських часів пропозиції подібних операцій існували, але вони завжди відхилялися політбюро, тому що вважалися особливо ризикованими для міжнародних відносин.

– Якими можуть бути цілі Кремля, якщо він стоїть за цим вкиданням, чи здатний він їх досягти?

Пол Грегорі: Перша – вони мали намір допомагати Трампу. Інша мета, про яку я написав маленьку статтю, що тепер Путін може сказати росіянам: на Заході вибори не чисті, несправедливі. Якщо вони лають наші вибори у вересні, неможливо лаяти нас, тому що ситуація ще гірша в Америці. Америка завжди говорить, що вони кращі, але вони насправді гірші. Від цього велика користь Путіну. Якщо б я був Путіним, я сказав би: чому вони лають нас, вони гірші в Америці.

​Грегорі Грушко: Очевидно, мета цієї спроби була допомогти Трампу. Швидше за все, це означає, що вони вважають, що якщо Трамп буде президентом, то це дасть їм можливості, яких у них донині не було. Тобто коли Дональд Трамп заявляє, що перед тим, як допомогти союзникові в НАТО, ми перевіримо, чи сплатили вони членські внески, то це, в принципі, говорить Росії (принаймні, мені так здається), що вільно можете атакувати якусь Естонію, а ми не будемо її захищати. Цілком можливо, що це є метою, принаймні, цього втручання. Цілком можливо, що метою є показати свої можливості, сказати: ви що, думаєте, ми не круті? Ось ми які круті, пальці віялом. Таке теж можливо. Я б не зациклювався, для яких цілей вони це роблять, – це вже робота спецслужб. Важливим є те, що якщо дійсно вони це зробили, то це скандальний прецедент, який не може залишитися поза увагою і без певної відповіді.

– Рік тому, згідно з опитуванням американського соціологічного центру Pew Research, лише в трьох країнах більше половини населення позитивно ставилися до Росії. В Америці, до речі, такої точки зору дотримувалися 22 відсотки опитаних. Можна припустити, що все це ще більше підмочить репутацію Путіна і Кремля на Заході?

​Пол Грегорі: Так, думаю, через ці дії Росія втратила багато своєї репутації. Росія теж втратила багато репутації з цими олімпійськими скандалами. Путін повинен заплатити за цю втрату репутації. Є ризик для Путіна в цих діях.

– І все-таки, може, гра Володимира Путіна все-таки не настільки безнадійна?

Грегорі Грушко: Маленька деталь: журналісти-дослідники, які працювали над знаменитою «фабрикою тролів» в Ольгино під Пітером, зовсім нещодавно стверджували, що деякі російські тролі раптом змінили свою оболонку і стали виступати як американська публіка, американські учасники в дискусіях на інтернет-форумах і в «Твіттері», зокрема, захищаючи Дональда Трампа і представляючи його інтереси. Це теж дуже навіть не стільки скандально, скільки незвично. З моєї точки зору, дуже нерозумно. Якщо подумати, заради чого це все робиться? Часто ми чуємо, експерти говорять про якісь стратегічні цілі Путіна, його близького кола і так далі, я в це, чесно кажучи, не вірю.

Я вважаю, що Путін вірить тільки в дві конкретні цінності – гроші і силу. Силою він вибиває гроші, а гроші допомагають йому купувати силовиків. Кремль – це певне мафіозне угруповання. Все, що робиться, робиться для того, щоб продовжити його владу, захистити його владу і потім передати новому поколінню, дітям, онукам і так далі. Тому атака, якщо це дійсно була атака на Демократичну партію, має на меті зробити Дональда Трампа наступним президентом. По-перше, це дуже погано говорить про Дональда Трампа, якщо він улюбленець Росії. По-друге, це показує якусь короткозорість російського керівництва, якщо вони вважають, що цього буде достатньо для того, щоб розгорнути такий великий політичний процес у Сполучених Штатах.

Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода