Рим – Волонтерський рух в Україні активний та міцний, однак йому бракує спеціальної підготовки та належної підтримки від уряду. Таку думку у розмові з Радіо Свобода висловив міланський волонтер Фабіо Преведелло, голова європейської асоціації «Італія – Україна – Майдан». Протягом двох років організація доставила з Італії на Схід України 80 тонн гуманітарної допомоги, призначеної для дітей, переселенців та лікарень. Готуючи черговий вантаж для відправки, Фабіо Преведелло поділився міркуваннями про співпрацю з українцями, досвідом волонтерської діяльності та претензіями до київських урядовців.
– Після шістьох гуманітарних місій до України яке у Вас склалося враження про роботу місцевих волонтерів?
– Я познайомився з людьми, які працюють по 8 годин на своєму робочому місці, а потім ще 6-8 годин приділяють волонтерській діяльності, щоб допомагати нужденним. Я ще помітив надзвичайну єдність між ними, великий заряд енергії, і особливо відданість своїй справі та гідність. Безумовно, волонтерський рух в Україні має вже міцний фундамент, волонтерам вдається зробити те, до чого в уряду не доходять руки.
– Поширена думка, що система волонтерства в Україні діє хаотично, активістам бракує знань у галузі логістики та менеджменту. Що Ви скажете з цього приводу?
Щоразу, коли їдемо до України, маємо бюрократичні проблеми на митницях. Тепер ми вважаємо себе добре досвідченими у цьому. Я можу лише уявити, коли хтось намагається щось подібне зробити, і практично потрапляє у замкнене коло бюрократії
– Так, є ця проблема. На жаль, українські волонтери вкладають багато душі, є велике бажання допомогти, але брак досвіду та координації загрожує звести їхні зусилля нанівець. Ми щоразу, коли їдемо до України, маємо бюрократичні проблеми на митницях. Тепер ми вважаємо себе добре досвідченими у цьому. Я можу лише уявити, коли хтось намагається щось подібне зробити, і практично потрапляє у замкнене коло бюрократії чи інших складних ситуацій. На жаль, є випадки, коли вдається зібрати гуманітарну допомогу, але не можуть її доставити до місця, бо не має грошей. Як на мене, волонтерам потрібні серйозні курси підготовки. Та на жаль, ці люди залишені сам на сам зі своїми бажаннями і силою волі допомогти іншим. Шкода, що досі не існує певної структури при уряді, яка б займалася підготовкою волонтерів, щоб підвищити ефективність їхньої роботи.
– Активний волонтерський рух в Україні зародився відносно недавно з Революцією гідності, в Італії ж він має глибше коріння. Чи отримує ваша асоціація або Ви як її очільник підтримку від держави за свою діяльність?
На жаль, щодо транспортування вантажів (це приблизно 3 тисячі євро щоразу) ми не отримуємо жодної допомоги ні від Італії, ні від України. Це лягає тягарем на наші кишені
– Зараз як наслідок економічної кризи наша держава виділяє чимдалі менше коштів для італійських асоціацій. Ми нині змінюємо статус нашої організації, подали запит на оформлення її як благодійної неприбуткової асоціації (ONLUS), що передбачає спеціальні податкові пільги. Поки що ми вважаємося неприбутковою громадською асоціацією, тож користуємося деякими податковими пільгами, але не отримуємо як такої фінансової допомоги від Італії. На жаль, щодо транспортування вантажів (це приблизно 3 тисячі євро щоразу) ми не отримуємо жодної допомоги ні від Італії, ні від України. Це лягає тягарем на наші кишені.
– Україна принаймні оцінила внесок асоціації: президент Порошенко нагородив Вас орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. А якого сприяння, зокрема з боку Києва Ви потребуєте?
Днями мені телефонували, щоб надати безкоштовно 5 тонн антибіотиків і знеболюючих препаратів, а це ліків на 150 тисяч євро, і я змушений був відмовитися. Було б добре, якби уряд переглянув ці обмеження
– Я вважаю абсурдною поведінку українського уряду стосовно закордонних фармацевтичних компаній. Наша та й інші асоціації в Італії мають можливість відправляти до України десятки тонн медичних препаратів безкоштовно. Раніше українське законодавство дозволяло ввезення ліків з терміном придатності 4 місяці на момент їхнього надходження. Потім Міністерство охорони здоров’я збільшило цей термін до 6 місяців. А італійські фармацевтичні виробники не видають для безкоштовного поширення медикаментів, які ще придатні наступні 6 місяців, максимум ліки мають бути придатними для вживання ще 4 місяці. Днями мені телефонували, щоб надати безкоштовно 5 тонн антибіотиків і знеболюючих препаратів, а це ліків на 150 тисяч євро, і я змушений був відмовитися. Було б добре, якби уряд переглянув ці обмеження.
– Доводилося чути, що більшу частину гуманітарних вантажів асоціації допомагають збирати саме українці, здається, місцеве населення не дуже активне. Чи дійсно Ви возите гуманітарку, зібрану переважно українськими силами?
Рік тому, коли треба було зібрати кошти чи влаштувати мітинг проти російської агресії, місцеві асоціації українців за 10 хвилин мобілізували на площі у Мілані триста осіб. На сьогодні, подібні акції вдаються вкрай важко
– На початках це було так. Але останні дві поїздки вдалося організувати завдяки італійським асоціаціям, які з нами співпрацюють. Із 20 тонн останнього гуманітарного вантажу принаймні 16 тонн надійшли від Червоного Хреста Італії, від пожежників, від пересічних італійців. Було доволі важко віднайти людей, готових зібрати матеріал і організувати місію. Бачите, війна затягнулася, ми як людські істоти звикаємо до всього… Рік тому, коли треба було зібрати кошти чи влаштувати мітинг проти російської агресії, місцеві асоціації українців за 10 хвилин мобілізували на площі у Мілані триста осіб. На сьогодні, подібні акції вдаються вкрай важко. Швидко можна знайти українців для представлення своєї країни на фестивалях чи інших забавах з піснями і танцями. Але коли йдеться про інший тип роботи (збір допомоги, політичні акції), тоді доводиться скрутно.
– На початку нашої розмови Ви говорили про єдність волонтерів в Україні. Чи такі ж вони згуртовані і на Апеннінах?
– За моїми спостереженнями, в українській діаспорі в Італії часом важко віднайти той дух єдності, який є в Україні. За винятком Рима, Неаполя чи Бреші, де діють більш згуртовано, але, наприклад, у Мілані деякі малі асоціації українців займаються своїм ділом і вони ледве співпрацюють між собою, бо кожний хоче продемонструвати, що він кращий. Але якщо кожен думає, щоб тільки показати себе, то тоді важко буде досягати конкретного результату.
– Коли відбудеться наступна гуманітарна місія до України, і як довго Ви збираєтеся допомагати?
Мені часто доводиться чути від українських друзів в Італії, мовляв, досить збирати цю допомогу, там мають вже самі давати собі раду. Я так не думаю
– У липні чи у вересні сподіваємося відправити черговий вантаж з медичним обладнанням. Мені часто доводиться чути від українських друзів в Італії, мовляв, досить збирати цю допомогу, там мають вже самі давати собі раду. Я так не думаю. Не йдеться про те, що в Україні є люди, які не хочуть працювати чи допомагати, там є люди, які нічого не мають. Тому ми не можемо говорити іншим, щоб вони піднялися з колін і дбали про себе самі. Це можна буде зробити, коли в Україні ситуація нормалізується, коли переселенці знайдуть роботу, тоді вже ми будемо першими вимагати, щоб люди самі давали собі раду.
– Що Вам особисто дає волонтерська діяльність? Чому займаєтеся цим?
– Я отримую багато енергії і людського тепла від цієї роботи. Також у мене постійно збільшується бажання докласти зусиль і бути учасником хай і маленьких змін. Найбільш емоційний момент у роботі, коли зустрічаємося з дітьми в інтернатах: бачити посмішки дітей, які майже нічого не мають, і речі, привезені нами, стають для них надзвичайно цінними.
