Більш як третина жителів окупованої частини Донбасу, що нині підконтрольна угрупованням «ДНР» і «ЛНР», вважають події останніх двох років збройною інтервенцією з боку Росії – 35%, а 29% готові до спротиву, більшість шляхом участі у мирних акціях (17,7%), але дехто й зі зброєю в руках (11,3%). Це дані Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), отримані у вересні 2015 року.
Один із варіантів ненасильницького спротиву, про які писав у класичній праці «Від диктатури до демократії» Джин Шарп, – відмова від співробітництва з режимом. Показову ситуацію описала днями жителька Луганська, пенсіонерка Марія Миколаївна.
«Маршрутка. Крім місцевих, у салоні один «камуфляжник». Міст на головній вулиці Совєцькій, який з’єднує дві частини Луганська, закрили через аварійний стан, а транспорт пустили в об’їзд. І ось автобус повертає. Представник «народної міліції ЛНР» заметушився: «А куда мы едем?!» Пасажири мовчать, відсторонено дивлячись у вікна. Одна жіночка зглянулась, пояснила, що об’їзд. При цьому весь автобус дивився на неї вовком, а сусідка просичала на вухо: «Нащо ви це зробили? Вам що, більш за всіх треба?»
Якщо повернутись до даних КМІС, то варто згадати, що КМІС їх отримав шляхом телефонного опитування. Уявімо людину, яка півтора роки живе у реаліях «ЛНР» і «ДНР», – коли навіть у розмові із сусідами зважуєш слова, бо можуть написати донос. І ось по телефону тебе питають – чи готовий ти чинити опір, і який саме: збройний, ненасильницький? А раптом це відпрацьовка сепаратистського «МГБ»?
Отже насправді відсоток людей, готових до спротиву, на окупованих територіях може бути більшим.
Ще не запізно
Посібник із ненасильницького спротиву проти окупації ще у жовтні минулого року анонсували громадські організації «Центр стратегічного планування» та «Агенція ненасильницьких рішень».
Ненасильницький спротив не потрапив до нової української воєнної доктрини, і я вважаю, це – неправильноДмитро Потєхін
«Ненасильницький спротив не потрапив до нової української воєнної доктрини, і я вважаю, це – неправильно», – казав тоді голова «Агенції ненасильницьких рішень» Дмитро Потєхін.
Автори Посібника говорили про досвід Литви, де Міністерство оборони й Департамент охорони розробили документ із рекомендаціями щодо громадського, цивільного опору іноземній інтервенції. У нас громадське суспільство не розглядають у такій ролі.
Дещо з литовських рекомендацій планували включити до українського Посібника. Це стало однією з причин затримки з публікацією: минулого року його обіцяли оприлюднити у листопаді, а презентували лише у квітні 2016-го.
«Ми переклали литовський доробок українською (бо його ще не перекладали жодною мовою). Але треба було дотриматися формальності з авторських прав. Ми витратили час, проте поки дозволів не отримали. Тому вирішили видати те, що є. А матеріалами з литовського посібника доповнимо згодом», – пояснює голова «Центру стратегічного планування» Павло Жовніренко.
Чи не запізно пропонувати такий Посібник через два роки після початку агресії? Голова луганського Правозахисного центру «Поступ» та координатор ініціативи «Восток-SOS» Костянтин Реуцький вважає, що час не втрачений.
«Не пізно, звісно. Натомість застосовність ненасильницького спротиву під час активного вторгнення, на мою думку, вельми сумнівна. Тоді для нього там ще не було, як такого, адресата», – зазначає Реуцький.
Адресат акцій ненасильницького спротиву – це і мирне населення, якому дається сигнал, що не всі підкоряються; і окупаційна «влада», яка має відчувати, що її не визнають і не бояться.
Поганий та добрий Посібник
Однак до виданого Посібника Костянтин Реуцький підійшов дещо критично.
Це стаття, ціль якої зупинити деморалізацію і надихнути на діїКостянтин Реуцький
«В цілому – добра мотивуюча стаття. Це не посібник, а саме стаття, ціль якої зупинити деморалізацію і надихнути на дії. Як таких методик боротьби у ньому не дається – лише зазначені можливі види ненасильницького опору», – каже правозахисник, який здавна є прибічником ненасильницьких методів боротьби.
Переважна частина опублікованої брошури – це теорія. Роз’яснення, що таке ненасильницька боротьба, чому вона є ефективною, які її принципи, історичні приклади… Реального життя стосується третина Посібника, останні 3 із 9 розділів: приклади боротьби з російською окупацією у Криму та на Донбасі, рекомендації з діяльності й безпеки у репресивному середовищі й скромний розділ «Робота з опонентами». Нестачу конкретики констатують і люди, які мають досвід такої боротьби.
«Проукраїнські надписи та малюнки сильно впливають на настрій патріотів на окупованих територіях. Але саме у таких речах необхідні практичні поради – щодо вибору місця, часу і таке інше», – вважає донецький художник Сергій Захаров, який пройшов через підвал та катування так званого «МГБ» угруповання «ДНР» за карикатури на ватажків бойовиків.
Жодні репресії не зламають нескорених. І правильно говорять: пісні «Бітлз» більше зробили для руйнування СРСР, ніж можна було б досягнути силовими акціямиСергій Захаров
Утім, Захаров також згоден, що наведені історичні приклади надихають. Автори розповідають про ефективність мирного опору радянським військам у Чехословаччині у 1968 році, про переможну боротьбу з комуністичним режимом польської «Солідарності»
«Це нагадування, що жодні репресії не зламають нескорених. І правильно говорять: пісні «Бітлз» більше зробили для руйнування СРСР, ніж можна було б досягнути силовими акціями», – говорить Сергій Захаров.
Паретто на боці України
Коли бачиш намальований десь на паркані український прапор, одразу розумієш, що не один ти тут такийІгор Калачов
«Коли бачиш намальований десь на паркані український прапор, одразу розумієш, що не один ти тут такий. Що «республіканці» брешуть про поголівну підтримку. І що є люди, які не бояться потрапити у підвал», – розповідає луганчанин Ігор Калачов.
Головні методи спротиву патріотів на Донбасі вже склалися. Це проукраїнські та спрямовані проти окупантів надписи на стінах та парканах, зображення українського прапору, псування проросійських графіті. Це вдягання в одяг кольорів українського прапору. Активність у соцмережах: поширення інформації з окупованих територій, підтримка одне одного, коментарі до офіційних повідомлень на ресурсах угруповань «ДНР» і «ЛНР» про те, як насправді живеться по той бік лінії фронту…
Були й окремі приклади розклеювання проукраїнських листівок, і спалення російського прапору. Це робили школярі й студенти, їх затримали бойовики, подальша їхня доля, на жаль, нам невідома.
Ціль подібного спротиву – поставити під сумнів громадську підтримку так званої «влади» на окупованій території. А разом з цим – наголосити на її нелегітимності. Чим більше наочних проявів зневаги до режиму, тим глибша деморалізація його силового апарату.
Якби ти запитав, якої підтримки нам тут треба від Великої землі, я тобі сказав би: дайте нам українське радіо і телебачення!
«Якби ти запитав, якої підтримки нам тут треба від Великої землі, я тобі сказав би: дайте нам українське радіо і телебачення! Я дивлюсь українські новини в інтернеті, а багато людей не вміють працювати з комп’ютером, та навіть і комп’ютера того не мають. А телевізори є у всіх», – каже Микита, житель селища Ювілейного, передмістя Луганська.
Принцип Парето (20/80) гласить, що «20% зусиль дають 80% результату». Тобто підтримка навіть 15-20% активних жителів Луганська та Донецька проукраїнської політики важать більше, ніж 80% або більше пасивного населення, яке мовчазно приймає будь-яку владу. А як активістів набереться 30%, то перемога буде ближчою, ніж здається.
Отже виданий в електронному вигляді Посібник, хоч він і не є досконалим, став важливим кроком у справі деокупації Донбасу.
