У Польщі знайшли могили 700 «проклятих солдатів»

Варшава – У західному світі їх вважали героями, ветеранами Другої світової. У комуністичній Польщі цих людей оббріхували й звинувачували у колаборації з фашистами, шпигунстві, називали зрадниками батьківщини. Чому польських учасників антигітлерівської коаліції, які залишилися на території, звільненій Червоною армією, спершу репресували, а потім намагалися піддати забуттю? Чи можливо через 60 років після розстрілу і таємного поховання знайти могили забутих героїв Другої світової? Про це Радіо Свобода розповіли польські історики Кшиштоф Шваґжик і Томаш Лабушевський.

​
Учасники антигітлерівського підпілля у Польщі легальною владою країни визнавали еміграційний уряд у Лондоні. Тому комуністична влада, яку полякам накинув Кремль, вважала їх своїми ворогами. Як пояснює професор Кшиштоф Шваґжик із польського Інституту національної пам’яті, комуністи прагнули переконати суспільство, що це саме вони були головними борцями з фашизмом. Прихильникам лондонського уряду, наприклад воякам Армії крайової, не було місця в їхній історичній нарації. Переписуючи історію, комуністи тим самим легітимізували своє право на управління польською державою.

Томаш Лабушевський, інший польський історик із Інституту національної пам’яті, каже, що учасників польського антигітлерівського підпілля, які не визнали комуністичної влади, фактично піддали анафемі.

«Ця анафема охопила дуже велику групу людей, починаючи від солдатів польських збройних сил на Заході. Нагадаю, членів тієї самої антигітлерівської коаліції, членом якої була Росія, як і солдати польського підпілля, яке діяло на території країни. Ця підпільна армія, передусім маю на увазі Армію крайову, у серпні 1946 року була визнана західними союзниками повноправним учасником антигітлерівської коаліції, а солдати цієї армії отримали ветеранські права. Та це не вберегло їх від репресій союзника наших союзників – радянської Росії», – пояснив історик.

Лабушевський також зазначив, що визнання заслуг цих «проклятих солдатів» відбулося щойно у вільній демократичній Польщі.

Комуністи боролися з легендою підпільної держави

Професор Кшиштоф Шваґжик каже, що комуністична влада переписувала історію Другої світової кров’ю її ветеранів. Учасників антигітлерівського підпілля , які не визнавали накинутого Москвою режиму, знищували фізично, незважаючи на їхні заслуги.

«Насправді комуністи боролися з легендою – легендою підпільної держави, легендою Армії крайової. Вони ліквідовували людей, яких в кожній нормальній державі за їхній вклад у боротьбу з гітлеризмом визнавали героями. Комуністи вважали, що ці люди загрожують режимові, бо перешкоджають людям вірити в те, що начебто тільки комуністи вели боротьбу з гітлерівським окупантом», – зазначає історик.

Професор Шваґжик розповідає про масштаби боротьби комуністів зі своїми опонентами у повоєнній Польщі. «У 1944-1956 роках, тобто впродовж кільканадцяти найтрагічніших років сталінізму, в Польщі через в’язниці й табори пройшло приблизно півтора мільйона людей. Тоді було винесено й виконано приблизно 8 тисяч смертних вироків. Тіла вбитих героїв комуністи таємно закопували в різних місцях, вони намагалися стерти сліди своїх злочинів. Вони знали, що такі поховання могли б стати місцем культу героїв, які боролися за незалежність Польщі», – зауважує Шваґжик.

За словами Томаша Лабушевського, своєрідною квінтесенцією ставлення комуністів до героїв Другої світової є доля ротмістра Вітольда Пілецького. Цей офіцер польського війська під час німецької окупації боровся з фашизмом у збройному підпіллі. Восени 1940 року він свідомо здався німцям під час облави, аби потрапити в концтабір «Аушвіц». Впродовж трьох років Пілецький передавав на волю звіти про те, що діялося в концтаборі. Після втечі з цього «пекла» брав участь у Варшавському повстанні, а після війни в антикомуністичному підпіллі. У 1947-му його заарештували, а ще через рік розстріляли.

Історик Лабушевський розмірковує: «Це показує, що для комуністичного режиму не мали значення заслуги у звільненні Польщі. Комуністичний уряд навіть ухвалив рішення про позбавлення громадянства 76 офіцерів Польського війська, зокрема таких героїв боротьби за польську незалежність, як генерал Владислав Андерс, командир Варшавського повстання Антоній Хрусцель, чи Станіслав Копанський, командир бригади Карпатських стрільців. Такою була плата комуністичного режиму для героїв, які віддали кілька років свого життя боротьбі за незалежну Польщу».

Метод, який допомагає знайти таємні могили

Тіло Пілецького, замученого у сумнозвісній варшавській катівні на вулиці Раковецькій, як і тіла багатьох інших героїв, комуністи закопали в таємній могилі. Через 60 років після цих трагічних подій місце масового поховання розстріляних виявив професор Шваґжик.

Пілецького закопали разом із двома сотнями інших в’язнів на Варшавському кладовищі Повонзки. Поверх могил проклали асфальтову дорогу, а у 1980-і роки влада влаштувала там місце поховань для заслужених комуністів. Професор Шваґжик розповідає, що пошуками могил забутих героїв він займається 13 років. У його команді представники різних професій – антропологи, судмедексперти, медики, історики, архівісти. На сьогодні цій команді вдалося встановити місце поховання 700 осіб.

Кілька десятків розстріляних вже ідентифікували і навіть знайшли їхніх родичів. Це можливо, пояснює професор, якщо зібрати генетичний матеріал від рідних тих героїв, могили яких потрібно знайти. Він каже: «Цей метод вимагає співпраці багатьох людей, та він приносить ефекти. Я вірю, що використовуючи такий польський досвід в інших державах колишнього східного блоку, можна буде знайти жертви комунізму, які дотепер спочивають у невідомих могилах».

Повернення польському суспільству пам’яті про несправедливо забутих героїв Другої світової триває. Професор Кшиштоф Шваґжик твердить, що цей процес вже ніхто й ніщо не зможе зупинити. Він упевнений, що в наступні роки вдасться знайти чергові поховання вояків, які боролися з двома тоталітарними режимами – спершу з фашизмом, а потім із комунізмом.