Львів – Іншого шляху для України та Польщі в історичних питаннях немає окрім дискусії, якою б складною вона не була. Про це говорили у Львові історики, представники громадськості і місцеві політики, оцінюючи резолюцію польського Сейму щодо визнання Волинської трагедії «геноцидом». Ухвалу польського Сейму вони називають результатом внутрішньо-політичної боротьби в сусідній країні.
Ухвала польського Сейму щодо визнання Волинської трагедії «геноцидом» не спричинила у Львові якихось акцій невдоволення чи заяв із боку громадських діячів, політичних партій. Депутати міської та обласної рад у відпустках, тому їхні звернення ще попереду. Однак у науковому середовищі рішення польського Сейму спричинило переважно нерозуміння недалекоглядності польських політиків, більшість переконана, що це рішення зроблене під тиском Росії.
Чимало різних організацій Львова роками співпрацює з польськими колегами, неодноразово збирались на наукові конференції та круглі столи, які стосувались історичного минулого обох народів. Численні наукові дискусії були присвячені і Волинській трагедії. Дослідник польсько-української історії ХХ століття, професор Львівського університету імені Франка Богдан Гудь говорить, що польські науковці уникають відповідей на конкретні запитання, які стосуються теми подій на Волині у 1943-1944 роках, маніпулюють, жонглюють фактами.
Я запропонував полякам створити карту тих 150-160 пунктів і, аналізуючи сили УПА на теренах Волинського воєводства, подивимось, чи можна було одночасно атакувати всі місцевості. Конкретні питання польська сторона уникаєБогдан Гудь
«На останньому засідання українсько-польської міждержавної групи істориків я запропонував полякам створити карту цих місцевостей, на яких буцімто одночасно напала УПА, то чомусь це питання зустріли без ентузіазму. Наміри були прості: складіть карту тих 150-160 пунктів і, аналізуючи сили УПА на теренах Волинського воєводства, подивимось, чи можна було одночасно атакувати всі місцевості. УПА у цей період налічувало 6-8 тисяч осіб, у бойових шеренгах було менше. То запитання: яким чином одночасно можна було атакувати стільки населених пунктів? Відповіді на конкретні запитання польська сторона уникає. У таких умовах нашим історикам працювати з нашими польськими колегами є надзвичайно складно, маю на увазі міждержавну групу. З’ясуванню правди про 11 липня відкладається у довгий ящик, враховуючи 75-річницю Волинської трагедії, коли до голосу прийдуть знову не історики», – каже дослідник.
Резолюція польського Сейму – це лише початок, наголошує Богдан Гудь, бо восени у Польщі відбудеться прем’єра фільму про Волинь, довкола якого будуть спроби ще більше розкрутити антиукраїнську істерію.
«А ще таке: ухвала прийнята, а закон ні, а він може бути прийнятий. Нам скажуть, що ви прийняли свій закон про героїзацію національно-визвольного руху, про заборону піддавати осуду національно-визвольний рух українців у ХХ столітті. То чому ми не можемо ухвалити закон про геноцид? Якщо перший крок зроблено, то чому вони не можуть зробити другий? І в цьому я бачу головну небезпеку. Тим паче, наближається 75-річниця Волинської трагедії і чергові вибори в парламент. Використання цієї карти у політичній боротьбі є реальним», – говорить професор Богдан Гудь.
Правда в об’єктивності
У нинішній ситуації українські історики і представники громадських організацій бачать єдиний вихід: фахова дискусія українських і польських науковців щодо теми Волинських події та інших складних сторінок в історії України та Польщі у ХХ столітті. Українська сторона має чітко представити Польщі свої дослідження, базовані на архівних документах. Розмова має бути без емоцій, конкретна. Бо, роблячи закиди один одному, можна зайти у тупик, каже Володимир Середа, голова Об’єднання товариств депортованих українців «Закерзоння».
Наступного року виповнюється чергова річниця акції «Вісла» 1947 року, акція мала характер етнічної чистки з елементами геноциду. Це факти. Питання жертв на Холмщині, Надсянні, Лемківщині – це поза сумнівомВолодимир Середа
«Єдиний спосіб – доводити нашу об’єктивну правду, а правда складна, поки вона не буде доведена, доти такі ухвали будуть. Тема визнання подій на Волині і на східних кресах Другої Речі Посполитої – вона чергова, не вперше, на рівні польського Сейму це вже четверта ухвала. Немає у них бажання реально оцінювати ситуацію. Наступного року виповнюється чергова річниця акції «Вісла» 1947 року, і це питання відкрите у Польщі, це злочин, вчинений комуністичною владою, акція «Вісла» мала характер етнічної чистки з елементами геноциду. Це факти, і були в порядку денному польського Сейму, але їх зняли з порядку денного. Питання жертв на Холмщині, Надсянні, Лемківщині – це поза сумнівом. Ці питання відкриті. Ми не зацікавлені у зведенні рахунків», – наголосив Володимир Середа.
Кількість жертв із української та польської сторін, причини виникнення конфлікту на Волині, участь ОУН і УПА, Армії Крайової та їхні дії – це має бути обговоренням для фахівців, а не політиків. Водночас українська сторона роками, кажуть експерти, не займається вивченням цієї тематики, не фінансуються наукові проекти. Дослідження Волинської трагедії зроблені краєзнавцями, які записали свідчення тисяч людей на Волині.
Геноциди у ХХ столітті вчиняли тільки держави, державний апарат має ресурси, а українці не мали такого апарату. Геноцид – довгий процес, до нього готують власний народАндрій Козицький
«Геноциди у ХХ столітті вчиняли тільки держави, державний апарат має ресурси, а українці не мали такого апарату. Геноцид – довгий процес, до нього готують власний народ, готують потенційну групу виконавців. Українці не мали можливості готувати себе до геноциду поляків, бо не мали власної держави, жили у польській державі. Українські націоналісти були підпільниками. На Волині в 1943 році не було монополії на насилля в руках українців. На цій території була німецька окупаційна влада. Друга політична сила, яка мала зброю, – це радянські партизани. Були польські підпільні формування, які мали зброю, і українські партизани. На Волині немає підстав бачити геноцид у ХХ столітті, а є бажання польських політиків поліпшити свої симпатії серед виборців», – наголосив Андрій Козицький, доцент кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн Львівського університету імені Івана Франка.
За словами історика, Польща намагається очистити свій імідж у світі періоду Другої світової війни.
Нагнітання ситуації – шлях у нікуди
У Львові не мають наміру нагнітати ситуацію довкола рішення польського Сейму, сподіваючись усе ж таки на діалог. У місті живе велика польська громада, є громада вірних Римо-католицької церкви, у яких є багато невирішених проблем. І загострення ситуації лише призведе до конфліктів і помсти. Тому нині важливі шляхи для налагодження українсько-польської співпраці, а не протистояння. Рішення польського Сейму лише на руку третій стороні, тобто Росії – це дуже добре розуміють у Львові як представники влади, так і прості мешканці, у багатьох з яких у Польщі проживають їхні родичі і друзі, є спільний бізнес і зацікавлення.
Науковці зазначають, що питання спільного історичного минулого не є проблемою лише Західної України, зокрема Львова, це проблема передусім держави Україна.
Єдина фраза, з якою погоджуються львів’яни у рішенні польського Сейму, – це слова папи Івана Павла ІІ у Львові в 2001 році: «Завдяки очищенню історичної пам’яті всі будуть готові ставити вище те, що єднає, а не те, що розділяє, щоб разом будувати майбутнє, засноване на взаємоповазі, братерській співпраці і правдивій солідарності».
Чи не у кожному польському місті є пам’ятник папі Іванові Павлу ІІ, але чи не найбільшим пошануванням папи-поляка було б, якщо б до його мудрих слів дослухались по обидва боки кордону, зауважують оглядачі.
