(Рубрика «Точка зору»)
Відійшов у вічність незабутній велетень української пісні, української культури – Дмитро Гнатюк. Неповторний, Богом даний, голос! Вічна пам’ять великій постаті української музики! Любив Україну, любив українську музику понад усе.
Я мала велику честь бути присутньою в оперному театрі міста Києва на концерті, присвяченому йому з нагоди його 80-го ювілею, і біля нього сидіти, розмовляти про стан культури в Україні, про його спогади відвідин Чикаго ще за радянських часів, відчути його коментарі в час виступів на його честь, коли молоді музиканти співали ті пісні які він привів до життя своїм співом.
Дмитро Павличко, автор слів пісні «Два кольори», представив на сцені цю пісню, оркестр почав грати, а молоденький співак (не пригадую прізвища) відспівав цю пісню на сцені, але його голос, хоч приємний, не мав тої могутності, яку ми всі чули в голосі славетного Гнатюка. Дмитро Гнатюк тоді підказав тим, котрі близько нього сиділи, що це не так відспівано, як має бути, що ця пісня заслуговує собі кращого співу, і раптово встав, побіг на сцену, попросив щоб оркестр знов заграв «Два кольори», і тоді несподівано заспівав своїм орлиним голосом. Його постять і його голос, навіть на 80-му році, потряс весь зал, публіка встала, люди плакали, не було кінця оплесків ! – це був момент, який ніколи в житті не забувається!
Дмитро Гнатюк колись, за радянських часів, приїхав із виступом до Чикаго і напевно виступав у головних містах США і Канади. Виступав в одній з головних зал в центрі міста. Тоді такі концерти організував Сол Гурок і його фірма. Члени нашої громади в Чикаго зорганізували прийом після концерту в центрі міста, люди його запрошували до свої будинків, а кагебісти стежили за ним і за всіма людьми («зрадниками Родіни»!). Але люди в діаспорі хотіли торкнутись співака з України, бо це був єдиний контакт із материком.
У людей проникаючі емоції та почуття, сльози, відчуття зближення до землі, з якої виїхали в час війни, а для нього також – контакт з братами і сестрами з поза «залізної завіси». Кожний розумів про політичну ситуацію, про заборони, але й також і про трагедію розлучення з родинами, і про втрату контакту з рідною землею. Ми не думали тоді, що розпадеться Радянський Союз. Тоді це було так, як би торкнутись святої української землі, до якої не можна повернутися, і з якої найближчі родичі і друзі не можуть пробитись поза кордон. Люди боялися писати листи до рідних, бо не хотіли їм лиха. Такі спомини з молодих років ніколи не забуваються. Дмитро Гнатюк про цей момент і мені згадав в час його ювілею.
На концерті, присвяченому йому, були присутні і президент, і голова Верховної Ради, і всі головні постаті культури України. Це не був вимушений концерт-ювілей, відчувалася позитивна мистецька аура поваги і бажання поклонитися співаку, який поширював українську пісню у важкі часи на високому світовому рівні.
Вічна пам’ять! Подяка за ті пісні, які лежать у серці кожного українця і в Україні, і по всьому світу. Як довго будуть ці пісні, так довго буде Україна.
Вічний поклін великому українському співаку!
Марта Фаріон – президент Києво-Могилянської фундації Америки
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
