Львів – У Львові відновлюють монастирський цвинтар, який заклав митрополит Української греко-католицької церкви Андрей Шептицький у 30-х роках минулого століття у Свято-Іванівський лаврі у Львові, що розташована у Шевченківському гаю, як тоді казали на Знесінні, Кайзервальді, що у 1971 році став Музеєм народної архітектури та побуту під відкритим небом. Кладовище засипали сміттям у 1993 році вже за незалежної України.
Коли у 1918 році згоріла лавра Святого Антонія Печерського на Скнилові, поблизу Львова, митрополит Андрей Шептицький вирішив знайти для студитів більшу територію. У 1927 році глава УГКЦ заснував Свято-Іванівську лавру (нині територія Музею народної архітектури і побуту та парк «Знесіння»). Донині збереглась і чинна митрополича грамота про створення лаври.Глава церкви разом із братом, архимандритом Климентієм Шептицьким придбав для студитського монастиря землі серед мальовничої природи, а також будинок для монахів на Знесінні, чи як любила казати у Львові – «панський ліс». Мрією митрополита було, щоб ченці передусім навчали молодь, зокрема сиріт, мистецтву іконопису, щоб у цьому куточку міста створити особливу духовно-просвітницьку атмосферу для молодих львів’ян. До того ж у цьому районі мешкала львівська еліта, яка любила прогулюватись «панським лісом».
Грамоту про цвинтар видав митрополит Шептицький
На території лаври планували збудувати храм, але за порадоюдиректора Національного музею у Львові (заснований А.Шептицьким у 1913 році) Іларіона Свєнціцькогоу 1930 році перевезли дерев’яну церкву з села Кривки Турківського району, яка донині є діючою у Шевченківському гаю і саме вона стала поштовхом заснувати на території лаври, на землях церкви, музей під відкритим небом, перевезти сюди українські дерев’яні церкви.
Оскільки у лаврі проживали монахи, митрополит 24 вересня 1930 року видав грамоту настоятелю Свято-Іванівської лаври Никону Цюсьнякову прозакладення нового цвинтаря при лаврі Студитського уставу у Львові. На монастирському кладовищі були поховані монахи-студити.
«Тут було багато старших монахів зі Скнилова і їх потрібно було десь ховати. Тому Андрей Шептицький і вирішив заснувати цвинтар. Видав відповідну грамоту-декрет, все було підтверджено міською владою. Є питання, скільки було поховано монахів? Усні джерела кажуть, сім монахів і одна дитина, якою опікувались студити, бо тут переховували єврейських дітей у роки війни. Письмові джерела говорять про 14 поховань монахів і однієї дитини, інші – про вісім монахів і одну дитину. Тобто, маємо такі розходження», – розповів настоятель Свято-Іванівської лаври отець Юстин Бойко.
Такі розходження у згадках, звісно, пов’язані з трагічними воєнними роками. Адже з приходом радянських військ у Західну Україну у липні 1944 року, після смерті митрополита Андрея Шептицького 1 листопадатого ж року, ліквідації УГКЦ у 1946 року, Свято-Іванівська лавра була зачинена, а монахів просто вигнали з їхньої обителі. Вони рятували, як лишень могли, свої архіви та бібліотеку.
Ім’я Шевченка врятувало лавру
Відтак постало питання, що робити з приміщеннями лаври і всією територією. Спершу у будівлях монастиря розмістили інтернат для сиріт. Львівська інтелігенція побачила, що приміщення лаври, зокрема і церква, можуть бути просто знищені або спалені через пустощі дітлахів. Львів’яни знали, що у монастирському будинку розташовувалась іконописна майстерня, що каплиця розписана фресками. Зрештою, недавно були віднайдені унікальні фрески у колишній каплиці, монахів-студитів. Ці розписи зробили іконописці Рафаїл Хомин, Філoтей Коць.
Щоби врятувати лавру львівська інтелігенція звернулась до секретаря ЦК КПРС Микити Хрущова з проханням створити на території лаври Музей народної архітектури та побуту. І в 1971 році музей під відкритим небом був юридично заснований. При вході встановили пам’ятник Тарасові Шевченку і відтоді лавра та музей почали в народі називати «Шевченківський гай». Так ім’я Кобзаря врятувало те, що створив митрополит Шептицький. У монастирському приміщенні розташувалась адміністрація музею, а монастирський сад і цвинтар перетворили у господарську зону музею. Однак радянська влада не зачіпала монаші могили на цвинтарі. Хоча хрестів не було, але за традицією монахів-студитів, могили вкривав барвінок і старші люди добре знали, чиї тут поховання.
Понад 20 років монахи домагаються справедливості
Наприкінці 80-х– початку 90-х, коли УГКЦ почала виходити з підпілля, монахи-студити відновили богослужіння у своїй церкві «кривка», як її називали львів’яни. УГКЦ зверталась із проханням до обласної влади виділити монахам кілька кімнат чи поверх у їхньому монастирському будинку, який повністю зайняла адміністрація музею. Тодішня влада почала формувати громадську думку, що монахи, мовляв, хочуть витіснити музей. Церква це заперечувала, пояснюючи, що мова йде про повернення історичної справедливості і продовження справи митрополита Андрея Шептицького, щоб лавра і музей могли співіснувати задля громади. Тоді влада вдалась до іншого кроку. У грудні 1993 року, вже за незалежної України, трактором навезли сміття і ним закинули могили на монастирському цвинтарі
«У 1993 році, на підставі документів монастирського архіву, у приміщення тодішньої обласної адміністрації було вирішено покроковий план з ситуацією щодо лаври у Шевченківському гаю.Але територію цвинтаря почали засипати сміттям. Там на могилах не було хрестів у радянський час, але були могил, встелені барвінком. Всі знали, що це монастирський цвинтар.Коли ми зараз провели обстеження, то зняли шар сміття, він досить великий. А тоді у 90-х для нас це був просто шок, щоб плюндрували цвинтар. Тоді вдалось монахам віднайти п’ять тіл братів і їх перепоховати біля церкви «кривки». Ці поховання нелегальні, бо тоді монахи не отримали на перепоховання дозволу. Таким чином маємо біля церкви нелегальний цвинтар, ані з точки зору юридичної, ані канонічної і тільки тому, що була воля якоїсь руки чи групи осіб, що спровокувала тодішній конфлікт», – наголосив отець Юстин Бойко.
Зараз територію монастирського цвинтаря досліджують експерти.Свято-Іванівська лавра і дирекція Музею народної архітектури і побуту почали відновлення кладовища, щоб повернути історичну справедливість і пам’ять. Музей кілька років тому з обласного підпорядкування перейшов у комунальну власність.
Керівник управління культури Львівської міськради Михайло Мороз зазначає, що цвинтар буде відновлено. На сьогодні представлені два проекти і архітектори спільно з робочою групою мають обрати кращий.
«Ми свідомі того, що музей і церква, які є на цій території, мусять взаємовигідно співпрацювати.Мусимо знайти формулу співпраці, щоб виграли і музей, і церква, і громада, і відвідувачі. З цією метою створюємо робочу групу.Ми розуміємо, що має бути розвиток лаври, бо не так багато по Україні є лавр. Вона має бути якісна і доступна для людей, може стати цікавим об’єктом паломницького Львова. Нині є три питання: юридичне, музейне законодавство, яке регламентує діяльність, і земельне. Це три аспекти і маємо шукати як це вирішити», – каже Михайло Мороз.
З 1993 року ведуться розмови щодо взаємоіснування Свято-Іванівської лаври і Музею народної архітектури і побуту. Тут налічується двадцять тисяч предметів народного побуту Поділля, Покуття, Буковини, Бойківщини, Лемківщини, Гуцульщини та Закарпаття, є велика потреба у належному приміщенні для збереження фондів, щоб їх можна було експонувати.На понад 30 гектарах землі у мальовничому куточку міста зберігається понад сто дерев’яних церков і хатин XVIII-XX століть, які потребують постійного догляду, на що немає у міста грошей. Відновлений монастирський цвинтар, віднайдені фрески монахів-студитів, відреставрована монастирська криниця це невід’ємна історія Шевченківського гаю і багато львів’ян дотримуються думки, що необхідно зберегти, а радше відтворити передусім атмосферу музею, про яку мріяв митрополит Андрей Шептицький, а не перетворювати цю територію у чергове місце для ресторанів і бізнесу.
