Чехи хочуть висококваліфікованих працівників з України, але на своїх умовах

Програма чеського уряду для висококваліфікованих працівників з України не є демонстрацією особливого ставлення до українців, адже таким чином чеська держава лише коригує свій ринок праці, вважає соціолог з чеського Інституту соціології Яна Леонтієва. На її думку, українські фахівці є певним пробним каменем, на якому чехи перевіряють привабливість свого ринку для висококласних спеціалістів. А щодо простих заробітчан, то проблеми з дотриманням їхніх прав помітили лише тоді, коли цих робітників замінили на робітників з країн-членів ЄС, тож до їхнього вирішення ще далеко.

– З 2008 року було, в принципі, дуже легко отримати робочу візу. Однак після 2008 року у зв’язку з тим, що дещо підвищилося безробіття, вирішили, що треба обмежувати працевлаштування іноземних працівників. Спочатку, мені здається, близько півроку взагалі було ембарго на видачу підприємницьких та робочих віз, а потім почала працювати сумнозвісна система «Віза-пойнт», яка робить серйозний фільтр на вступі. Це означає, що дуже мало кому вдається подати заяву на візу і працевлаштуватися в Чехії.

Зараз почали спочатку говорити про відкриття чеського ринку праці для висококваліфікованих працівників з України. Тому що це політично простіше. Так само було досить велике лобіювання міністерства промисловості і великих фірм, для яких, власне, українська робоча сила лишається досить дешевою, гнучкою і досить привабливою.

Це перші три роки. В процесі стало очевидно, що по-перше, дуже сильно знизився рівень працевлаштування українців у Чехії. Зокрема, працевлаштування низькокваліфікованих працівників з України. Але в той саме час, незважаючи на кризу, в Чехії дещо збільшувалася кількість працівників з європейських країн – таких як Польща, Словаччина, Румунія, Болгарія. Оскільки недоступні були українці, працедавці змушені були якимось чином забезпечити собі інше джерело дешевої робочої сили.

– Наскільки в рівних чи не в рівних умовах перебувають тут українці, в порівнянні із тими представниками інших країн ЄС, про яких Ви говорили, які заповнили ті робочі місця, з яких пішли українці певного часу?

– Дуже цікаве питання, тому що мені здається, що саме заміщення працівниками з інших країн ЄС змусило більше замислюватися і більше проблематизувати певні аспекти працевлаштування іноземців в Чехії як таких. Тому що почали говорити про нерівні умови праці, неадекватні фінансові умови. Про те, що наприклад, не оплачувалися взагалі години, відпрацьовані більше нормального робочого графіку. Тому в українців була проблема в тому, що будь-які скарги, будь-які звернення до поліції стосовно порушення прав, порушення робочого кодексу тощо з боку українців були дуже-дуже рідкісні. Наші люди не звикли захищати свої права, вони дуже часто не знають, на що мають права і вдячні за будь-яку роботу. Тому що та копійчина, отримана за кордоном, для них лишалася досить значною сумою в порівнянні з тою зарплатою, яку вони отримували в Україні.

– Були й інші, чисто технічні проблеми, пов’язані з відстоюванням своїх прав. Якщо закінчується робоча віза внаслідок конфлікту з працедавцем, то людина мусить покинути країну, не маючи можливості відстоювати свої права в суді.

– Так, так, так. Саме це і було одне з найпроблематичніших питань, тому що робоча віза прив’язана до дозволу на роботу. А дозвіл на роботу прив’язаний так само і до того проголошення роботодавця. Тому що може статися, що роботодавець в один прекрасний день просто прийшов до Бюро праці і сказав: «Ви знаєте, цей працівник вже не з’являється місяць чи два місяці, я його звільнив, і йому скасовується дозвіл на роботу». І таким чином, це ставило під загрозу і його дозвіл перебування в Чехії.

Відома всім система так званих клієнтів – тобто тих посередників українського походження, які займалися працевлаштуванням іноземців, які досить добре заробляли на незнанні і залежності від роботодавця позиції українських мігрантів. І тому просто коли на цих позиціях почали працювати болгари, румуни тощо, то про проблеми почали просто більше говорити.

Наприклад, дуже добре розкручена неприбутковими організаціями «Справа працівників в лісі». Це були болгари та румуни, здається, які працювали реально в рабських умовах, їм не завозили їжу, забирали документи тощо. Цікавим є те, що декілька років перед тим там працювали так само і працівники з неєвропейських країн. Але це питання стало скандальним і відомим завдяки тому, що там ішлося про працевлаштування громадян ЄС, які би мали мати відкритий доступ на ринок праці, і які би мали за законами, за директивами ЄС, мати абсолютно тотожні умови працевлаштування з чехами.

– Зараз ми спостерігаємо за радикальною зміною настроїв у чеському уряді, які хочуть тепер запрошувати працівників з України, але разом з тим, це відбувається на тлі мігрантської кризи по цілому ЄС і конфліктів між ЄС і країнами Східної Європи, які починають маніпулювати поняттями працівник-мігрант і біженець, який приїжджає, як вони вважають, за якимось соціальними пільгами. Чи виграє уряд у конфлікті з ЄС, маніпулюючи цими поняттями?

– В першу чергу, в мене таке враження, шо дуже часто критики забувають, що мігранти, або робочі мігранти – це в першу чергу люди. Це не якісь ресурси, які можна просто привезти-вивезти, заповнити діру на ринку праці тощо. І друге: я би не назвала новий урядовий проект радикальною зміною настроїв, або радикальною зміною підходу. Йдеться про те, що взагалі ситуація була спочатку ліберальна, після 2000-го року вона стала досить зарегульована, і тепер зараз знов ліберальніша. Йдеться про те, щоби дозволити приїхати краплі в морі, вибраним людям. Квоти дуже низькі, в порівнянні з тим, скільки робітників було раніше. Також потрібно підгодувати трошечки громадську думку так, щоб сказати, що: «Мігранти з певних професій нам потрібні, вони можуть бути корисними». З іншої сторони, очевидно, тут є якесь політичне рішення, можливо пов’язане із асоціацією України з ЄС.