Деякі відомості щодо MH17, які ми надали нідерландським слідчим, їм допомогли – розслідувач Bellingcat

Минуло два роки з часу катастрофи малайзійського «Боїнга» у небі над Донецьком. Майже всі деталі цієї трагедії вже відомі, багато в чому завдяки зусиллям незалежної організації розслідувачів Bellingcat. Її фахівці з'ясували не тільки, чим і звідки був збитий літак, але встановили навіть бортовий номер пускової установки, що випустила смертоносну ракету. Арік Толер, друга людина в Bellingcat і головний автор цього розслідування, розповів Російські редакції Радіо Свобода про роботу Bellingcat у цьому напрямку.

– З самого початку всі говорили, що це була ракета «Бук». Ми обмежили пошук «Буками» з Росії чи України. У Фінляндії та Грузії теж є «Буки», але те, що це був фінський або грузинський «Бук», здавалося малоймовірним. Тож ми стали вивчати всі українські і російські військові колони і поодинокі «Буки», які пересувалися в напрямку Донецька протягом місяця до падіння. З'ясувалося, що останнє пересування українських «Буків» до Донецька було в березні – за чотири місяці до інциденту. Після цього туди рухалися тільки російські установки.

У червні і липні всі «Буки» в Україні були сконцентровані у Краматорську – місті приблизно за 100 кілометрів від місця, де впав «Боїнг». І на супутникових знімках не видно ніякого руху цих «Буків» на південь, в бік Донецька.

Тоді ми почали вивчати російські пересування і виявили, що з російської сторони в сторону українського кордону в кінці червня рухалася величезна колона військової техніки. І що один з «Буків» у цій колоні, швидше за все, був тим самим, який потім сфотографували і зняли на відео в Україні. Цих фото і відео тоді було сім, зараз їх уже вісім. Ми почали вивчати всі, відзначаючи характеристики цих «Буків». Кожну вм'ятину на обшивці, кожну плямочку фарби. Ми вивчили десятки «Буків», і тільки у одного з них виявилися ті самі ознаки, що і у «Бука» на відео з України. Це був російський «Бук 332». І тут з'явилося восьме відео, зняте в Макіївці. І на цьому відео всі деталі, які на інших нерізкі, низької якості, помітні абсолютно чітко. Все, що ми тільки припускали протягом багатьох місяців, після появи цього відео стало видно так ясно, як ми навіть і не сподівалися коли-небудь побачити. Воно підтвердило всю нашу попередню роботу.

– А як Ви взагалі вирішили зайнятися вивченням української війни?

– Досить випадково. Я тоді працював в Bank of America Merrill Lynch і збирав для них інформацію за відкритими джерелами. Моїм завданням було дивитися, які небезпечні ситуації відбуваються у світі, щоб забезпечити безпеку наших співробітників в філіях і відрядженнях. Нам потрібно було дізнаватися про такі ситуації першими і піклуватися про те, щоб наші співробітники знали, що відбувається, і були в безпеці. Я працював над цим, коли збили MH17. Я почав вивчати цю ситуацію, і мені на очі потрапила фотографія військової колони. Еліот Хіггінс, засновник Bellingcat, який тепер став моїм босом, а тоді я просто читав його в Twitter, написав, що це зі Сніжного. Я дві години вивчав її і написав йому, що це не Сніжне, це Торез, є запис з відеореєстратора з тим же пейзажем... Я розповів йому, як я це виявив, і забув про це. Але коли через приблизно місяць Еліот збирав команду для розслідування катастрофи MH17, він запросив в цю команду мене, разом зі ще 6-7 людьми. Потім ми написали звіт, потім ще звіт, потім ще 70 звітів з приводу MH17, і ось я тут, говорю з вами на цю тему.

– У розслідуваннях Вам допомагає багато людей. Як це відбувається: Ви просто пишете в соцмережах чи на форумах і просите Вам допомогти?

– Візьмемо, наприклад, історію з «Буком». Ми працювали зі слідами від гусениць на ґрунті в місці, де був запуск. Вони там були довго, поки верхній шар не замінили. Ми порівняли гусениці з іншими «Буками». Це запропонував якийсь хлопець в Twitter, здається, його звали Марк. Багато з методів, які ми використовуємо, пропонують люди в соцмережах. Іноді люди пишуть для нас. Найкраще в цьому те, що вся інформація, яку ми аналізуємо, відкрита для всіх інших. Вона їм доступна точно в тій же мірі, що і нам. Тож інші люди теж можуть зробити свій вклад. Ми, наприклад, використовуємо Checkdesk – це чудова платформа для краудсорсової геолокації. Вона є у нас на сайті трьома мовами: арабською, російською та англійською.

– Чи буває, що Вам підкидають фальшивки, намагаються збити з пантелику?

– Зазвичай ні. Це запитання мені ставлять під час кожного виступу і на кожному семінарі. Але фальшивки зазвичай легко розпізнати... Іноді буває, що люди докладають справді багато зусиль, щоб сфабрикувати фальшивку. Але таке трапляється дуже рідко. Здається, журналіст Анатолій Шарій створював фальшиві акаунти російських солдатів і, здається, український сайт InformNapalm на це купився. У ці акаунти було дійсно вкладено багато сил і часу. Але здебільшого все це шите білими нитками. На семінарах у нас в кожній робочій групі завжди є «адвокат диявола», який чіпляється до кожної дрібниці, і, оскільки ми займаємося цим уже другий рік, знаємо найпоширеніші прийоми при створенні фейків і відловлюємо їх дуже швидко. Кожен наш звіт викликає мільйон коментарів про те, що це фейк, фейк, фейк – і ми вже точно знаємо, до чого в нашій роботі зазвичай чіпляються і що потрібно особливо ретельно перевіряти.

– Ви отримуєте погрози?

– Я – ні. Еліот отримував. Ще його намагалися знайти репортери RT, вони приїхали до нього додому, діставали його матір, ледь не до сліз її довели. В основному ми отримуємо не погрози, а мейли з фішингом, у нас намагаються красти паролі, але ми не ідіоти і не ведемося на такі хитрощі. Мені, звичайно, приходять дурні мейли, де люди пишуть, що наб'ють мені морду, але справжніх, серйозних погроз фізичної розправи я не отримував. Інша справа – кіберзагрози, їх я іноді отримую. Але для нас це набагато менша небезпека, ніж для російських активістів, чиє смс-листування читає ФСБ, де воно може отримати від провайдерів вашу особисту інформацію та передати її не найприємнішим людям. Оскільки ми живемо в США і Великобританії, нам це не загрожує.

– Ви збираєте важливу для розслідувань інформацію на різних російських і українських місцевих сайтах, форумах і базах, про які я ніколи в житті не чув. Як Ви їх знаходите?

– Залежить від ситуації. Наприклад, коли ми працювали над MH17, то шукали людей, які живуть неподалік місця катастрофи. З тими, хто там живе, зараз складно зв'язатися, але багато там вже не живуть, тому що поїхали з окупованої території. Ми запитували їх: «Коли ви там жили, де ви обговорювали такі речі?». І вони відповідали: «Тут, тут і тут». Іноді, коли нам не вдається знайти звичайних місцевих жителів, ми звертаємося до місцевих журналістів, запитуємо, які бази даних вони використовують – наприклад, земельні кадастри, податкові записи тощо. Ми взагалі часто звертаємося до контактів на місцевості і експертів з потрібних нам тем.

У Росії люди дуже захоплюються всім військовим: танковими симуляторами, Другою світовою, військовою технікою. Це частина сучасної російської культури. Всі знають, чим відрізняється T-62 і T-72. Всі ці паради, пам'ятники невідомому солдату... У цього культу радянське коріння, і тепер, при Путіні, він знову в моді. В Україні люди теж добре розбираються у всьому, пов'язаному з армією, бо там йде війна. Тому і в Росії, і в Україні є багато людей, які легко можуть ідентифікувати танк по фотографії. На Заході такого немає. Є, звичайно, люди, які цікавляться військовими речами, але зовсім не в такому масштабі.

– Ви стежите за політичною ситуацією в Україні?

– Трохи. Не дуже уважно, але слідкую.

– Багато в Україні зараз говорять, що ідеали Майдану зрадили, реформи буксують, новий уряд майже такий же корумпований, як старий. Що Ви про це думаєте?

– Я не експерт щодо України. Все, що я знаю, засноване на тому, що говорять мої українські друзі, і на тому, що я бачу сам, коли туди приїжджаю. Поки це досить схоже на Ющенка. Коли він прийшов до влади, у всіх були великі надії, але потім виявилося, що все настільки ж жахливо, як і раніше. Він зайнявся якимись дивними етнографічними проектами, а все інше повернулося на круги своя. До влади прийшов Янукович, знову повсюдна корупція... Тепер президентом став Порошенко, і знову були величезні надії, але через два роки після того він фігурує в «панамських паперах», корупція нікуди не поділася, люди заробляють ще менше, ніж раніше, ціни такі ж високі... Для пересічного українця, наприклад, з Черкас життя залишилося таким самим, як раніше, можливо, навіть стало гіршим, плюс його син тепер на війні. Можна, звичайно, подивитися на це з геополітичної точки зору і сказати, що ситуація стала кращою, але для 90 відсотків українців – тих, які не живуть на Донбасі, – життя залишилося приблизно таким самим, беручи до уваги зростання цін і можливість втратити родича на війні. Щодо України, як і щодо Росії, я теж песиміст.

– Якби Ви були українцем, Ви б вважали, що другий Майдан був того вартий?

– Напевне, так. Він дав стільки надії... Навіть не знаю, не хочу уявляти себе в такій ситуації. Я повністю не знаю контексту, не дуже добре розбираюся в українській політиці... Мені здається, це, як з Обамою. Коли його обрали, всі були в захваті, у всіх були великі надії, але він виявився типовим центристом. Він, звичайно, кращий за Буша, але нічим не відрізняється від Білла Клінтона. Зовнішня політика Америки взагалі не змінилася. Весь час так відбувається: ви на щось таке сподіваєтеся, а потім відбувається облом, все залишається таким самим, як раніше. Ну, принаймні, якесь нове обличчя. Порошенко краще вміє себе подати, ніж Янукович. Але на повсякденне життя середнього українця це особливо не впливає.

– Після того як Ви провели кілька дуже гучних розслідувань, до Вас не зверталися за допомогою різні спецслужби і уряди? Чи не зверталися до Вас за допомогою нідерландські прокурори?

– До нас ніколи не зверталися справжні розвідувальні служби. Ось вам істинний хрест, життям клянусь: до нас ніколи не зверталися ЦРУ, MI6 і подібні організації. У них свої методи і свої способи добувати інформацію. На нас кілька разів виходило ФБР, тому що ми робили розслідування щодо американських добровольців, які борються в курдських формуваннях «пешмерга» проти «Ісламської держави». ФБР збирало досьє на цих людей на випадок того, що їх візьмуть в заручники, щоб було краще зрозуміло, як їх звільняти. І один з наших добровольців пояснював їм наші методи, щоб вони самі могли знайти потрібну їм інформацію. Ще вони консультувалися з нами з приводу визначення місць, де були зняті деякі відео. В цьому не було нічого особливо секретного: «Ви можете підтвердити, що це відео дійсно було знято там і там?». І ми працювали з нідерландськими слідчими. Посилали їм інформацію з приводу MH17. Еліот кілька разів з ними зустрічався. Їм заборонено будь-що нам повідомляти, але з того, що вони у нас запитують, ми розуміємо, що вони вже знають про збитий літак, а що ще ні. І ми знаємо, що деякі відомості, які ми їм надали, їм допомогли. Але справжні розвідслужби до нас не зверталися. Чи то їм не потрібна наша допомога, чи то вони не хочуть нас просити, щоб не псувати свій імідж: «Уявляєте собі, якісь незрозумілі хлопці можуть розкрити те, що ЦРУ не змогло розкрити саме!».

– Всі розслідування, про які я читав на вашому сайті, починаються з якогось відео або фото. Чи можуть ваші методи бути ефективними за їх відсутності? Наприклад, уявімо собі, що ходять чутки про те, що Росія через два тижні збирається напасти на Латвію. Зрозуміло, немає ніяких фото або відео. Чи можуть ваші методи допомогти зрозуміти, чи порожні чи це чутки, чи за ними є щось реальне?

– Так. Ми були в такій ситуації. Якщо планується вторгнення в Литву або Латвію, кого туди відправлять першими? Очевидно, це будуть повітряно-десантні війська і спецназ. Саме їх першими послали в Україну. У спецназі служать розумні люди, вони нічого не публікують в соцмережах. Але солдати повітряно-десантних військ публікують все підряд. Ми не знаємо точно, які частини будуть відправляти в Латвію, якщо буде плануватися напад. Ми підемо дивитися на їхні акаунти. Почнемо, напевно, з солдатів Псковської дивізії: їх відправляли в Україну, і вони базуються досить близько до Латвії. Ми будемо вивчати їхні акаунти і акаунти солдат інших частин повітряно-десантних військ і перевіряти, чи не пересувається хтось із них в західному напрямку. Або, наприклад, з Сирією – всі російські солдати, які воювали в Сирії, відправлялися туди з Криму.

Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода