Волонтерка зі США назбирала на передову 2 мільйони доларів

Із України до США вона емігрувала ще 9 років тому. Сьогодні працює у сфері IT, а останні два роки день в день збирає допомогу для фронту. Благодійний фонд, який Антоніна Левчук створила разом з іншою волонтеркою – Іриною Пилипенко – не лише офіційно зареєстрований в США, а й залучає кошти таких гігантів, як Google чи Microsoft. Про американську благодійність, 2 мільйони доларів за два роки, волонтерів-політиків, протезування і казкотерапію Антоніна Левчук розповіла Радіо Свобода невдовзі після відвідин Києва.

– То як стали волонтером? Багатьох виконувати цю почесну місію підштовхнуло те, що на фронті опинились знайомі чи родичі…

​– Ну і в мене історія така ж сама. На фронт пішли друзі і чоловік моєї сестри, тож просто сидіти і дивися новини я не могла. В той час один товариш, що жив в Німеччині, розповів про Целокс (Celox) і про те, що його в Україні купити не можливо. Тож із Целоксу ми й почали. Спершу я все купувала сама, потім допомогти захотіли друзі і ми зробили fundraising online. Так через той збір коштів я познайомилася з Іриною Пилипенко, яка живе в Сант Луїсі. Згодом до нас приєднались Еліна Лерман із Лос-Анджелеса і Дмитро Топчій із Нью-Йорка. У нас дуже сильна та порядна команда. І хоч ми всі вже дуже втомлені, постійно підтримуємо одне одного і активно працюємо пліч-о-пліч до сих пір.

– Два мільйони доларів, які ви зібрали у фонд «Рятуємо життя разом» («Save Lives Togeter») – сума немаленька. Чи пам’ятаєте, від кого були перші гроші і хто пожертвував найбільшу суму?

​– Фонд був офіційно відкритий у вересні 2014-го. Перші надходження отримали від друзів та друзів друзів. Далі гроші почали надходити зі всього світу, включно з Росією. У мене навіть є альбом із повідомленями від людей, які давали гроші. Суми були різні – від 5 доларів до десятків тисяч. Втім, у ці два мільйони, про які запитуєте, входять не тільки грошові надходження, а й препарати і обладнання. Нещодавно, наприклад, нам передали медикаменти для хірургічного відділу на 29 тисяч доларів. Активно співпрацюємо з дистриб’юторами з тактичної медицини та медобладнання, які роблять суттєві знижки.

– З такими сумами треба вести сувору прозору звітність, а офіційно зареєструвати благодійний фонд в Америці – справа далеко не з легких. За якою схемою працюєте?

​– Так, звісно, безприбутковий благодійний фонд – це серйозна та відповідальна справа в Сполучених Штатах Америки. Перш за все сам процес реєстрації дуже важкий і вимагає багато часу і сил. Ми повинні були пояснити уряду США, яким чином будуть використовуватись кошти, адже вони не підлягають оподаткуванню. Тобто по суті потенційні податки з цих коштів не потрапляють в бюджет країни. Таким чином ми маємо дуже обережно і уважно ставитися як до звітів, так і до самої діяльності. Кожен цент витрачений нами обов’язково обліковується. Ми прекрасно розуміємо, як важко заробляти гроші і тому цінуємо кожну копійку, що надходить до фонду. Крім того, ніхто з нас не отримує ніяку зарплату і у нас немає офісу в США.

– А де ж ви тоді працюєте?

– У нас є склад у Нью Джерсі. Ukraine Express дозволив нам користуватись ним безкоштовно. Також допомагають з логістикою. Основний наш пріоритет у плануванні бюджету – це економія.

– Окрім мешканців США, Ви пішли далі і звернулись до великих гігантів, таких як Google і Microsoft. Сумарно працівники цих компаній віддали фонду, а відтак і Україні більше ніж 50 тисяч доларів. З якими аргументами ви до них звертались, адже США закладають у свій бюджет сотню мільйонів доларів фінансової допомоги Україні і цілком природно було б почути відповідь, що ми, мовляв, вам і так даємо достатньо?

– Наш фонд є учасником Employee Giving and Matching Program у Microsoft, Google, Oracle Corporation, McKinsey&Company, Cadence Design Systems, Hewlett-Packard, Bank of America, Motorola Mobility Holdings та інші. Це коли працівники цих компаній дають пожертви в фонд, то компанії подвоюють цю суму внеску. Наприклад працівник Microsoft пожертвує 100 доларів, то Microsoft також дає в наш фонд 100 доларів. Бути учасниками таких програм нелегко, але нам це вдалося. Ми вже отримали від Microsoft близько 30 тисяч доларів, від Google – 27 тисяч. Також фонд є учасником Amazon Smile, тобто ми отримуємо знижки від покупок людей, які додали наш фонд до свого профайлу.

– Економічна ситуація, зростання тарифів змушує середньостатистичного українця відкласти бійця на сході на другий план. А що американці: наскільки зменшилась їхня готовність допомагати «бідній далекій країні»?

– Надходження справді дуже впали. Прикро, але рівень надходжень пропорційно залежить від кількості поганих нових із фронту. Тому одним із завдань нашої команди є бажання пояснити людям те, що допомога має носити систематичний характер. Тоді і результативність набагато вища.

– Зараз ви причетні до проектів «Переможці» та проекту протезування, організовували листування бійців з діаспорою. Що плануєте робити далі?

​– Якось американський знайомий спитав мене: у вас у Києві є найглибша станція метро, а як довго там на ліфті спускатись? Я кажу – ну там два ескалатори є. Він мені: а інваліди як пересуваються? А мами з колясками? Лише тоді я зрозуміла, що в Україні є великі проблеми, адже навіть у військовому госпіталі немає ліфтів. Відтак ми приєднались до соціального мультимедійного проекту «Переможці», бо прагнемо змінити ставлення суспільства і держави до людей з інвалідністю. При правильному лікуванні і протезуванні люди з ампутованими кінцівками можуть продовжувати повноцінне життя. Всі кошти, зібрані під час проекту, направляємо на розвиток сучасного протезування в Україні.

Але скоро в нас справді буде ще один проект. Хочемо започаткувати в Україні перший профілактичний метод, спрямований на профілактику різних видів залежностей під назвою казкотерапія.

– А в чому суть?

– Суть проекту полягає в тому, щоб провести масштабну профілактику наркоманії, алкоголізму, ігроманії та тютюнопаління у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Саме в цьому віці особливо важливо правильно вплинути на розвиток особистості дитини. Правила, які вона «вбирає» в цей період слугують моделлю поведінки впродовж усього життя. Марно розповідати 14-16-річному підліткові про небезпеку наркотиків, якщо неправильні постулати були впроваджені в його свідомість задовго до того. Відомо, що приблизно до 10 років у дітей переважає правопівкульний тип мислення. Отже, найбільш важлива для їхнього розвитку та соціалізації інформація надходить через яскраві казкові образи. Саме тому казка для дитини є найкращим способом передачі знань про світ.

Проект охопить 5 найбільших міст України – 120 шкіл та 30 дитячих садків (19,5 тисяч та їхніх сімей). Діткам буде прочитано та інсценовано три терапевтичні казки: «Казка про втрачену радість», «Кросівка і шльопанець» «ПоМірна казка», що спрямовані на профілактику, алкогольної, наркотичної, комп’ютерної залежностей та казки спрямованої на формування у дитини почуття міри з малку. Також з батьками та вчителями буде проведена ґрунтовна роз’яснювальна робота щодо виховних процесів дітей на базі вищезгаданих казок.

– Разом з тим, після свого останнього візиту, Ви написали дещо розчарований пост у соціальній мережі про стан справ в Україні, згадали про «VIP волонтерів» і побажали їм вдалої політичної кар’єри. Як людина «зсередини», які зміни у волонтерському русі помітили за ці два роки?

​– Я вважаю що до влади мають прийти професіонали, тільки тоді можливо щось змінити. Я розумію: є герої-волонтери і герої-військові, але чи вони достатньо кваліфіковані спеціалісти, щоб бути на державних посадах? Я так не думаю. Як ми можемо очікувати реформ та змін до законів, якщо більшість у парламенті не розуміють процесу? За ці два роки багато чого змінилося. Раніше всі працювали як одна команда на один фронт, а зараз я, чесно кажучи, взагалі не розумію що відбувається.

– У фонду та й у Вас особисто багато відзнак та нагород. На останок мені б хотілось запитати про одну з них – про «жінку миру» (саме таку категорію у 2014 році журнал «Фокус» зробив першою у рейтингу «100 найвпливовіших жінок України», віднісши до нього жінок-волонтерів). Що для Вас означає цей статус? Що означає бути «жінкою миру»?

– Насправді статус не змінив нічого у моєму житті. Я навіть не знаю, що я можу ще додати. Я хочу, щоб ця війна закінчилася, щоб перестали гинути люди. Наш фонд отримав іншу нагороду – «Народний Герой України». От що дійсно було приємно!