(Рубрика «Точка зору»)
Перефразовуючи заяложений афоризм бородатого класика, сьогодні варто було б зазначити, що всі історії успіху однаково драматичні, а всі кризові протоколи оптимістичні по-різному. Саме тому в гонитві за чужим успіхом ми так часто повторюємо минулі рутинні помилки, а виправляючи свої недоліки, знаходимо приховані резерви розвитку.
Історія з голосуванням британців за розлучення з Євросоюзом – сумнозвісний Brexit – це черговий урок, який нам потрібно засвоїти, щоб зберегти своє право на гідне існування у вільному світі.
Підстави для оптимізму: гідність і прогрес
Вивчаючи індикатори змін світового порядку, ми маємо не впадати в прострацію з переляку, а шукати ресурси для розвитку. Підстави для оптимізму є: це відкриття можливостей трансформації управлінської моделі, подальшого вдосконалення того, за рахунок чого Захід вигравав цивілізаційні змагання впродовж кількох останніх століть.
Складна система влади, коли політичні, банківські та корпоративні еліти підтримують складні баланси і просувають своїх кандидатів, поступово робить західний політичний клас глухим і нечутливим до важливих змін у суспільстві та світі. Зараз знахабнілі еліти отримали гучного ляпасу, і це піде на користь суспільному розвитку.
Сучасний політичний клас найкраще чує голос суспільства, коли його владу обмежують. ХХІ століття продемонструвало нові методи і інструменти організації масового спротиву, хоча політичних результатів ми з цього ще не отримали: ані Арабська весна, ані Революція гідності, ані рух «Occupy Wall Street» ще не завершилися зрозумілими політичними результатами. Наявність нових інструментів самоорганізації та соціального спротиву є основним ресурсом суспільного прогресу, але породжує і нові загрози: відсутність сформованої стратегії та бачення соціального майбутнього в умовах браку інституціоналізованих еліт породжує високі невизначеності. Навіть немає експертного консенсусу щодо того, боятися чи вітати новітні досягнення суспільства у боротьбі з режимами та елітами в стратегічній глобальній перспективі.
Що споріднює всі ці, на перший погляд цілком антагоністичні рухи – від українського Євромайдану до британських євроскептиків? Цінності, людська гідність, прагнення зупинити еліти в їхньому бажанні за будь-яку ціну реалізувати свої цілі. І немає значення, чи є ті цілі ізоляціоністськими чи глобалістськими, якщо вони призводять до деградації еліт, погіршення управління суспільством, до руйнації соціальних ліфтів, погіршення економічних умов і безпеки.
Черговий мирний успіх суспільства в боротьбі з пануванням еліт – всупереч тиску політтехнологів, експертного середовища, фінансової сфери, політичних партій – може стати поштовхом для масштабних перетворень політичної системи, а зважаючи на рівень та вагу гравців, – не лише європейської, а і глобальної.
Щоб не перетворити перемогу на поразку, щоб не загрузнути в хаосі, перетворення мають бути спрямовані не лише на зміну (або принаймні корекцію) управлінської моделі, а і на пошук нового суспільного консенсусу.
Слід пам’ятати, що саме декларування елітами «стабільності» призвело врешті до важкої стагнації, а прагнення мультикультуралізму і глобальної соціальної рівності призвело до зростання нерівності і ненависті. Тому очевидно, що шлях до успіху пролягає через консенсус та суспільну коаліцію всіх соціальних груп. Цінності споріднюють нас, гідність є рушієм як активістів Євромайдану, так і євроскептиків.
Глобалізація: нерозрізнена загроза
Варто зазначити, що в рамках поточної управлінської моделі ми підозріло погано розрізнюємо явища та інструменти. В цьому – «методичній неохайності» системи управління – є ще одна істотна загроза. Мова, зокрема, про глобалізацію. Глобалізація має дві окремі складові: цілком природну, пов’язану з об’єктивним зростанням швидкості та інтенсивності комунікацій, та штучну, яка лежить скоріш в царині соціального конструювання, спрямовану на отримання прибутків та політичних дивідендів. Якщо перша є соціальним явищем, то друга – набором інструментарію. І в окремих випадках ці складові вступають у протиріччя. Одним із проявів таких протиріч і є британський Brexit.
Сьогодні за Brexit голосували ті британці, хто відчуває себе в програші, хто постраждав від інструментів штучної глобалізації – від примусової зміни структури і розміщення виробництв, розподілу робочої сили, ресурсів, – хто втратив роботу і соціальні перспективи.
Від того, наскільки успішно і ефективно буде розв’язано це протиріччя, залежить безпека нашого світу.
Перспектива: суспільство і безпека
Сподіватися на те, що Великобританія так просто покине ЄС було б наївним оптимізмом. Забагато для цього існує різноманітних перешкод. Але процес запущено. Не дарма окремі експерти вже порівняли результати референдуму в Британії з руйнуванням Берлінської стіни – стратегічні наслідки для Європи і світу можуть бути схожими.
Якщо процес змін інституцій ЄС не викличе швидкого масштабного дефолту, що наразі виглядає малоймовірним, то в найближчі 5-7 років ми будемо спостерігати поступову трансформацію управлінської моделі, і скоріш за все, в глобальному масштабі. І це треба вітати, бо питання назріло. Одночасно ми станемо свідками народження оновленого соціального консенсусу на основі нових форм самоорганізації, власне, вже стаємо.
При цьому, скоріш за все на нас очікує посилення трансатлантичного співробітництва. Також ключову роль відіграватимуть горизонтальні багатосторонні зв’язки.
Крім того, як показала практика поточних перетворень, еліти намагатимуться утримати свої позиції через запровадження корпоративних методів управління. Якщо це вдасться, то формально кажучи, це значним чином нівелює перемоги суспільства.
З точки зору підтримки стандартів безпеки, гібрид трансатлантичної та горизонтальної кооперації здається кращим за аморфну європейську модель. І працюючий прототип такої моделі – НАТО – є тому наочним підтвердженням. Також і корпоративне управління в галузі безпеки в короткостроковій перспективі діє ефективніше, що наразі здається важливим перед лицем актуальних загроз.
Але тут слід пам’ятати, що стратегічно нам все одно буде потрібна модель, яка базується на суспільному консенсусі. Отже, слід чітко розуміти, що захищати нас нема кому, крім як одне одного. Але і ворогів ми собі вигодовуємо теж самі.
Урок Brexit для нас полягає в тому, що ми є не просто частиною, а стоїмо на передньому краї світових процесів соціальних перетворень, ми маємо випробувати і запропонувати людству дієві управлінські моделі та методи інституалізації нових і контролю старих еліт.
Тому ми не маємо права ховатися в провінційній необізнаності – ми мусимо знати і усвідомлювати виклики.
Юрій Костюченко – експерт з безпекових питань, провідний науковий співробітник Наукового центру аерокосмічних досліджень НАН України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
