Львів – Понад шість тисяч засуджених, із них 900 за умисні вбивства, опинились на волі за законом, співавтором якого є депутат Надія Савченко. Такі дані оприлюднила Державна пенітенціарна служба. Більшість зі звільнених залишилися без засобів для існування і вони знову опиняються за ґратами. На Львівщині понад 20 років працює реабілітаційний центр для звільнених із місць позбавлення волі, який створив Ігор Гнат. Тут екс-засуджені знаходять притулок і повертаються до нормального життя.
У комуну зі своїми правилами ніхто приходить. Всі звички екс-засуджені залишають у минулому. Дисципліна і порядок встановлені з перших днів, коли 22 роки тому львів’янин Ігор Гнат без жодної допомоги від держави створив реабілітаційний центр для звільнених із місць позбавлення волі. Тут діє чіткий розпорядок дня, обов’язки і кожен мешканець виконує свою роботу – у полі, на фермі, кухні, у пральні, на пилорамі, у столярні, лісі. Господарство велике. У користуванні реабілітаційного центру 17 гектарів лісу, 8 гектарів поля і будівлі колишньої військової бази, які були зруйновані. Одне приміщення відремонтували під гуртожиток для екс-в’язнів. Сьогодні їх тут проживає понад двадцять. У кімнаті, де є всі умови, проживає троє осіб. Живе у комуні колишній в’язень Михайло. У свої 66 років виглядає значно старшим. Вийшов із в’язниці і не мав куди піти – ні хати, ні рідних, ні документів, ні одягу, ні їжі.
Екс-засуджені передають про нашу комуну один одномуІгор Гнат
«Він потинявся, потинявся і прийшов сюди. Соцзахист, колонії скеровують людей до нас. А ще екс-засуджені передають про нашу комуну один одному. Він прийшов і каже: «Я кинусь під поїзд або когось завалю і повернусь в колонію. Бо я голодний, не маю одягу». Працювати він не може, бо інвалід. До геріатричного будинку не візьмуть, бо по віку не підходить. Пенсія – треба поновити документи, тобто паспорт, ідентифікаційний код, відновити трудову книжку. Потім вже, коли це все буде, можна думати, що далі. Таких у мене є в колонії вісім чоловік. Якраз повиходили ті, які б мали сидіти, вийшли по так званому «закону Савченко», – розповідає директор і засновник реабілітаційного центру Ігор Гнат.
Працює кожен
Щоб утримувати притулок, його мешканці зобов’язані працювати. Молоко і телят продають, приймають замовлення для пилорамних робіт, збирають лікарські трави, виготовляють альтернативне паливо з відходів деревини. Лише за електроенергію за місяць центр платить 15-16 тисяч гривень, не маючи ніяких пільг. Був час, коли взимку жили без електроенергії, але дали собі раду. Добре, каже Ігор Гнат, що був сніг, відтак була вода. Всі продукти мають власні. Рятує поле, город, сад, ліс.
Я вважаю, що людина, яка відсиділа, спокутувала свою вину перед суспільством. Ми стараємось йому допомогти стати на ногиІгор Гнат
«Нічого з продуктів не продаємо, все для себе. Я вже раду даю собі з 1994 року, заробляю на притулок. Коли звертаюсь до влади по фінансову допомогу, то називають десятки інших важливих справ, на які потрібні гроші: старі люди, інваліди... Я вважаю, що людина, яка відсиділа, спокутувала свою вину перед суспільством. Він виходить з колонії і його не можна називати злочинцем, він громадянин держави. У нього немає засобів для існування, а значить, він знову йде красти і вбивати. Сідає у тюрму і знову тягар падає на плечі суспільства – утримувати його там, годувати, одягати. Ми стараємось йому допомогти стати на ноги. Спершу наші медики повертають його здоров’я, бо всі приходять хворі. Вчимо працювати, бо нічого не вміють і часто не хочуть працювати, вчимо веденню господарства, столярному ремеслу, запровадимо електрогазозварювання. А ще вони проходять соціальну, психологічну реабілітації. Вкладаєш багато власних сил у кожну людину, і це так виходить, що потрібно лише тобі. Нам дуже важко з цими всіма тарифами і цінами», – каже Ігор Гнат.
Тим паче, що зараз у колонію прийшли переважно старші люди, з інвалідністю, які відсиділи половину терміну з 10-14 років. Люди просто не можуть працювати, а роботи дуже багато.
«От він прийшов до нас і нічого не вміє, боїться у трамвай сісти, не кажучи про інше. Це «закон Савченко» треба було вдосконалити. Тримають людей роками у СІЗО, все від слідчого залежить. Людина вже втомлюється там сидіти, зізнається у всьому, навіть чого і не робила, щоб лише швидше відправили у колонію», – говорить Ігор Гнат.
Людей судили без документів
Найдовша процедура, з якою зіштовхуються працівники комуни, – відновити людині, звільненій із зони, документи. Деякі з екс-в’язнів були засуджені і відсиділи термін без паспорта. Більшість з них отримали паспорти ще у 70-80-ті роки, розповідає заступник директора Неля Бєляєва.
Була людина, яка на початку 90-х загубила ще радянський паспорт. І отак жила, і була засуджена, і відбула покарання без паспортаНеля Бєляєва
«Змінюється територіально паспортний стіл, райвідділи, це довгий час і зусилля, щоб зробити ці документи. Була людина, яка на початку 90-х загубила ще радянський паспорт. І отак жила, і була засуджена, і відбула покарання без паспорта, просидівши у в’язниці. Колонії мали б видавати документи і закон є, але цього не роблять, все там залежить від ініціативи людини, яка працює», – говорить Неля Бєляєва.
Якщо людина відбула недовге перше покарання, то у реабілітаційному центрі на Бродівщині вона перебуває три місяці. Якщо кілька років була в ув’язненні, то проживає тут рік і більше, щоб адаптуватись до нормального життя. Потім їй допомагають знайти роботу, житло. Зазвичай запрошують колишніх в’язнів на роботу фермери.
За 22 роки існування Бродівського центру через нього пройшли 1800 екс-засуджених. Переважна більшість у в’язницю більше не повертається, близько 20% знову потрапляють за ґрати. Декому вдається створити власну родину. Люди, які відкинуті суспільством, нікому не потрібні знову опиняються у в’язниці, і тому Ігор Гнат заснував комуну, щоб допомагати таким людям, щоб вони приносили користь, а не були тягарем. За фінансової можливості притулок Ігоря Гната міг би прийняти на адаптацію 40-50 осіб, але не більше. Бо лише за такої кількості можливий результат і чіткий контроль. А щороку на волю в державі виходять понад 300 тисяч засуджених. Зараз за «законом Савченко» – ще більше.
Екс-в’язні і переселенці ладнають поміж собою
Історія кожного мешканця притулку досить схожа, бо знову опинялись за ґратами через те, що були відкинуті всіма. 44-річний Ярослав – сирота. З дитячого будинку він потрапив у колонію за дрібне хуліганство. Коли вийшов на волю, то не мав куди піти, до кого. Опинився сам-на-сам у житті. Його впіймала міліція і запропонувала взяти на себе кілька нерозкритих справ. За це обіцяли йому добрі умови у СІЗО і колонії. Чоловік розумів, що шансів на волі у нього немає і погодився. «Там на нього кинули пару нерозкритих справ і він відсидів 2 роки, знову вийшов і знову нема куди піти. Дав комусь в голову і знову за ґрати. Він прийшов до мене і каже, якби колись була така можливість жити у притулку, тут отримати допомогу і працювати, то ніколи б другий раз не потрапив у тюрму. І так говорить більшість, їх нікому захистити», – розповідає Ігор Гнат.
Коли на Донбасі розпочався військовий конфлікт, Ігор Гнат прийняв у центр кількох переселенців із дітьми. Вони займають другий поверх у гуртожитку, а екс-в’язні – перший.
Вони підтримують один одного і дехто подружився. Наші екс-зеки навчились бавити дітей і зробили для них гойдалки і корабликІгор Гнат
«Ми хотіли перевірити, чи зможуть співіснувати ці дві групи людей. Виявилось, без проблем. Вони підтримують один одного і дехто подружився. Наші екс-зеки навчились бавити дітей і зробили для них гойдалки і кораблик», – каже директор.
Вже багато років Ігор Гнат мріє, щоб на території реабілітаційного центру обладнати будинок для літніх людей. Старші особи, які мають великий життєвий досвід, могли б його передавати екс-засудженим, які були позбавлені виховання, могли б навчити їх корисним справам. А колишні в’язні, тим часом, могли б заопікуватись немічними людьми. Однак наразі це у планах, бо немає матеріальної змоги втілити у життя задумане.
