(Рубрика «Точка зору»)
11 травня Надії Савченко виповнилося 35 років. Зустріла вона свій ювілей за ґратами у російській в’язниці. Ми якось не помітили, що політв’язні стали не просто атрибутом, але й символами України. Перебування у в’язниці цінується народом вище за титули та нагороди.
Політичне дисидентство в Україні, яке почалося ще, либонь, з часів знищення Мазепи, перетривало ХІХ і ХХ століття, і не хоче зникати і в нашу цивілізовану добу. Конаюча імперія з останніх сил пробує врятувати облізлу велич. Мовляв: «Як не з’їм Україну, то хоч понадкушую». Але Надія Савченко, зготовлена для показової ролі офірного цапа-відбувайла, виявилася занадто твердою для московських зубів.
Про те, що 35-річна льотчиця є справжнім феноменом, переконливо свідчить її книжка «Сильне ім’я Надія», що побачила світ у 2015 році у видавництві «Юстініан». І не тільки тому, що автосповідь народжувалася окремими жмутками, що передавалися на волю через руки адвокатів. Просто в Україні так ще ніхто не писав. Сам жанр мемуарів у нас не вельми розвинений. Це тільки останнім часом він став більше практикуватися. Але книжок, які ставали подіями, відкриттями для читача, можна порахувати на пальцях. Із таких мені пригадується хіба що книжка Мустафи Наєма, записана з уст Юрія Луценка. А тут автор сам пише про себе. Та ще й у ворожій в’язниці. А головне – ЩО і ЯК пише!
Думаю, для багатьох книжка «Сильне ім’я Надія» стане шоком. Адже в авторки нема жодних гальм. Недаремно у війську її прозвали «Кулею». І Надія Савченко завжди говорить те, що думає. А правда рідко коли буває зручною. Тому ті картини про нашу армію, які описує у своїй сповіді офіцер ЗСУ, викликають далеко не радісні відчуття. Пияцтво, недбалість, тупість – критичний розум Надії Савченко вихоплює саме ці моменти. У неї загострене почуття справедливості, а тому вона часто потрапляє в конфліктні ситуації. Недарма, як вона зізнається у книжці, її з такою радістю переводили в кожну наступну військову частину.
Стиль оповіді цілком відповідає змісту. «Писала простою, розмовною» –зазначає Надія Савченко, яка постає цілком вправним літератором. І справді «із пісні слів не викинеш». Стільки ненормативної лексики (точніше, матюків), напевно, ще не було в жодній українській книжці. Тому це література не для ніжних вух. Тут гола правда, сказана хвацько, по-солдатськи.
Пригадую дискусію до війни про відсутність героя в сучасній українській літературі. «Ми не маємо кого пропагувати нашій молоді! – говорили сумовито дослідники літпроцесу. – Де позитивний герой? Одні маргінали та невдахи». Надія Савченко наче спеціально створена для романів чи кінофільмів. Тут стільки переломів у долі, така непередбачуваність сюжету та характеру! Ба більше, вона ще й сама стала літератором, який випустив свого героя у широкий світ. Її сповідь – це ще й літературна удача у нинішні важкі часи для красного письменства. Адже вона читається на одному диханні, змушує багато про що поміркувати.
Для багатьох ця книжка розвіє ілюзії. Адже нині Надія Савченко сприймається як жертва з відповідним німбом мучеництва. Насправді, як зазначають упорядники, ще невідомо, хто кого захопив у полон: Путін – Надію чи навпаки. Бо комплексу жертви у неї нема. Це людина з такою переконаністю у своїй правоті, з такою силою волі, що образ мученика їй зовсім не личить. Радше несхитного борця. Для Надії Савченко два роки за ґратами – це продовження боротьби з агресором в інших умовах.
Доля розпорядилася таким чином, що саме із полоненої української льотчиці-красуні, яка була доволі відомою ще до війни (знімалися навіть телепрограми про неї), російська пропаганда вирішила зробити показового злочинця-«укропа». І тут вони серйозно «попалися». Бо Надія з її впертістю, безстрашністю, креативним мисленням опинилася в ідеальній ролі, аби стати символом сучасної України для цілого світу. Це наче «рука Бога» направила її в потрібне місце у потрібний час. Бо більшої користі своїй Батьківщині вона не могла принести.
«Наша Надія» стала одним із символів боротьби проти російської агресії. Український народ отримав свою «Жанну Д’Арк».
Цікаво буде простежити подальший шлях Надії Савченко. У 35 років вона вже має звання Героя України, стала депутатом Верховної Ради та членом делегації до Парламентської асамблеї Ради Європи, відома десяткам мільйонів людей по всьому світу. Як це не парадоксально, можливо, саме зараз вона переживає свій зоряний час, ведучи боротьбу з ворогом в одиночній камері. Вдома її незручний характер, вочевидь, дасться взнаки.
А двобій з Путіним Надія обов’язково виграє. Точніше, вже виграла. Залишилося розіграти епілог. Просто російська влада не знала, що «Кулю» в полон не беруть.
Олександр Гаврош – письменник, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
