(Рубрика «Точка зору»)
Підконтрольна Росії влада Криму оголосила, що перейменовувати вулиці небезпечно. Що це «принесе більше шкоди, ніж користі». І потрібно віддати належне вмінню кримських «чиновників» тримати ніс за вітром.
Тому що сучасна Росія – це країна, яка намагається законсервувати минуле. Саме тому директор Держархіву Росії Сергій Мироненко, який викрив міф про «28 панфіловців», втрачає свою посаду. А Держдума Росії раз у раз намагається законодавчо заборонити будь-які спроби «спотворити історію», оголосивши «неканонічними» будь-які версії, окрім офіційної. Більше того, вся сучасна російська міфологія складається тільки з апеляцій до минулого – імперського і радянського.
Справжнє в сучасній Росії не суб'єктне. Воно оголошується полем битви між власною історичною величчю, яка похитнулася, і абстрактним майбутнім, в якому ця сама велич має бути відроджена. Логіка абсолютно мобілізаційна, з тією лише різницею, що пропонується не створювати нове, а відтворювати старе. І в цьому підході, до речі, лежить принципова відмінність від того самого Радянського Союзу, який намагається копіювати Російська Федерація.
Тому що ідеологія СРСР вже точно не зводилася до ідеї повернутися до «золотого віку» Російської імперії. Вона була націлена в майбутнє – й історичні ремінісценції явно не були головним коником «червоної імперії». До того ж, історичний ревізіонізм саме був однією з головних опор радянського режиму. Але в тому й особливість сучасної Росії, що вона не намагається створювати нове – єдина її мета полягає в консервації старого.
Тому що Росія – це класичний приклад історії про розпад імперії. Про фантомні болі й тугу за втраченими назавжди територіям. Більше того, сучасна Росія більше, ніж національна держава, але менше, ніж імперія, а тому вона постійно перебуває на перетині боротьби двох трендів: відцентрового і доцентрового.
Причому історична логіка в тому, що перший тренд з роками лише набиратиме силу. А тому немає нічого дивного в тому, що «консервативні» настрої в російському розумінні правильніше називати «консерваційними». Їхнє завдання – заморозити процеси, занурити в бурштин, уповільнити настільки, наскільки це можливо. Тому що будь-який стан, окрім анабіозу, ризикує вивести ситуацію з-під контролю. А тому історичний формалін оголошений головною скрепою наявного ладу.
Багато в чому це нагадує спробу обдурити природний хід історії. Коли конструкція настільки хистка, що боїшся чіпати будь-яку деталь, закономірно очікуючи «принципу доміно». І тому Ленін продовжує лежати на Красній площі, а поруч у Манежі йде виставка, присвячена 300-річчю дому Романових. Тому в окупованому Криму вулиці мають імена Бела Куна, який розстрілював білогвардійців, і одночасно збираються відновити пам'ятник Катерині II. Хтось скаже, що це лише «примирення з власним минулим», і буде неправий. Тому що справжня причина полягає в іншому.
Сучасна Росія вибудувана на ностальгії. Причому на ностальгії навіть не за реальним минулим, а за вигаданим. Вона нагадує картковий будиночок, в якому опорні стінки створені в різні епохи, і тому Бутовський полігон є сусідом культу Сталіна, а музей жертв репресій – пам'ятнику співробітникам НКВС. Але сама конструкція настільки тендітна, що будь-яка влада боїться зачепити будь-яку деталь, непокоячись, що вся система почне розповзатися по швах.
І кримські «чиновники» всього лише продемонстрували свою здатність вловлювати тренди. Їхній спіч про неприпустимість «перегляду історії» – це лише побоювання називати речі своїми іменами. Тому що будь-яка спроба вдивитися в історію може спровокувати питання, на які сьогодні в Росії ніхто не хоче давати відповіді.
Проблема лише в тому, що ці відповіді однаково доведеться давати. І питання лише в термінах.
Павло Казарін – оглядач «Крим.Реалії»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
Оригінал – на сайті «Крим.Реалії»
