Добровольчий рух в лавах української армії фактично знищено, не без зацікавленості влади, констатує волонтер і військовий експерт Юрій Касьянов. За його словами, добровольці не знайшли на рівні держави ні політичної, ні моральної, ані матеріальної підтримки, хоча саме вони, не в останню чергу, зупинили ворога і не дали агресії розповзтися по всій країні. Про роль та становище добровольців у зоні бойових дій на Донбасі експерт розповів в інтерв’ю Радіо Свобода.
– Чи можна стверджувати, що окремі добровольчі формування на Донбасі діють осторонь від ЗСУ – наодинці у бойових діях та у визнанні їх учасниками?
Президент боїться добровольців як людей Майдану, які можуть прийти і забрати у нього владу
– Добровольчі підрозділи були на війні з перших днів, і саме добровольці стали тією цементуючою силою, в першу чергу – політичною, моральною, психологічною, яка дозволила зупини розповзання агресії по всій країні. Вони не лише зупинили ворога, але і показали йому, що українці вміють воювати і битися. Інша справа, що наш президент (і про це знають всі, хто стикався з цією проблемою) терпіти не може добровольців. Він боїться їх як людей Майдану, які можуть прийти і забрати у нього владу. Це давня історія, і я, зокрема, був свідком цих страхів та фобій ще з того часу, коли він приїжджав як кандидат у президенти під Ізюм поблизу Слов’янська зі своєю поїздкою передвиборчою, і вже тоді він на добровольців дивився дуже скоса.
– Є підстави говорити про створення умов задля недовіри заявам добровольців, того ж «Правого сектору», про ситуацію, втрати на передовій?
– Правий, не «Правий сектор» – добровольці завжди були і є на передовій. Інша справа, що державні структури їх не визнають, особливо вища ланка.
– Чи є загроза зникнення добровольчого руху в обороні країни взагалі?
В ЗСУ це практично вижито – там було достатньо багато добровольчих батальйонів, територіальної оборони, які зараз зберегли лише назви, добровольців там майже немає
– Його вже знищили, давно. Всі добровольчі батальйони, формування яких були і в ЗСУ, і в Національній гвардії, і самі по собі, як «Правий сектор», «ОУН», – фактично перестали існувати передусім тому, що політика направлена на демілітаризацію суспільства. Це призвело до того, що люди розчарувалися і не вже не йдуть добровольцями. Тоді вони пішли добровольцями, бо військкомати не брали людей офіційно у 2014 році, тому багато пішло воювати у «Правий сектор», в «ОУН» та якійсь інші формування, щоб просто реалізувати своє право захищати країну. Чимало людей пішли добровольцями в Національну гвардію, і там досі є добровольчі формування, такі як «Азов», «Донбас», батальйон імені Кульчицького. Зараз сформована бригада, яка на 90% складається з добровольців. В ЗСУ це практично вижито – там було достатньо багато добровольчих батальйонів територіальної оборони, які зараз зберегли лише назви, добровольців там майже немає.
– Керівництво ДУК «Правий сектор» каже, що командири добровольців все одно координують свої дії з підрозділами ЗСУ на передовій. Якщо Генштаб наполягає на контролі всіх добровольців, то чому «Правий сектор» там, і які його функції?
Командири вищої ланки дивляться на них крізь пальці, хоча командири на місцях, на позиціях, завжди раді, коли поряд є добровольці, тому що на них можна в складний момент покластися
– Давайте не будемо перебільшувати роль Добровольчого українського корпусу на війні. Тому що насправді це не корпус, не батальйон, а дуже невелика кількість людей, на жаль, яка не відіграє великої ролі. Це, звісно, відчайдушно сміливі хлопці, стовідсоткові патріоти, які бувають у дуже складних ситуаціях і буквально своїми тілами закривають дірки у нашій обороні. Це факт. Але насправді добровольчий рух фактично знищений через те, що ніяк не підтримується державою: ні політично, ні морально, ні фізично, ні матеріально, то цих добровольців на війні залишилося дуже мало. І про якусь велику їхню роль говорити не доводиться. Тому командири вищої ланки і дивляться на них крізь пальці, хоча командири на місцях, на позиціях, завжди раді, коли поряд є добровольці, тому що на них можна в складний момент покластися, як це було на шахті «Бутівка». Я не раз був свідком того, як добровольці, це одна-дві людини, завдяки високій мотивації і хорошій підготовці зокрема, малими силами вирішували дуже складні завдання.
– Чи можна зараз говорити про те, що добровольців на передовій «використали», а потім не помічають, зокрема коли йдеться про статус, пільги тощо?
Добровольцю, як і волонтеру, дуже складно, якщо він потрапив під обстріл, отримати медичну допомогу і оформити поранення як бойове, чи, не дай Боже, оформити загибель, аби якось допомогти сім’ї. Це неможливо
– Їх вже зараз держава не помічає. Адже добровольцю, як і волонтеру, дуже складно, якщо він потрапив під обстріл, отримати медичну допомогу і оформити поранення як бойове, чи, не дай Боже, оформити загибель, аби якось допомогти сім’ї. Це неможливо. Але я дуже сподіваюся, що ця війна закінчиться нашою перемогою. Якщо так, то це означатиме, що на чолі цієї армії, цієї перемоги будуть стояти інші люди, патріотично налаштовані, які будуть помічати і спиратися на добровольчий рух і розвиватимуть його. Так має бути, і, безумовно тоді будуть пам’ятати добровольців. Якщо ми програємо війну, ми всі потрапимо у велику біду: і добровольці, і не добровольці. Ми повинні про це знати і пам’ятати.
