Доступність посилання

ТОП новини

Два роки від початку АТО – чи можна було уникнути війни?


Війна чи не війна? Друга річниця «АТО»
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:24:42 0:00

Навесні 2014 року українські спецслужби були деморалізовані і втратили можливість запобігти розповсюдженню сепаратизму на Донбасі – експерти

Після захоплення адміністративних будівель у квітні 2014 року сепаратисти фактично розв’язали терор проти проукраїнських активістів. Після цього розпочалися бойові дії на сході країни. У Києві військову операцію назвали антитерористичною. Тоді ще ніхто і подумати не міг, що триватиме вона щонайменше два роки. Чи потрібна Україні АТО та яке майбутнє на неї чекає – у студії «Донбас.Реалії» говорили з луганським правозахисником Ігорем Чудовським та журналістом з Горлівки Олександром Белінським.

– Олександре, де Ви були на початку «русской весны»?

Олександр Белінський: Я тоді був у Горлівці. На той момент уже захопили Слов’янськ, почали окуповувати й інші населені пункти. Ми очікували на захоплення горлівського управління внутрішніх справ та міськвиконкому, що врешті і сталося.

– Захоплення з боку активістів «русской весны»?

Олександр Белінський: Так, а також за сприяння їхніх прибічників у місті, яких вони збирали за допомогою «самооборони». Усі вони чекали на диверсантів Ігоря Гіркіна (Стрєлкова) та Ігора Безлера, які і керували захопленнями цих міст.

– Ігоре, де у цей момент були Ви?

Ігор Чудовський: Я був у Луганську. Утім, моя війна почалася раніше. У грудні 2013 року мені спалили автівку за мою позицію: я входив до штабу спротиву, іншими словами – брав участь у луганському майдані. Коли сепаратисти почали втілювати у життя воєнний сценарій, я разом із очільником управління внутрішніх справ вирішили створити координаційний центр: при кожному з райвідділків ми хотіли створити народні дружини самооборони, які могли б протистояти у разі потреби.

– Цей крок був зроблений через безвихідь?

На усе, що відбувалося, не реагувала центральна влада
Ігор Чудовський

Ігор Чудовський: По-перше, на усе, що відбувалося, не реагувала центральна влада. А по-друге, міліція, за нашою інформацією, була готова перейти на бік сепаратистів. Що врешті і відбулося частково.

– Олександре, чи відчувалася підтримка Києва у Горлівці та чи було вжито заходів, щоб урегулювати ситуацію?

Хоча президент Віктор Янукович і втік, Донбасом керувала тоді Партія регіонів. Вони робили усе, що хотіли. Водночас Київ не розумів усю серйозність ситуації, яка вилилася у дворічну війну
Олександр Белінський

Олександр Белінський: Не відчувалася підтримка. Насправді, ми були покинуті напризволяще. Хоча президент Віктор Янукович і втік, Донбасом керувала тоді Партія регіонів. Вони робили усе, що хотіли. Водночас Київ не розумів усю серйозність ситуації, яка вилилася у дворічну війну.

– Ігоре, чи довелося Вам розплачуватися за свою позицію два роки тому?

Ігор Чудовський: Коли сепаратисти уже захопили Луганську обласну телерадіокомпанію, прокуратуру та вдруге обладміністрацію – це сталося 29 березня, – тоді приїхали до мене. Силою посадили в автівку і під дулом автомата повезли до будівлі Луганської обласної телекомпанії, аби я дав прес-конференцію і підтримав сепаратистів. Я думаю, що вони ставили на те, що як правозахиник я частково маю вплив на суспільну думку. І мої слова надали б їм легітимності. Я сказав, що не піду на такі умови, оскільки завжди був на боці євроінтеграції. За це я отримав дві кулі в області серця.

– Олександре, як Вас торкнулися події дворічної давнини?

Олександр Белінський: Ми тоді вели онлайн-трансляцію захоплення управління внутрішніх справ. Набралося уже багато матеріалу, тому вирішили поїхати до редакції та злити відео. Щойно ми зайшли до приміщення – туди увірвалося шестеро осіб у балаклавах, захопили мене та повезли назад до управління. Врятувало те, що, проїжджаючи повз працівників ДАІ, сепаратисти почали тих вмовляти пристати на їхню сторону, звинувачуючи мене у неправильній, на їхню думку, політиці редакції. Утім, мене упізнав один зі знайомих, тому ті були змушені відпустити, і я опинився на волі. Ми продовжили висвітлювати події. Я знав тоді, хто захопив управління. Навіть зв’язався з Ігорем Безлером та ходив таємно до нього на зустріч. Ми з ним спілкувалися, він дав мені номер свого телефона, сказав, що його позивний «Бєс», після чого я передав цю інформацію донецьким та київським журналістам.

– Наскільки відчутно тоді було, що ми перебуваємо у стані гібридної війни?

Ігор Чудовський: Я дуже люблю історію і багато читав про спецоперації СРСР. Ситуація схожа одна до одної. Саме тому я закликав місцеве управління внутрішніх справ створювати дружини, яким видавали б зброю. Це був би перший крок до створення добровольчих батальйонів.

Олександр Белінський: З одного боку, я бачив тоді багатьох хлопців, із якими ріс, вчився. З іншого – підготованих спецназівців, які захоплювали міста, могли користуватися усім і могли потрапити до будівлі управління за дві хвилини. Місцеві цього зробити не могли.

Політики, які кажуть, що тоді неможливо було бодай щось зробити, – спекулюють. Силами держави тоді можна було попередити розв’язання конфлікту
Ігор Чудовський

Ігор Чудовський: Політики, які кажуть, що тоді неможливо було бодай щось зробити, – спекулюють. Силами держави тоді можна було попередити розв’язання конфлікту. Вони намагалися реалізовувати сценарій 2005 року, коли був сепаратистський з’їзд у Сєвєродонецьку, і не змогли довести справу до кінця.

– Наскільки логічно було проводити АТО у тому вигляді, у якому вона тривала у квітні-травні 2014 року?

Олександр Белінський: На той момент можна сказати, що АТО була неефективною. Більш того, як і зараз, тоді було багато домовленостей між українською владою та бойовиками. Потрібно було починати певні дії на самому початку захоплень населених пунктів, але, можливо, не під виглядом АТО. На той момент у кожному з міст ще не було такої кількості сепаратистів.

Ігор Чудовський: За приклад можна взяти Одесу та Харків, де були введені сили спеціального призначення. Відтак сепаратизм у зародку був придушений. Аналогічну ситуацію не стали проводити на Донбасі. Я брав участь у нараді на чолі з очільником області Михайлом Болотських. Тоді силовики відмовилися від таких заходів, посилаючись на розташування поруч житлових районів, що могло привести до людських втрат. Тепер ми маємо десятки тисяч втрат, і ми не маємо контролю над великою територією Донбасу. Фактично наш супротивник – Збройні сили Російської Федерації. А два роки тому можна було твердо придушити сепаратизм у рамках проведення спецоперації. Утім, на той момент сили спецслужб були деморалізовані.

– Яка доля чекає на АТО?

Олександр Белінський: На мою думку, ми повернемося на два-чотири роки назад, території віддадуть тим, хто їх контролював, під певні зобов’язання.

– Тобто вони відійдуть до Ріната Ахметова?

Олександр Белінський: Так, або його людям, які раніше керували цими містами. У них будуть прямі зобов’язання перед Москвою, узгоджені попередньо з Києвом. Не думаю, що більшість, хто виїхав, повернеться у ці міста, оскільки ніхто не зможе гарантувати безпеку. Видимість України там з’явиться. Утім, насправді України там не буде: жодних українських партій, ЗМІ, тощо. Передумов для відновлення української влади немає.

Ігор Чудовський: Можливі три сценарії. Перший – за образом і подобою невизнаних «держав», таких, як Південна Осетія та Абхазія. Тобто залишаться «ЛНР» та «ДНР», будуть «сірі» зони і велика військова база російських Збройних сил. Другий сценарій – номінальний контроль України. Збройний конфлікт буде заморожений, а на лінії розмежування залишаться Збройні сили. Третій сценарій – визнання, що ми втратили контроль на Донбасом, замороження конфлікту, прийняття низки законів. І Крим, і Донбас повернуться в Україну, щойно ми виконаємо домовленості щодо євроінтеграції та піднімемо рівень економіки, який буде вищий за російський.

  • Зображення 16x9

    Олексій Мацука

    Олексій Мацука – український журналіст. У квітні 2014 року увійшов до списку «100 героїв інформації», вперше опублікованого організацією «Репортери без кордонів». У жовтні 2014 року Олексію Мацуці присуджено міжнародну премію International Press Freedom Award організацією «Канадські журналісти за свободу висловлювань» (англійською: Canadian Journalists for Free Expression).

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG