Павло Зуб’юк
«Док» – позивний білоруського добровольця, який поїхав захищати Україну від агресії Росії, а тепер бореться з українськими чиновниками за те, щоб отримати офіційний статус учасника бойових дій.
Шлях у батальйон «Донбас»
Українські події мене почали цікавити за часів Майдану. Я зрозумів, що народ бореться за свої права проти диктатури
– Українські події мене почали цікавити за часів Майдану. Я спочатку не розумів, що відбувається, але потім почав дивитися відеостріми постійно, читати статті незалежної преси. В результаті зрозумів, що дійсно народ бореться за свої права проти диктатури.
Я, звичайно ж, як житель Білорусі відразу зрозумів, що це важлива справа. Але в Україну не приїжджав, припускав, що українці це самі все завершать. Ну, і, крім того, у мене сесія на той момент закінчувалася. Я на третьому курсі навчався на програміста.
Потім уже настає 1 березня, Росія потихеньку забирає Крим. У травні Семен Семенченко, керівник батальйону «Донбас», за яким я стежив у мережі, пише: приїжджайте до нас, білоруси і росіяни, будемо разом боротися проти загарбників і проросійських диктатур.
Ну, я зв'язався з ним, запитав, що і як – громадянства нема, чи потрібна якась медкомісія, документи. Сказали: нічого не треба, треба самому приїхати фізично, все інше дадуть. Ну, я сказав: добре.
21 травня я вже був на базі батальйону. Як з'ясувалося, це був загін, ніде не оформлений. Минув буквально тиждень – і ми поїхали в Національну гвардію оформлятися як офіційний підрозділ.
Після приїзду нас зустрів Антон Геращенко, радник міністра внутрішніх справ Авакова. Люди почали ставити запитання, як і що. Він, звичайно: документи, все буде офіційно, будете офіційними військовими, офіційна пенсія і все інше.
Ну, ми люди законослухняні, особливо іноземці, особливо білоруси, тому запитали: «А що робити тим, у кого немає громадянства?» – «Нічого страшного, ми зараз за кілька тижнів випишемо вам документи, випишемо громадянство і, точно як і українцям, оформимо вам контракт. Тобто ви будете офіційними військовими з офіційною зброєю, і ніяких претензій до вас не буде».
«Іловайський котел»
Проте приходить час виїжджати в зону АТО, ми виїжджаємо в зону АТО, а документів, як і раніше, не дали
– Ми почекали місяць, півтора місяця. За цей час до нас приїжджав і сам Арсен Аваков, і Юрій Луценко приїжджав – всі вони говорили одне й те саме: випишемо зараз громадянство, поїдете воювати. Проте приходить час виїжджати в зону АТО, ми виїжджаємо в зону АТО, а документів, як і раніше, не дали. Ми розуміємо, що в країні надзвичайний стан, можливо, у них там часу немає – тим більше міністр пообіцяв, такі високі люди – чому б і не повірити. Особливо коли говорять: ось ви тепер будете воювати, а поки ви будете воювати – ми вам випишемо всі необхідні документи, вам просто в окопи надішлемо польовою поштою. У результаті ми під час проведення антитерористичної операції просто між бойовими діями підходили до командира, запитували, де документи. Зокрема, до комбата підходили, комбат говорив: мовляв, зараз ми вам все оформимо, тепер, ось зараз. Закінчується все тим, що настає Іловайськ, хто в нього потрапляє, хто не потрапляє, але в підсумку всі іноземці благополучно повертаються на базу батальйону в Курахаве, і нам повідомляють, що ми їдемо на ротацію до Києва.
«Ідіть по домівках»
З осені керівництво батальйону вирішило, що у нас зараз воюють тільки офіційні військові, а вам документи ми виписати не можемо
– Приїжджаємо ми вночі на територію військової частини, нас тут вивантажують і кажуть: «Ну що, хлопці, йдіть по домівках». У кого було куди приткнутися, ті пішли, а іншим дозволили кілька днів на голих ліжках перечекати. Закінчилося це тим, що я пішов до своїх побратимів, які в таких же умовах, як і я, опинилися, тому що вони з окупованих територій. Разом з ними я деякий час жив – оскільки з осені керівництво батальйону вирішило, що у нас зараз воюють тільки офіційні військові, а вам документи ми виписати не можемо.
Я подзвонив єдиній людині, яку знав до цього в Україні – друга, з яким познайомився через соцмережі до приїзду в Україну. Мені дуже пощастило, що його батьки дозволили жити в них – відтоді я живу в них, адже інших варіантів банально немає
Потім уже вони поїхали, частина поїхала на війну. Мені, чесно кажучи, вже діватися було нікуди, я подзвонив єдиній людині, яку знав до цього в Україні, – друга, з яким познайомився через соцмережі до приїзду в Україну. Мені дуже пощастило, що його батьки дозволили жити в них – відтоді я живу в них, адже інших варіантів банально немає. Вдалося ще поїхати до своїх земляків у «Правий сектор» – але, знову-таки, потім усі говорили, в тому числі і керівництво «Правого сектору», і головні люди країни, «Правий сектор» буде офіційною структурою. Я подумав: добре, якщо так, то хоча б там випишуть якісь документи нарешті. Знову-таки, війна йшла серйозна, Донецький аеропорт тільки минув. Вдалося там місяць повоювати. Після цього поїхав «Правий сектор» на ротацію на базу, адже неофіційні підрозділи почали виганяти із зони проведення АТО.
«Дійшли до уряду»
У багатьох – сім'ї, дружини, діти, їх треба годувати, а ми до сих пір не можемо отримати документи
– Ну, і ось, власне, відтоді я опинився в підвішеному стані. Коли повернувся на першу ротацію з батальйону «Донбас», десь місяць відходив від війни, і відтоді почав пробивати вирішення питання зі своїми документами. Почали ми все це з командирів відділень, де ми були. У результаті за півтора року нам вдалося дійти до рівня Кабміну. Аж до того, що ми протягом півроку мали контакти зі ЗМІ, раз у тиждень давали на різних каналах інтерв'ю про те, що нам ніяких документів не дають, ми не можемо навіть залишитися «на гражданці», щоб банально жити і працювати. У багатьох – сім'ї, дружини, діти, їх треба годувати, а ми до сих пір не можемо отримати документи.
Єдине, чого нам вдалося досягти, – це те, що Аваков написав нам клопотання щодо надання громадянства. Ми подали це в міграційну службу, і вона відправила нагору
Єдине, чого нам вдалося досягти, – це те, що Аваков написав нам клопотання щодо надання громадянства. Ми подали це в міграційну службу, і вона відправила нагору.
«Привезіть довідку»
– Хлопці-іноземці з батальйону «Азов» те ж саме зробили ще навесні минулого року. Через 9 місяців їм надійшла відповідь: у вас немає довідки про несудимість, привезіть довідку про несудимість з Російської Федерації. У нас – мине кілька місяців – вимагатимуть абсолютно те ж саме. Тим хлопцям, у яких є ця довідка, вона нічим не допомогла, бо вони доколупувалися до якихось дрібних помилок, потім кажуть: ой, вибачте, вони у вас закінчилася.
Я приблизно півроку живу незрозуміло як, уже розумію, що ніяких документів мені не дадуть. Щоб мене банально не депортували, я звернувся за статусом біженця в Україні. Як виявилося, статус біженця – це точно така ж проблема
Я подивився на все це – а у мене вже прострочений був термін перебування – я приблизно півроку живу незрозуміло як, уже розумію, що ніяких документів мені не дадуть. Щоб мене банально не депортували, я звернувся за статусом біженця в Україні. Як виявилося, статус біженця – це точно така ж проблема, як у тих, хто воював, так і у простих громадян: хто брав участь у Майдані або хто просто тікає від диктатури.
Власне, минуло вже майже півтора року відтоді, як президент Порошенко 2 грудня 2014 року з трибуни Верховної Ради сказав: білоруси, росіяни – ви мої побратими, ви боролися за мою країну, я підпишу вам указ, надамо вам усім громадянство. Нам це ніяк не допомогло. Навіть вдалося написати онлайн-петицію – вона зібрала понад 25 000 голосів. Порошенко відповів на цю петицію, сказав: якщо будуть надходити такі прохання про громадянство, я буду їх негайно підписувати і надавати громадянство. «Азовцям» негайно відповіли півроку тому, нам негайно дадуть відповідь через кілька місяців.
Про плани
Назад повернутися не можна, тому що в тюрму посадять – про це говорять два роки поспіль КДБ Білорусі, МВС Білорусі і сам президент Білорусі Лукашенко, що ми найманці, отримуємо зарплату, хоча по факту нам ніхто нічого не дав, крім волонтерів, щоб ми банально не померли з голоду
– Чесно кажучи, зараз у мене не може бути ніяких планів. Назад повернутися не можна, тому що в тюрму посадять – про це говорять два роки поспіль КДБ Білорусі, МВС Білорусі і сам президент Білорусі Лукашенко, що ми найманці, отримуємо зарплату, хоча по факту нам ніхто нічого не дав, крім волонтерів, щоб ми банально не померли з голоду. Залишитися тут і просити на загальних підставах документи – то навіть ті, хто тут багато років живе, їм через те, що вони воювали, кажуть «привези довідку» – а вони не можуть привезти довідку. Чиновники ж кажуть: «А нам все одно».
Якби була можливість виїхати кудись у Європу, то люди б поїхали, але тут така ситуація, що в самій Європі наплив біженців. Усі країни не хочуть зв'язуватися з людьми, які воювали, в принципі, неважливо, за кого, за що – ці люди вважаються особливо ризикованими, тому їх намагаються нікуди не приймати. Неможливо будувати ніякі плани, коли ти фактично загнаний у глухий кут.
«Ми вас сюди не кликали»
Деякі українці іноді навіть говорять: мовляв, ми вас сюди не кликали. Є відсоток людей, які будуть говорити що завгодно. Це не через те, що ми іноземці: самі українці своїх співгромадян іноді так оцінюють.
Я приїхав сюди боротися проти російської інтервенції, проти окупації
Я ж насамперед приїхав сюди боротися проти російської інтервенції, проти окупації. Білоруси самі не один раз з цим стикалися протягом останніх 500 років, коли російські загарбники окупували частину наших земель.
Чого можна очікувати?
– Ситуація в нашому регіоні зараз складна, але, думаю, в Прибалтику Росія вторгатися не буде – їм не потрібен конфлікт з НАТО. А в Білорусь – навіщо? Білорусь і так повністю контролюється Російською Федерацією, вона не більш незалежна фактично, ніж Брянська якась область. Політики, КДБшники, силовики – всі ключові пости зайняті проросійськими офіцерами, людьми з проросійськими поглядами. Чим це закінчилося в Україні, ми прекрасно бачимо. Поки все, як зараз, нічого не буде, але якщо народ сколихнеться чи влада замислиться, відразу ж прийдуть російські танки.
Оригінал матеріалу – на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода
