(Рубрика «Точка зору»)
Я повинен написати коментар на одну тему.
Але я не знаю, як про це писати.
Розумієте, коментар повинен бути про найважливіше – таке у мене завдання. А як писати про це найважливіше, якщо не знаєш, як про це написати?
Але давайте я спробую, а ви зрозумієте, чому з цим проблема.
Справа в тому, що написати я повинен про національне питання.
Точніше, про євреїв.
Тільки не поспішайте підстрибувати, я нічого розпалювати не збираюся. І захищати євреїв не збираюся. Ще задовго до появи Цукерберга з його Facebook і анекдоту, що сказати «дякую» потрібно не тільки йому, але і будь-якому Цукербергу, єврейське питання, як мені здається, в Росії вже був давно знято.
Але мені так тільки здалося.
Знаєте, я прекрасно пам'ятаю антисемітизм радянського часу. Пам'ятаю квоти у вузи для євреїв, пам'ятаю перші спроби євреїв виїзду в Ізраїль і моторошну вакханалію, підняту брежнєвських режимом навколо цього.
Пам'ятаю, як влаштовувалися публічні суди над охочими виїхати. Наприклад, батьки моєї приятельки тоді, в 1970-х, написали заяву на еміграцію. Так в школі, де вона вчилася, влаштували «збори ганьби», де дівчину-восьмикласницю відчитали і звинуватили у зраді. Виступили її подружки і сказали, що більше з нею не дружать. Особливо кричала директриса. Вона зажадала відрахувати дівчинку зі школи. Фінал був такий: її в школі залишили, подружки після зборів пішли з нею гуляти, а директриса, як потім стало відомо, кричала так голосно, тому що її син вже подав заяву на виїзд, а їй погрожували звільненням.
Уже потім, коли Радянський Союз розвалився, в одному з інтерв'ю якогось літнього члена Політбюро я прочитав, що держава спеціально обмежувала вступ євреїв до вищих навчальних закладів і їх просування по службі. При цьому називалася дивовижна причина: євреїв рятували від народного гніву. Цей дідусь в інтерв'ю пояснював, що в Політбюро були впевнені, що народ російський – суцільний антисеміт. Вони там проводили якісь таємні опитування, і вони показували, що якщо євреїв буде занадто видно і чути, то почнуться погроми.
Однак СРСР розвалився і раптом з'ясувалося, що в новій Росії ніякого антисемітизму немає. Тобто він є, але я б його назвав реліктовим – з таким же запалом не люблять кавказців і будь-яких чужинців взагалі. Такий реліктовий антисемітизм я спостерігав в будь-якій країні на Заході. Тобто виявилося, що якщо держава не підтримує антисемітизм, то він згасає.
Але це, якщо не підтримує. Однак з'ясувалося, що підтримує, причому антисемітизм публічний. І використовується він в патріотичних цілях – для боротьби з Україною.
Вперше це сталося під час президентських виборів на Україні. Розповідаючи в популярній російській аналітичній програмі про Порошенка, відомий ведучий, пояснюючи, що він, Порошенко, «фашист», поцікавився, як він може підтримувати цей «фашизм», якщо сам єврей з таким прізвищем. Мета пасажу була цілком зрозуміла – порушити в сусідній державі антисемітську хвилю проти Порошенка.
Не вийшло – він став президентом.
Потім було ще кілька подібних випадків, завжди з однією прикметою: той, хто піднімався в київській ієрархії і претендував на владу, той, ніби випадково, на російському телебаченні називався євреєм.
Але українське суспільство на це не велося. Зараз у ньому рівень ксенофобії мінімальний, а голова парламенту взагалі на прізвище Гройсман.
Що стосується Росії, то кремлівські пропагандисти праві: тут євреї не пройдуть!
І ось, як ми знаємо, цей Гройсман повинен стати прем'єр-міністром. І канал «Росія 24» вирішує «просвітити» російську, а також українську аудиторію, де зрідка цей канал видно, інформацією про кандидата. І миловидна ведуча оголошує: «Прем'єр-міністром України може стати Володимир Гройсман. Що про нього відомо? Єврей. 38 років. Фігура несамостійна».
Що хотіли сказати в першу чергу, то сказали. А хотіли сказати: «Ей, українці, ви чого там, блекоти об'їлися ?! У вас же прем'єром може стати єврей!» Але і своїх росіян не забули: «Уявляєте, росіяни, у цих «фашистів» єврей може стати прем'єром! Слава Богу, що у нас такого бути не може!»
Моя добра приятелька, журналіст Радіо Свобода Олена Риковцева дотепно з цього приводу написала: відповідно до подібних пріоритетів, наступна новина буде звучати так – «Прем'єр-міністром України став єврей Гройсман».
Ось я і розповів вам цю ганебну історію.
Тепер, як і годиться, повинен бути якийсь висновок, якась мораль.
Я не знаю, яка тут мораль.
Ми з вами знаємо Десять заповідей, Конституцію, Моральний кодекс будівника комунізму і інші настанови щодо поведінки. Але в них ніде ви не знайдете фразу «Не розпалюй міжнаціональну ворожнечу». Цієї фрази немає не тому, що забули, а тому що це – базове поведінки людини. Це, як поїсти або поспати. Там же не написано «Їж тричі на день і не забудь почистити зуби перед сном». Якісь речі повинні виконуватися за замовчуванням, чи не так? Особливо в країні, де, як пишуть в енциклопедіях, проживають 124 національності, а населення і так нерівно дихає до деяких гірських народів.
Але я не читаю мораль цим телевізійним негідникам. Мораль можна читати тому, хто помилився; тому, в кого на секунду затьмарився розумом; тому, у кого емоції один раз перелилися через край.
Тут випадок інший: пропагандисти згодні ощадливо використовувати будь-який засіб, щоб перемогти ворога, якого їм зверху призначили. Навіть низький і підлий антисемітизм, який засуджений міжнародними судами.
Ну, а що стосується єврея Гройсмана, то він справді може стати прем'єром. Може він, а може якийсь інший Цукерберг або Рабинович. В Україні зараз людей хвилює не прізвище, а якості людини.
А що стосується Росії, то правда кремлівських пропагандистів: тут євреї не пройдуть!
Матвій Ганапольський – журналіст радіостанції «Ехо Москви» і політичний публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
Оригінал – на сайті Російської служби Радіо Свобода
