Надія Савченко: життя на обмін. Про що домовилися Порошенко і Путін?

Напередодні Великодня українська сторона очікує звільнення 25 заручників, які перебувають на непідконтрольній частині території Донбасу, повідомляє речниця представника України в Тристоронній контактній групі, екс-президента України Леоніда Кучми. За її словами, Київ також може констатувати «певний прогрес» у справі звільнення української льотчиці Надії Савченко і очікує її повернення в Україну.

19 квітня народний депутат України Надія Савченко, яка перебуває за ґратами в Росії, яку в Росії раніше засудили до 22 років позбавлення волі, після тривалого сухого голодування почала пити воду, повідомив один із її адвокатів Микола Полозов після зустрічі з нею у слідчому ізоляторі.

Раніше у вівторок президент України Петро Порошенко після телефонної розмови з Надією Савченко повідомив, що українка погодилася тимчасово припинити своє голодування. За словами Порошенка, він поінформував Савченко щодо кроків, які здійснюються задля її звільнення.

Іще раніше цього ж дня Петро Порошенко висловив сподівання, що йому вдалося в перебігу телефонної розмови з президентом Росії Володимиром Путіним увечері 18 квітня узгодити попередній алгоритм звільнення Надії Савченко. За словами президента, рішення українського суду щодо російських військових Олександра Александрова та Євгена Єрофеєва, яким 18 квітня суд у Києві виніс вирок у 14 років позбавлення волі за звинуваченнями, пов’язаними з тероризмом, «відкриває певні можливості для залучення механізму обміну».

У студії Російської редакції Радіо Свобода обговорили ситуацію український політик Іван Крулько («Батьківщина») та російський правозахисник Лев Пономарьов.

– Пане Пономарьов, чи хороший знак – те, що в камеру до засудженої провели пряму телефонну лінію з президентом?

​Лев Пономарьов: Це очевидно. Важко уявити інший розвиток подій, крім як звільнення її найближчим часом.

– Чи здобула Савченко хоча б моральну перемогу над своїми гонителями?

​Лев Пономарьов: Так, вона показала нам всім приклад, як треба боротися за правду, за себе, за людську гідність. Вона – героїня!

​Іван Крулько: Мені здається, Надія Савченко вже здобула перемогу не тільки над суддями, а й над режимом Путіна. Оскільки вона своєю стійкістю показала, як можна навіть в таких умовах захищати свою країну. І ми всі дуже сподіваємося, що незабаром вона опиниться в Україні. Тим більше, що на території і Росії, і України вона не скоювала жодного злочину. Все, що було проти неї, – надумане, шите білими нитками. Справа розвалилася. І тільки тому, що в Росії, на жаль, немає вільного суду, Надія Савченко отримала 22 роки ув'язнення. Навіть якщо порівняти з громадянами Росії... Вони отримали по 14 років… Можна порівняти два процеси, два вироки – і зробити висновки.

– А чи можна вважати Надію політв'язнем?

​Лев Пономарьов: Звичайно. Політв'язень – це коли держава втручається в судове провадження, заздалегідь формулюючи судове рішення. Зрозуміло, що в цьому випадку так і було. Держава (Росія – ред.) визначила її винною, викрали її з території України і засудили. Звичайно, вона політв'язень.

– А чи є Надія «в'язнем совісті»?

​Іван Крулько: Звичайно, вона – «в'язень совісті». Вона цілком підпадає під визначення політв'язня. Вона поповнила той невеликий список депутатів, національних парламентів і членів ПАРЄ, які є політв'язнями. До речі, в історії ПАРЄ таких випадків було лише два, обидва пов'язані з Російською Федерацією. Але щоб тримали у в'язниці депутата, який є членом ПАРЄ, – це сталося вперше, це прецедент.

– Той факт, що навіть родичі загиблих журналістів неохоче брали участь в процесі на стороні обвинувачення і навіть не поїхали на суд, каже про щось?

​Лев Пономарьов: Зрозуміло, що звинувачення надумане. Обвинувачення повинно було навести переконливі докази її вини. А переконливих доказів не було – це перше. Друге – захисту не давали доводити відсутність провини – не розглядалися клопотання тощо. В принципі, такий процес досить характерний для Росії, коли суди мають політичне забарвлення. Вона є політичним в'язнем, а суд був несправедливим.

Але треба зазначити, що Надія під час всього процесу трималася досить гідно. Звичайно, можна сказати, що за неї боролися, як то кажуть, усім світом – і ПАРЄ, і Україна, і в Росії їй дуже багато співчували, виходили на демонстрації, пікети. Але головний переможець – це вона. Вона поставила на кін своє життя. І сухе голодування протягом декількох діб, а потім вона погодилася, щоб її підгодовували шляхом внутрішньовенних вливань, – це її сценарій. Вона тримала в руках свою власну долю і своє звільнення. І в цьому сенсі вона – героїня.

– А чи зіграла свою роль рішучість Надії продовжувати сухе голодування?

​Іван Крулько: Це – крайній захід. Ми дуже переживали за той вибір, який зробила Надія, оскільки це питання життя і смерті. Але її тиск зіграв важливу роль… Повірте, це має дуже сильний тиск і в Україні. Хоча ми розуміємо, що можливості України в цьому плані досить обмежені. Оскільки ми маємо справу з дуже непрогнозованими діями Кремля, який не гребує будь-якими методами для досягнення своїх цілей. І життя громадян Росії, тим більше громадян інших країн, взагалі ніякого значення не мають.

– А чи були образливі для Надії натяки російських пропагандистів на те, що ніякого голодування вона не дотримується?

​Іван Крулько: Я згадую реакцію Надії на тих двох пранкерів, які розігрували її адвокатів. Її реакція була дуже адекватною. Вона сказала, що це не має для неї ніякого значення. Так само, на мою думку, для неї не має ніякого значення і реакція пропагандистів. Тобто вона обрала свій шлях, і вона цей шлях чесно витримує. Вона веде свою «маленьку війну» за ґратами і показує, що одна людина, жінка з дуже вольовим характером, може протистояти цілій машині – і врешті-решт перемогти. Ось такий шлях Надії. І мені здається, що вона вже увійшла в історію як людина, яка дійсно може вважатися героєм своєї країни, вона і є ним для України.

– Менше говорять про Олега Сенцова, кримського режисера, якого в Росії засудили до 20 років позбавлення волі. А чи варто підняти голос і на його захист, за його звільнення?

Лев Пономарьов: Звичайно, треба і про це говорити. Але тут була якась хитра гра. Російська сторона говорила, що Олег Сенцов і всі його так звані «поплічники» будуть обміняні на хлопців з ГРУ Росії.

Якщо взяти кожного українського заручника, який знаходиться в Росії, а їх всього 27 осіб, то в кожній справі можна знайти якусь безглуздість. Але я сподіваюся, що їх теж звільнять.

Звичайно, пропозиція обміняти всіх на всіх, не розбираючись, – я думаю, найправильніша. Так завжди і буває, коли люди хочуть миром закінчити якийсь військовий конфлікт. А Росія заявила, що вона хоче, виконуючи Мінські угоди, закінчити цей конфлікт мирно. І вона втягувалася у це. «Всіх на всіх» – це єдина розумна схема.

– А чи шкодить образу російського лідера на Заході його злопам'ятність, з якою він ставиться до українських полонених?

Іван Крулько: Застосовувати слово «імідж» до пана Путіна – це навіть якось не з руки, скажу вам відверто. Мені здається, що там вже всі розуміють, з ким мають справу. І мене найбільше цікавить доля наших хлопців, які там перебувають, як їх витягати. Подивіться, яка безглуздість зі справою Олега Сенцова. Спочатку намагалися довести, що Олег Сенцов – «громадянин Росії». Він говорив: «Ні, я ніколи не отримував громадянство. Я – громадянин України». А йому все одно пояснювали: «Ні, ти – «громадянин Росії». Можна навести багато прикладів і щодо інших хлопців, яких судили.

Я періодично спілкуюся з нашими громадськими діячами, які були засуджені ще радянським режимом, які за надуманими справах пройшли ГУЛАГ. Дуже багато спільного з тим, що ми зараз спостерігаємо щодо громадян України, і тим, що було в Радянському Союзі. Почерк такий самий, ті ж судді, ті ж прокурори. Тобто все дуже схоже, і навіть звинувачення ті ж. Тут можна наводити багато прикладів, і вони будуть потрапляти просто в «десятку».

– А наскільки далеко зайшла «пропагандистська війна» між Росією та Україною?

Іван Крулько: Я вам чесно зізнаюся, що не так часто дивлюся російське телебачення в Україні. Навіть коли була така можливість, я цього не робив. Але коли приїжджав на суд до Наді Савченко, періодично включав телебачення. І чомусь мені згадалося, що на початку 90-х був екстрасенс Чумак, який через телевізор «заряджав» тазики з водою. Якщо подивитися російські «Новости» – це крутіше, ніж Чумак. Як вдається називати біле чорним, а чорне білим, одурманювати народ – це, звичайно, дивовижні речі. Але це, на жаль, на мільйони людей діє, вони вірять всьому, що показують «по ящику».

А що стосується «інформаційної війни», – мені б хотілося, щоб Україна, яка повинна вести свою інформаційну політику, в тому числі за кордоном, робила це більш ефективно. І тут ми повинні визнати, що російська інформаційна машина, пропаганда працює досить ефективно. І ми, як держава, протягом багатьох років, навіть до військової агресії Росії проти України на Донбасі і до незаконної анексії Криму були жертвою інформаційної політики, яка готувала українських громадян до тих сценаріїв, які потім ми побачили на власні очі після Революції гідності в Києві.

– Іване, а яким Ви бачите політичне майбутнє (дай Боже, все складеться добре) Надії Савченко в Вашому політичному русі?

Іван Крулько: Надія Савченко вже є досить сильним фактором української політики, вона має дуже великий авторитет серед українських громадян. Думаю, що всі громадяни України знають про те, що Надія Савченко перебуває в ув'язненні в Росії. Вона – командний гравець, і як командний гравець, я сподіваюся, вона принесе дуже багато користі для нашої держави і для нашої політичної сили. Ми її вважаємо невід'ємним членом нашої великої команди «Батьківщини». І дуже сподіваємося, що вона тільки зміцнить наші позиції, її чесне і правдиве слово буде дуже важливим, його дуже не вистачає, в тому числі, в українській політиці. Я з великим очікуванням і позитивом чекаю повернення Надії. Їй треба буде поправити своє здоров'я, вона його дуже сильно підірвала в російській в'язниці, на жаль. Але, знаючи Надію, вона поправить своє здоров'я дуже швидко, мені здається, і повернеться до активної політичної діяльності в парламенті.

Лев Пономарьов: Дуже буде цікаво стежити за долею Надії далі. Я обов'язково буду стежити. І бажаю їй успіху! Їй буде важко в політичній системі. Ми розуміємо, що політика – це складна справа. У політиці – компроміси. Вона показала, що вона на них не дуже здатна... вона виграла саме тому, що не йшла на компроміси. З іншого боку, вона показала себе дуже вольовою, розумною людиною.

– Іване, Ви були на суді в Донецьку над Надією. Наскільки незграбно працює російська машина судового свавілля?

Іван Крулько: У мене є власний досвід, коли я зіткнувся з російським судом. Але я б хотів розповісти коротку історію про долю Надії Савченко в російській в'язниці. Ця історія дуже добре її характеризує як особистість. Її якось посадили в відремонтовану камеру в якомусь із численних СІЗО, де вона була, і начальник СІЗО запитав, чи задоволена вона тим, що вона в відремонтованої камері. Вона сказала: «Ні, не задоволена». І що вона буде задоволена, якщо вони відремонтують камери на усьому другому поверсі, де її утримували, всім іншим ув'язненим. І вона домоглася свого – всі камери відремонтували протягом тижня. Зробили косметичний ремонт. Запитали, чи задоволена вона. Вона каже: «Ось зараз я можу бути задоволеною. І спасибі вам, що ви створили хоч якісь умови для інших ув'язнених». Це – ніби характеристика Надії. Це вже нова історія її перебування в російській в'язниці.

А що стосується вашого запитання, – так, я зіткнувся з тим, що за те, що я користувався телефоном під час суду, переглядав інтернет, суддя вивів мене із залу засідань. Це було в Донецьку. Я вийшов. Я спочатку не зрозумів, що відбувається, тому що до мене підійшов чоловік у масці і з автоматом, правоохоронець, наставив на мене дуло і сказав: «Вам треба виходити». Потім вже я зрозумів, що мене просять вийти із залу засідань. А через деякий час мене пустили назад на засідання, оскільки в коридорі я робив більше шкоди для політичної машини Путіна, ніж в залі, оскільки почав давати там інтерв'ю. Мені всі канали відразу ж зателефонували. Але це окремий випадок.

А взагалі суду як такого не було. Суддів взагалі не цікавили доводи захисту. Всі доводи відхилялися, матеріали не бралися до уваги, оскільки вирок був запрограмований і написаний наперед. І все, що ми бачили, було бутафорією, показухою для того, щоб хоч якось обґрунтувати все те беззаконня, який ми бачили в суді над Надією Савченко.

Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода