На захопленій сепаратистами частині Донбасу вже стабільно працюють театри, філармонії, музеї. У деяких установах культури навіть ставлять прем'єри і відкриваються нові виставки. Як і раніше, в найбільших із не підконтрольних Україні міст Донбасу – Луганську та Донецьку – продовжують працювати їхні культурні авторитети – актор і театральний діяч Михайло Голубович і артист балету Вадим Писарев. Але як змінилася культурна політика цих територій під контролем сепаратистів? І якими для жителів можуть бути наслідки того, що культура зрослася з ідеологією?
На думку редактора розділу «Культура» інтернет-видання «Українська правда» Тетяни Терен, важливо на цьому етапі зрозуміти, чи можливий діалог із митцями, які перебувають на непідконтрольній території, – і чи варто його проводити взагалі.
Про це вона розповіла в ефірі радіопрограми «Донбасс.Реаліі».
«Навіть деякі з тих закладів, які постраждали під час війни, роблять прем'єри. Але є кілька нюансів. Наприклад, у Донецьку ці заходи не можуть бути організовані та поставлені українською мовою. Якщо раніше там був Донецький український драматичний театр, то зараз він вже не є «український», а у репертуарі ми не бачимо вистав українською мовою. Ситуація дуже відрізняється, адже у Луганську вистави українською мовою є», – розповідає Терен.
Тетяна Терен – автор статті «Кобзон vs Кобзар. Культура самопроголошених «республік». Журналіст спробувала підсумувати, яким на даному етапі є культурне життя на не підконтрольній Україні частині Донбасу.
Як зазначила Тетяна Терен в ефірі «Донбасс.Реаліі», розвиток культури у тому напрямку, що має місце у непідконтрольних містах, виглядає абсурдно у сучасному світі.
«Враження таке, що ти повернувся у Радянський Союз, якого я за віком не застала. Все, що там відбувається – ця тематика заходів, артисти, що приїжджають туди, все це патріотичне виховання, – дуже нагадує те виховання, яке проводив Радянський Союз», – зазначає Тетяна Терен.
«Жоден культурний захід не може відбутися без ідеологічного забарвлення. Але цікаво те, що у театрі на виставах переважають або казки для дітей, або комедії. Думаю, це не просто так – можливо, це якесь відволікання від проблем, що зараз є там».
«Якщо говорити про музеї, то вони не можуть здійснювати сьогодні ту діяльність, яку вони повинні здійснювати. Окрім збереження фондів, виставок, це є ще й обмін інформацією та проектами. А там обмін може відбутися лише між самопроголошеними «республіками», або в односторонньому напрямку з Російською Федерацією. І у Донецьку, і у Луганську всі заклади культури зараз співпрацюють із російськими», – додає журналіст.
Тетяна Терен, однак, погоджується, що до початку збройного конфлікту у регіоні рівень підтримки державою культурного життя на Донбасі був низький.
«Україна не приділяла достатньо уваги культурі Донеччини та Луганщини. І ті люди, з якими я спілкувалася, луганські та донецькі митці, які переїхали звідти, говорили: такого поняття як українська культура там і не було. Але тепер до всього цього додалася обов'язкова радянська складова. Тепер більшість заходів пов'язані, так чи інакше, з подіями Великої вітчизняної війни. Плюс додалася складова нібито обміну з Російською Федерацією. І всі ці люди, які там відповідають за культуру, постійно розповідають про ці культурні зв'язки», – резюмує журналіст.
(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу)
