Рига – Латвійська дипломатична служба є єдиною установою Латвійської Республіки, яка функціонувала без перерви від моменту заснування держави в 1918 році. Незважаючи на ліквідацію Міністерства закордонних справ Латвії під час радянської окупації, латвійські дипломатичні й консульські представництва продовжували працювати в західних країнах, перебуваючи на сторожі державності де-юре. Після відновлення незалежності Латвії новосформоване Міністерство закордонних справ покладалося на досвід «старої гвардії», одночасно набираючи нових фахівців і пильно дбаючи про те, щоб ніщо з «радянського досвіду» не просочилося до нової служби, яка мала представляти не «колишню радянську республіку Латвію», а державу, що відновила незалежність після років радянської окупації.
Українка за походженням і латвійський дипломат Світлана Бісенієце почала працювати в латвійському зовнішньополітичному відомстві випадково. У 2000 році Світлана, тодішня вчителька англійської мови ризької Української середньої школи, на прохання батька, українського активіста Латвії Івана Наливайка допомогла з перекладом латиською мовою та презентацією виступу українського ансамблю «Дніпро» в посольстві Латвії в Україні.
Через три місяці латвійське дипломатичне представництво в Україні запросило на роботу дівчину, яка добре володіла латиською, англійською, українською, російською мовами, а також знала на базовому рівні німецьку та іспанську. Спочатку вона працювала секретарем посольства, а потім посіла посаду аташе-секретаря посла. Після завершення ротації Світлана зрозуміла, що хоче продовжувати працювати в дипломатичній сфері.
«Я цікавилася роботою консульського відділу, мені дуже подобалася ця робота. Але я відчула, що треба знати більше, ніж тільки англійську мову, і зрозуміла, що треба мати ще юридичну освіту, тому пішла вчитися в університет. Працювала в канцелярії Міністерства закордонних справ і вчилася на юридичному», – розповіла Радіо Свобода Світлана Бісенієце.
«Латвійський дипломат: українка – це круто»
Дипломатична кар’єра Світлани розвивається успішно. Вона була консулом Латвії в Ірландії і Греції, незабаром поїде працювати в консульство в Іспанії. Те, що Світлана за національністю українка, в міністерстві тільки вітають. Наразі дипломат постійно удосконалює свої професійні навички та володіння державною мовою.
«Я вивчаю латиську мову щодня, я добре нею володію, але удосконалюю свої знання щодня. Раніше мені здавалося, що через те, що я не латишка і називаюся Світлана, а це слов’янське ім’я, то в МЗС будуть ставитися до мене якось по-іншому. Але цього не сталося, мені дають дуже важливі завдання, оцінюють дуже високо мою роботу. Було навіть так, що коли казала, що я українка, мені відповідали, що це дуже круто, це добре», – розповідає Світлана Бісенієце.
Латвійські дипломати не припиняли діяльність у період окупації
Латвійська Республіка в період окупації 1940–1991 років існувала de jure, бо більшість держав світу не визнавали законним приєднання Латвії до СРСРЗанда Ґраузе
За словами директора Департаменту персоналу МЗС Латвії Занди Ґраузе, особливістю латвійської дипломатії є те, що Латвійська Республіка в період окупації 1940–1991 років існувала de jure, бо більшість держав світу не визнавали законним приєднання Латвії до СРСР. Дипломатична служба за кордоном повинна була діяти в унікальних обставинах, коли на батьківщині не було законного уряду, який вони мали представляти. У цих умовах діями латвійської дипломатичної служби керувало не Міністерство закордонних справ, а голови дипломатичних служб за кордоном.
«Весь період окупації діяли латвійські посольства у Вашингтоні й Лондоні. Короткий період були також посольства в Буенос-Айресі, Женеві, Ріо-де-Жанейро та в Мадриді. Посол Латвії у Вашингтоні був також керівником латвійського дипломатичної і консульської служби. Після відновлення незалежності Латвії закордонні латвійські дипломати стали основою нової латвійської дипломатії», – розповіла Радіо Свобода Занда Ґраузе.
Після відновлення незалежності Латвії латвійцям довелося практично з нуля формувати нову державу, яка мала докорінно відрізнятися від радянської. Досвіду такої роботи в Латвії не було, в тому числі і в сфері формування міжнародних відносин. Більшість латвійських дипломатів «мистецтвом досягнення неможливого» – так називають дипломатію – оволодівали в процесі роботи, а також на спеціальних курсах. До послуг кар’єрних дипломатів радянської школи практично не вдавалися.
Зарубіжні дипломати і діаспора стали основою формування МЗС
За словами Занди Ґраузе, після ухвалення 4 травня 1990 року Декларації про відновлення незалежності Латвії було сформоване нове Міністерство закордонних справ. У цей період паралельно за кордоном ще діяла дипломатична місія Латвії окупаційного часу. На початку 90-х років минулого століття ці дві лінії об’єдналися.
«Фактично ті латвійські дипломати, які працювали за кордоном, стали першими латвійськими дипломатами, які представляли Латвію за кордоном після відновлення незалежності. У свою чергу, першими місцевими дипломатами стали члени Народного фронту Латвії, це були науковці, викладачі вишів, відомі латвійські письменники і поети. Зокрема, можна згадати Яніса Петеріса – першого посла незалежної Латвії в Росії, та Анну Жиґуре – посла Латвії у Фінляндії», – розповіла Занда Граузе.
Перший міністр закордонних справ після відновлення незалежності Латвії (1990–1992 роки) Яніс Юрканс згадує, що тоді значну допомогу молодій латвійській дипломатії надавало також Всесвітнє об’єднання вільних латишів, яким керував Яніс Рітеніс. Він спільно із засновником Американського об’єднання латишів Ґунарсом Меєровіцем активно підключився до формування нової латвійської закордонної служби. Потім Ґунарс Меєровіц став міністром у справах балтійських і північноєвропейських країн у МЗС Латвії. Наразі керівник закордонної дипломатичної місії Латвії окупаційного часу (1970–1991 років) Анатолс Дінберґс став першим послом незалежної Латвії у США і першим послом в ООН.
З іншого боку, лідери Народного фронту Латвії Сандра Калнієте, Яніс Юрканс, Маврікс Вульфсонс та інші стали керівниками в оновленому Міністерстві закордонних справ Латвії, послами, дипломатами.
Деякий час МЗС Латвії очолював лікар Ґеорґс Андреєвс. Але він добровільно зізнався у відносинах із КДБ СРСР, за правдивість був прощений і залишився на дипломатичній службі, хоча посаду міністра закордонних справ уже не посідав і був лише послом.
Міністр закордонних справ Латвії у 1994–1999 роках Валдіс Біркавс згадує, що у цей досить складний час новій латвійській дипломатії вдалось досягти перших перемог, серед яких удалі переговори з Росією про виведення військ, вступ Латвії до Світової організації торгівлі і в подальшому набуття членства в НАТО і ЄС. Були реалізовані пріоритети латвійської зовнішньої політики і політики безпеки – забезпечення незворотності незалежності та інтеграція в західні політичні й економічні структури.
Критерії відбору в МЗС не змінилися, знання іноземних мов обов’язкове
Як раніше, так і тепер головним принципом відбору працівників дипломатичної служби є: лояльність до латвійської держави, вища освіта, знання іноземних мов, а також чіткі знання про політику, економіку, історію і культуру своєї держави, яку дипломат представлятиме за кордоном.
За словами директора Департаменту персоналу МЗС Латвії Занди Ґраузе, у Латвії немає академічної установи, в якій можна отримати диплом дипломата. Можливість стати латвійським дипломатом мають фахівці різних галузей.
«У наших лавах ви можете знайти представників різних професій: не тільки юристів та економістів, але й музикантів, філологів, медиків. Працівників ми обираємо шляхом публічного конкурсу. У претендента має бути вища освіта, знання іноземних мов та державної мови. Ми перевіряємо знання латиської мови. У Латвії дипломат – у першу чергу службовець. І тут, у міністерстві, ми його навчаємо, щоб він відповідав вимогам дипломатичної, консульської служби. В окремих випадках МЗС може направити його на оплачене міністерством навчання за кордоном», – розповідає чільний кадровик міністерства.
Без знання іноземних мов у Латвії стати дипломатом або службовцем МЗС неможливо. Чим більше дипломат знає іноземних мов, тим краще, каже Занда Ґраузе.
«Зараз вітається, і ми позитивно дивимося на нових колег, які володіють такими екзотичними для Латвії мовами, як корейська та японська. Обов’язкове володіння на належному рівні англійською мовою навіть не обговорюється», – наголошує вона.
«МЗС Латвії – дружна команда»
Наша команда дуже різноманітна. Це люди з різних країн, із різним досвідом, різним менталітетом. Але ми всі є патріотами Латвії, ми всі громадяни цієї держави. Це робить нашу роботу наповненоюСвітлана Бісенієце
Сьогодні латвійське МЗС – це – команда людей, які добре усвідомлюють важливість для своєї держави активної і успішної зовнішньої політики.
«Тому, що ми є Міністерство закордонних справ, наша команда дуже різноманітна. Це – люди з різних країн, із різним досвідом, різним менталітетом. Люди зібралися в одному колективі, але ми всі є патріотами Латвії, ми всі громадяни цієї держави. Це робить нашу роботу наповненою. Зокрема, у відділі, де я працюю, був такий період, коли там працювали українка, росіянка, латиші, полячка, і ми були як одне ціле. Ми навіть підрахували, скільки мов ми разом знаємо – понад п’ятнадцять. Ми були сила. Наш відділ називається відділом консульської допомоги, і ми дійсно можемо допомогти», – каже Світлана Бісенієце.
Директор Департаменту персоналу МЗС Латвії Занда Ґраузе додає, що колектив латвійського Міністерства закордонних справ не надто великий, але дружний. Об’єднувальним фактором є і дипломатична робота, і спорт чи культура.
«Я думаю, що загалом ми дуже згуртовані. На сьогодні у міністерства одна з найбільших команд із марафону. Ми спільно брали участь у Великій латвійській толоці. У нас є футбольна і баскетбольна команди, свій хор. Якщо б ми не були дружними, цієї діяльності поза роботою не було б», – каже посадовець МЗС.
На сьогодні Латвія має 47 дипломатичних та консульських представництв за кордоном, із яких 37 посольств, шість постійних представництв, одне генеральне консульство і два консульства, один консульський відділ (у Калінінграді). Також у різних країнах діють майже 177 почесних консулів і 16 генеральних почесних консулів Латвії.
