Для нашого розслідування СБУ оприлюднила документи КДБ – автор фільму про здобуття Україною Незалежності

Харків – Історичне розслідування харківського документаліста-журналіста Ігоря Піддубного «Украя», що присвячене громадсько-політичним подіям здобуття незалежності України. У трисерійному документальному фільмі, насиченому кінохронікою початку 1990-х років, вперше демонструються документи з архівів КДБ, що чверть століття були під грифом секретності, у них йдеться про настрої в націоналістичних колах українців, про зародження протестів серед невдоволених умовами праці та життя шахтарів. Розсекречені документи, адресовані першим особам УРСР, розкривають ставлення світових дипломатів до проголошення Незалежності України 24 серпня та проведення всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року, також в донесеннях КДБ простежується занепокоєння європейськими генконсулами долею ядерної зброї, успадкованої від Радянського Союзу. У документальній розвідці Ігоря Піддубного зібрані роздуми і спогади, як самих безпосередніх учасників проголошення державної Незалежності, так і тих хто працював, створював родини, народжував дітей вже в пострадянській вільній Україні. Більше того, режисер намагається заглянути в майбутнє чверть століття, залучивши до дискусії ровесників Незалежної України, серед яких є й снайпер, що на Донбасі воює за вільну демократичну Україну.

За словами автора і режисера фільму Ігоря Піддубного, документальну стрічку незабаром побачать українські та європейські глядачі. Радіо Свобода зустрілося з автором документального розслідування Ігорем Піддубним. Розмова почалася із запитання про тлумачення назви стрічки «Украя».

– Україна: «У края» Росії чи «у края» Європи? Надто багато пов’язано складових у нашої країни з цим словом. Вже після заглавних титрів один із героїв фільму, голова Литовського сейму (у 1990-1992, 1996-2000 роках) Вітаутас Ландсбергіс ставить визначальне для нас запитання: «Навіть в історичному, географічному визначенні, чи Україна як країна, а якщо околиця, то чого саме, Росії, а, можливо, Європи?». На погляд Вітаутаса Ландсбергіса, багатообіцяючим буде самовизначення людей, вони живуть в Україні, а не на околиці чогось іншого. Якщо ми й говоримо про єврокомісарів, дипломатів, які спеціально приїжджають, аби подивитися на україно-російський кордон, поспостерігати за настроями, бо хочуть визначити – наша країна чого кордон: Росії чи Європи. Нехай визначаються. Але я передусім зацікавлений, щоб ми самі визначилися, на якому перетині, на якій межі ми самі знаходимося. Про це все я говорю в документальному фільмі разом з людьми, вчинки і справи яких стали вирішальними при виголошенні Незалежності України та при розвитку нової України впродовж 25 років. Україна чи «украя»? Держава чи прикордонна територія? Це все болючі питання впродовж всіх 25 років.

– Пане Піддубний, свій фільм Ви назвали «історичним розслідуванням», на які запитання Ви шукали відповіді, передусім для себе, а значить їх відчують і глядачі?

– Фільм складається з трьох серій. Перша – розповідає про період розпаду СРСР, зокрема аналізуються причини руйнації Радянського Союзу, в другій серії йдеться безпосередньо про укладення і проголошення Акту проголошення Незалежності України, а також про підписання Біловезької угоди про розпуск СРСР і утворення Співдружності незалежних держав (СНД), майбутніми президентами незалежних Росії Борисом Єльциним, України – Леонідом Кравчуком та головою Верховної Ради Республіки Білорусь Станіславом Шушкевичем. Ми зі спікерами докладно аналізуємо, як підписувалися Біловезські угоди, як передавалася ядерна зброя, як формувалася Православна церква Київського патріархату і як московська верхівка церкви за допомогою свого патріархату в республіках намагалася втримати в своїх руках республіки колишнього Радянського Союзу. А в третій серії розмірковуємо про пострадянський спадок, про те, з чим довелося жити всі 25 років української Незалежності.

В документальному історичному розслідуванні «Украя» беруть участь безпосередні учасники й свідки доленосних подій 1990-1992 років: президент України Леонід Кравчук, голова білоруського парламенту Станіслав Шушкевич, дисидент і народний депутат Левко Лук’яненко, поет, перекладач, народний депутат, дипломат Дмитро Павличко, Іван Дзюба –дисидент, літератор, 2-й міністр культури, громадський і культурний діяч, голова мистецького об’єднання «Остання барикада», політик, який організував та очолив широкомасштабну акцію голодування, що призвела до відставки уряду Віталія Масола, молодий рухівець, а згодом народний депутат Олесь Доній, голова Української православної церкви Київського патріархату Філарет, голова Національної академії наук Борис Патон, голова кримськотатарського Меджлісу Рефат Чубаров, відомий дитячий лікар Євген Комаровський та інші. В рамках фільму зустрівся з однолітками Незалежності України – 25-річними хлопцями і дівчатами, вони діляться тим, як відчувають сьогоднішній день, які переконані, якщо не проводити реформи в державі, то за чверть століття країну розтягнуть більш потужні держави, вони намагаються відповісти на запитання, а якою хочуть бачити країну через 25 років. Серед них є Артем, що останні півроку служив на Донбасі снайпером, який вірить, що воює за незалежність України недарма.

– Пане Піддубний, ваше кіно-розслідування насичене документами з архівів КДБ, зокрема, завдяки ним глядач дізнається, як Європа поставилася до подій в Україні пов’язаних з бажанням відокремитися від Радянського Союзу. Європейські дипломати так само були 25 років тому надто обережними щодо українського питання?

– Спеціально для нашого документального розслідування Служба безпеки України вперше оприлюднила документи КДБ. Я зробив запит на донесення КДБ від 1990 року і початку Незалежності. Це переважно донесення голови Комітету державної безпеки УСРС Миколи Галушки. До цього часу ці документи були під грифом секретності. Мене цікавили конкретні теми, які й сьогодні болючі: по-перше, шахтарі та Донбас, по-друге, Крим, також розсекречені донесення, присвячені РУХу, питанням ядерної зброї в Україні, реакції генеральних консулів Америки і Європи на проголошення Кравчуком Незалежності України 24 серпня, референдуму 1 грудня – там в документах такий сюрреалізм.

– Пане Піддубний, серед причин розпаду тоталітарної радянської системи Ваші герої називають аварію на Чорнобильській АЕС, відкриття так званої «залізної завіси», оприлюднення архівних документів про Катинську трагедію, зубожіння простих радянських людей. Якщо брати розсекречені архівні документи, що Вас приголомшило, з огляду на опис ситуації, в якій опинилася радянська Україна?

– За останні 15 років, знімаючи документальні фільми, я бачив різні документи. Починаючи з історичного розслідування загибелі сотень тисяч українців, росіян, білорусів, євреїв на Соловках, я шукав відповіді, що було в головах, душах організаторів репресій, за що вони ненавиділи людей, чого прагнули досягти знищуючи мільйони письменників, музикантів, священиків, представників інтелігенції? Я начитався різних документів, тому мене не здивувати. Проте, щиро кажучи, коли я побачив документ КДБ про заражене в Чорнобилі м’ясо, яке з 1986-го і до 1990 року возять залізницею, рефрижератором по Україні, мене це здивувало. «Комітет державної безпеки УРСР, Раді міністрів УРСР. 28 березня 1990 року. Секретно. 4 рефрижераторні секції з м’ясом 318 тонн, що містять підвищений рівень радіаційного зараження, відвантажені Гомельським м’ясокомбінатом більше ніж три роки тому і відправлені на південно-кавказьку залізницю, й досі блукають залізницею Української Республіки. В березні цього року вони знаходилися на станції «Овруч» південно-західної залізниці, а згодом на станції «Янів». Повідомляємо в порядку інформації», – з розсекречених зведень КДБ для документального фільму. Колишній голова парламенту республіки Білорусь Станіслав Шушкевич сказав: «Я звісно знав, що це страшна політична система, бачили-бачили, але щоб такого!». А він же був фізиком-ядерником. Він розповідав, як змішували м’ясо чисте із зараженим радіацією і про пропорції, так щоб не перевищити показники. І це продавали по всьому Радянському союзу.

От, як вам такий архівний документ про реакцію світової дипломатії на проголошення Кравчуком Акту про Незалежність України? «Верховній Раді України, товаришу Кравчуку! Донесення від 27 серпня 1991 року. На думку дипломатів, самі українці ще не в повній мірі уявляють значення зробленого кроку, хоча ситуація розвивалася досить логічно. Завдяки путчу все прийшло в рух, і Єльцин, взявши владу до рук, вважає можливим диктувати умови Горбачову, ставить завдання військовим, КДБ, заборонив діяльність Компартії в Росії і зараз є найсильнішою політичною фігурою в СРСР. В результаті все, що об’єднувало республіки з Росією,тобто союзні закони, конституція стала просто російською аферою. За висновком генконсулів, до проведення референдуму Україну, як незалежну державу, в міжнародному правовому відношенні визнавати не варто. До аналогічного висновку прийшов і генконсул Франції Перне. Голова комітету Галушка», – йдеться в донесенні українського радянського КДБ.

Європа, Америка, світова дипломатія були одностайними у тому, що після проголошення Незалежності 24 серпня 1991 року в парламенті, вони не визнавали Незалежну Україну, вони чекали референдуму для юридичного визнання. Але 24 серпня має своїх героїв. У фільмі показується, як непросто було колишнім дисидентам скласти Акт про Незалежність і умовити тодішнього голову Верховної Ради УРСР Леоніда Кравчука поставити це питання на голосування, де в більшості були комуністи. Хоч Дмитро Павличко у фільмі і каже, що було легко ухвалити це доленосне рішення, але я не думаю так, думаю, що у всіх всередині десь тремтіло.

Кожна фраза, кожна думка, кожен документ представлені в фільмі, на все золото, тому що паралелі, які простежуються можуть пояснити, яким шляхом прямує сьогодні держава. Коли переглядаєш історичне кіно, то бачиш те, що минуло, і до сьогоднішнього часу, здавалося б, це немає ніякої причетності. А потім раптом, коли виходиш на якісь проблеми, тенденції, які тривають 20-25 років і не вирішуються, наприклад, забезпечення вакциною, то…. Пригадайте пост у Facebook про брак вакцини і сироватки проти правця, її потребувала дівчина з Дніпра. Це ж страх, в країні, що воює, де розвинуті IT-технології, де на експорт реалізують медикаменти немає сировини проти правця, це вже не «Украя», це вже за краєм розуміння, це вже межа державності, а в чому ж має відображатися соціальна турбота про людей, якщо не в цьому. Педіатр Євген Комаровський у фільмі згадує, як 25 років тому в нас не було протидифтерійної вакцини і його санітарки їздили електричками за нею в Бєлгород, аби виміняти пеніцилін, якого у нас було вдосталь, на протидифтерійну сировину. І зараз проблеми з сировиною проти правця – нуль ампул – нуль. Слухаючи десятки інтерв’юерів, гортаючи спогади очевидців розвалу СРСР, документи, у мене залишається кілька запитань, які так само озвучую в другій серії фільму: чому, коли Єльцин заборонив комуністичну партію, не було жодного, ба навіть одиничного пікету? 20 мільйонів комуністів і ніхто. Чому українські народні депутати підвищили вікову планку для майбутніх парламентарів з 21 року до 25-ти, відсікаючи тим самим Олеся Донія й решту молодих поборників здобуття Незалежності? Чого тоді вони боялися? І останнє, що саме містилося на тих паперах-угодах, які підписали в Біловезькій пущі Борис Єльцин, Станіслав Шушкевич та Леонід Кравчук? Чому ні в Україні, ні в Білорусі оригіналів цих документів немає?

Серед попередніх документальних кіно-робіт документаліста Ігоря Піддубного – фільми про Степана Бандеру, про діячів тоталітарного часу СРСР та про історію Харкова часів Другої світової війни. Останній його фільм присвячений драматичній історії кримських татар «Крим. Курорт суворого режиму».