Цього року минає 100 років з дня смерті Шолом-Алейхема, класика літератури на їдиш, письменника, чиє життя було пов’язане з Україною. Його твори були перекладені багатьма мовами світу і увійшли до світової літературної скарбниці. Про нього та про інших письменників мовою українських євреїв, чиє покоління яскравою зіркою спалахнуло на світовому літературному небозводі, говорили цими днями у Празі, на відкритій лекції у Карловому Університеті. З чеським дослідником і перекладачем цієї літератури Петром Яном Віншом поспілкувалося Радіо Свобода.
Література, створена мовою їдиш на українських теренах мала коротке, але яскраве життя. Її засновником і найбільшим майстром був, народжений на Полтавщині, Соломон Рабинович, який увійшов у літературу під псевдонімом Шолом-Алейхем. Його героями стали мешканці українських єврейських містечок, бідні євреї, зацьковані режимом, але не позбавлені тонкого єврейського гумору. Як говорить чеський дослідник літератури, створеної на їдиш, Петр Ян Вінш, у цьому й полягала специфіка української їдиш-літератури.
«Література на їдиш, яка походить з України, має свою специфіку, яка полягає у зв’язку з сільськими поселеннями, (штетлами – ред.). Бо, наприклад, польська їдиш-література була пов’язана з Варшавою, як великим містом. У той час, як українська єврейська література якраз пов’язана зі штетлом, містечком. Також вона наповнена, - і Шолом-Алейхем є якраз майстром у цьому, – різними єврейськими діалектами та українізмами, запозиченнями з української мови, українськими виразами, які є характерними для його творів», – розповідає чеський дослідник.
Він додає, що тогочасна єврейська література зазнала сильного впливу хасидизму, єврейського містичного релігійного вчення, яке походить з України, і яке вплинуло на літературну творчість письменників 19-20 століть цілої Східної Європи. Також тогочасні письменники жили в революційні часи і змальовували ті докорінні зміни, що стосувалися життя євреїв зі штетлу.
Революція у Російській імперії скасувала смугу осілості, активізувала політичне, культурне та літературне життя єврейської громади. Вперше в історії освіта мовою їдиш та видавнича справа отримали підтримку в держави – це зробила в 1918 році Українська Народна Республіка, яка мала навіть Міністерство у справах євреїв. Просвітницькі осередки творяться по всій Україні, встановлюються літературні контакти між українськими та єврейськими письменниками. Активними їхніми учасниками були, зокрема, Микола Бажан та Микола Хвильовий, з українського боку, Іван Кулик та Ісак Фефер, із єврейського.
«Ніч страчених поетів» вбила ціле покоління єврейських письменників
Та Друга світова війна і сталінські репресії поклали край розквіту єврейської літератури в Україні. Під час Голокосту загинуло до 900 тисяч українських євреїв, а цвіт єврейського письменства загинув в одну ніч – 12 серпня 1952 року, названу пізніше «Ніччю страчених поетів». За сфабрикованою за наказом Сталіна справою про антирадянську діяльність Єврейського антифашистського комітету в СРСР було розстріляно 13 підсудних, серед яких було кілька відомих поетів – вже згаданий Фефер, Лев Квітко Перец Маркиш, Давид Гофштейн та Давид Бергельсон. Як казали пізніше, Гітлер вбив читачів літератури на їдиш, а Сталін – письменників.
Як говорить чеський дослідник Петр Ян Вінш, про цей сталінський злочин не дуже відомо, хоча світова література, а не лише єврейська, зазнала тоді непоправної втрати.
«Ми втратили першокласних майстрів. Тогочасний Радянський Союз зі столицею у Москві на зломі 1940-50 років був одним із найбільших центрів створення літератури на їдиш, який можна було порівняти з Варшавою, чи Нью-Йорком. А сталінські антисемітські репресії знищили і те мало, що залишалося з літератури на їдиш у Східній Європі після Другої світової війни», – констатує дослідник.
