Чехи звикли бачити в чеку вартість склотари, яку потім можна здати у спеціальних автоматах та повернути гроші. Від цього виграє як економіка, так і екологія. Підприємства витрачають менше енергії на виробництво нових пляшок, а обсяг сміттєзвалищ у країні не зростає в геометричній прогресії. В Україні ж парламент хоче заборонити повторне використання пляшок як негігієнічне.
У Чехії невигідно викидати скляні пляшки після вживання. За законом, купуючи напій потрібно окремо cплатити за тару. Завдаток – у перерахунку – майже 10 центів євро. Так, за місяць лише пляшки обходяться любителям пива у 6-10 євро.
«Скажімо, пиво коштує 12 крон, тобто 50 центів. На ціннику ми вказуємо, є ще завдаток за пляшку, щоб люди не відчували себе обдуреними. Тож за ящик пива покупець доплатить вже 4 євро», – розповідає Петр Галек, продавець у чеському супермаркеті.
Повернути тару можна в спеціальних автоматах. Їх зобов’язані мати магазини, що продають напої. Виглядає він як банкомат із отвором для пляшок та зазвичай підтримує кілька мов. Автомат сканує тару і відправляє на склад. Там її сортують за формою та кольором.
Покупець же отримує чек на певну суму, який на касі можна обміняти на покупки або готівку. Звичка повертати тару прижилась у чехів порівняно давно та не асоціюється із нужденністю. Натомість, це традиція економного ставлення до бюджету:
«Провертаю пляшки постійно, адже за кожну плачу зі своєї кишені. Замість того, щоб викидати – краще принесу в магазин. Найчастіше здаю пляшки з-під пива, яке любить чоловік», – каже жителька Праги Зузана Гола.
З магазину пляшки поїдуть до логістичного центру, а далі – на пивні та винні заводи. На виробництво повертається приблизно дві третини тари, якій дають нове життя. Спочатку її миють спеціальним розчином, потім спеціальним автоматом перевіряють, чи всі пляшки цілі. Розбиті підуть на переробку. Далі у продезінфіковані ємності розливають свіжий напій, готовий їхати до покупця.
«Нам вигідно мити пляшки і використовувати їх знову. Щоб зробити нову тару, потрібно багато енергії. Більшість процесів на цьому пивзаводі – механізовані», – каже Вацлав Шімек, який контролює розливні процеси пивоварні «Плзенський Праздрой».
Оплачують колообіг пляшок саме виробники напоїв, не магазинів. Таким чином, заводи можуть орієнтуватись, скільки нової склотари щомісяця запускати у виробництво. Для Євросоюзу повторне використання склотари – це спосіб допомогти економіці та екології. Адже скло в природі розкладається 1000 років.
В Україні також здають пляшки, утім, радше, як спосіб підзаробити. За одну можна отримати від 10 до 40 копійок, залежно від скла. Утім, вже незабаром повторне використання склотари можуть заборонити як негігієнічне. За це в другому читанні голосуватиме Верховна Рада.
Ініціаторами виступають не медики і вже точно не екологи, а виробники скляних пляшок. Одним із лобістів цієї зміни є народний депутат та голова наглядової ради ТОВ «Вільногірське скло» Олег Кришин.
«Ми не розуміємо, що в цю тару раніше було розлито: промислові отрути, хімікати чи якісь шкідливі речовини. По-друге, де ця пляшка лежала», – коментував він свою ідею у листопаді 2015 року, коли закон пройшов перше читання.
Екологи ж критикують цю ідею, адже в Україні досі не налагоджено масове перероблення пластику та скла, а роздільний збір сміття майже не прижився. За даними Міністерства екології, 7% території України займають смітники, і заборона на повторне використання склотари може суттєво збільшити цю частку. Трагічним підтвердженням цього можна вважати нещодавній зсув на сміттєзвалищі під Львовом, що коштувало життя трьом рятувальникам.
