Міжнародна правозахисна організація Human Rights Watch закликає Україну скасувати санкції проти 17 російських журналістів. «Переслідування журналістів таким чином неминуче заохочує цензуру», – заявила дослідник Human Rights Watch в Європі й Центральній Азії Таня Купер. Правозахисники нагадують, що Україна є учасником Європейської конвенції про захист прав людини й Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, які захищають свободу слова.
Раніше указом від 27 травня президент України Петро Порошенко запровадив персональні санкції проти 17 російських журналістів. У санкційний список потрапили, зокрема, генеральний директор телекомпанії «Первый канал» Костянтин Ернст, головний редактор сайту Novorus.info Андрій Сурков, власник холдингу «Правда.ру» Вадим Горшенін, генеральний директор інформаційного агентства «ТАСС» Сергій Михайлов, колишній генеральний директор телеканалу LifeNews Ашот Габрелянов, головний редактор телеканалу RT Маргарита Симоньян.
У той же день Порошенко вилучив зі списку фізичних осіб, проти яких запроваджені санкції, 29 журналістів, зокрема ізраїльських, іспанських, сербських, угорських, молдовських, російських та естонських ЗМІ.
Ситуацію довкола санкцій прокоментував у передачі «Свобода сьогодні» журналіст Російської редакції Радіо Свобода Антон Наумлюк, який цими днями перебуває в Празі.
– Антоне, наші слухачі знають вас як журналіста, який висвітлював усі судові засідання у процесі над Надією Савченко у російському Донецьку, а також у Грозному – процес над українцями Станіславом Клихом і Миколою Карпюком. Ви зустрічались там і з представниками тих ЗМІ, проти чиїх журналістів запроваджені санкції. Ви вважаєте санкції цензурою чи доречним кроком?
– Тут є два фактори. Один – офіційний: санкції вводилися, якщо дивитися указ президента, у зв’язку з тим, що ці журналісти, на думку Адміністрації президента, завдають шкоди і можуть бути ризиком для національної безпеки України. Якщо підходити формально, то можна подивитися, чи змінилася ситуація і триває небезпека від цих журналістів зараз. Якщо вона припинилася, то, звичайно, це потрібно скасовувати, тому що це тимчасові заходи. Або давайте чесно говорити, що це цензура.
Загиблих Корнелюка і Волошина я в своїх матеріалах намагався не називати журналістами. Називати журналістами людей, які займаються «нежурналістикою», не варто. Якщо люди займаються пропагандою, то так і потрібно до цього ставитися
А з іншого боку, є неформальний фактор. Коли ми працювали на процесі Савченко в Донецьку, то загиблих Корнелюка і Волошина (загибель яких ставилася в провину Савченко), особисто я в своїх матеріалах намагався не називати журналістами. Я їх називав співробітники ВГТРК або співробітники ЗМІ. Тому що називати журналістами людей, які займаються «нежурналістикою», не варто. Якщо люди займаються пропагандою, то так і потрібно до цього ставитися. Це теж робота, це теж є в кожній країні – і в Україні є, і в Росії, тим більше є. У Росії це взагалі чудово розвинений апарат, який був апробований ще в 2008 році у війні з Грузією і Росія єдина, напевно, країна, в якій є інформаційні війська, будемо відвертими.
Якщо все-таки неформально підходити, то потрібно визнати, що це не журналісти, а це люди, які займаються пропагандою. І щодо нього цілком припустимі заходи протидії, які вживаються
І заборона на в’їзд і на роботу в Україні нічого не дасть для українського читача, глядача. Тому що матеріали, які робляться цими людьми, робляться для Росії. У Росії все одно покажуть так, «як потрібно», і нічого спільного з реальною дійсністю це не матиме (чи буде дозволений в’їзд, чи не буде дозволений в’їзд). Але якщо все-таки неформально підходити, то потрібно визнати, що це не журналісти, а це люди, які займаються пропагандою – це зовсім інший вид діяльності, і щодо нього цілком припустимі заходи протидії, які вживаються. Вважати заборону на в’їзд і взагалі на роботу адекватними заходами чи ні – це зовсім інше питання. Я кажу, що це нічого не змінює насправді.
– Останнім часом можна почути також часто критику на адресу України щодо свободи преси. Ось, для прикладу, заголовок статті у «Нью-Йорк Таймс» напередодні, звучить так: «Україна оголосила війну журналістиці». Як Ви вважаєте – чи дійсно ситуацію з журналістикою, зі свободою слова в Україні можна характеризувати так?
– Я думаю, що на це запитання краще й авторитетніше дадуть відповідь українські журналісти – чи відчувають вони тиск, чи ж не відчувають. З того, що я спостерігаю, коли працюю, в тому числі, і в Україні, тиск, безумовно, є – як і в кожній країні. Ну при цьому градус свободи, який присутній, ну це щось як у 90-і, напевно, в Росії, коли існувала безліч альтернативних абсолютно думок, телеканалів, кожен з яких фінансувався однією або декількома групами осіб, у кожної з яких були якісь політичні, бізнесові інтереси, але при цьому їх було стільки, вони були різні, що можна було дивитися і порівнювати, і зіставляти, робити якісь висновки. Тобто альтернативна думка була. Зараз усе зачищено, зараз є державний телеканал і «Дощ»… і все.
В Україні зовсім не так. В Україні це «черезсмужжя» – ось зараз ми його спостерігаємо. Чи призведуть заходи уряду до того, що буде зачищений інфопростір і ЗМІ в тому числі – це питання, яке має бути. Тому що ризик завжди такий є. Завжди уряд буде намагатися себе убезпечити.
– Особливо в умовах війни, коли гармати лунають не лише на полі бою, а й в інформаційному просторі…
– Так, тим більше в умовах війни, в умовах агресії з боку сусідів, коли ти не знаєш, чого взагалі очікувати наступного дня, що цей сусід буде робити. Плюс ще така увага з боку світової спільноти, коли всі спостерігають, чи зайвий крок ти робиш – і це відразу обговорюється в усьому світі. Це, звичайно, ситуація, яка по-перше, не триватиме довго, але вона незвичайна для будь-якої країни, і незвичайна ситуація викликає незвичайні заходи. Якісь окремі випади. Як-от заява міністра МВС з приводу «Миротворця». Тобто чиновник, який робить якісь агресивні заяви в бік журналістів абсолютно без розбору…
Я в цьому списку знаходив людей, про яких я знаю, що це не журналісти. Люди їхали воювати, але брали «корочки» журналістів для того, щоб їм легше було перетнути кордон
Там величезний список, до якого входять і погані, і хороші, і різні абсолютно, і не журналісти, в тому числі. Я в цьому списку знаходив людей, про яких я знаю, що це не журналісти. Люди їхали воювати, але брали «корочки» (посвідчення журналіста – ред.) журналістів для того, щоб їм легше було перетнути кордон. Тому робити ось таку – без розбору – заяву в бік журналістів, тим більше своєї країни, на мій погляд, це зовсім неправильно. Але це ж не політика, це не «система зачистки» ЗМІ.
– Тобто висновок такий: не можна узагальнювати, необхідно розглядати кожен окремий випадок, вірно?
СБУ вже заявляло, що за списком «Миротворця» проводиться перевірка – так правильно, що проводиться перевірка. Тому що там є імена, які дійсно повинні викликати інтерес у слідчих органів
– Як у списку «Миротворця», так і в даному випадку, де 17 прізвищ – просто треба дивитися, що кожен із себе представляє. Якщо слідчі органи, наприклад, Україна – я так розумію, що СБУ вже заявляло, що за списком «Миротворця» проводиться перевірка – так правильно, що проводиться перевірка. Тому що там є імена, які дійсно повинні викликати інтерес у слідчих органів. Нежурналісти – це люди які просто отримали «корочку». Людина з «корочкою» – це не журналіст. Це просто людина з «корочкою». Його потрібно перевіряти: чим він займається і чи завдає він шкоди, в тому числі і журналістиці, представляючись журналістом.
Тому хай перевіряють! Просто це не повинно бути системою переслідування журналістів і ЗМІ за незалежність думок. В Україні я такого не бачу як систему політики державної. Виникне вона чи ні – ну, слухайте, це, в тому числі, залежить від журналістів теж.
