(Рубрика «Точка зору»)
Нічого особливого – кейс як кейс. Імовірно, з гарної шкіри. Але побачивши кейс, Володимир Путін несподівано захвилювався й вирішив, як повідомила російська пропаганда, пожартувати. Стиль жарту звичайний, путінський – із підворіття: «Коли я побачив, як ви спускаєтесь із літака й несете свої речі, я засмутився. З одного боку, це дуже демократично, з іншого – вже нікому держсекретареві валізу нести? Потім подумав, може, в цьому кейсі щось було, що ви не могли нікому довірити. Гроші, щоб торгуватись із ключових питань?».
Якщо згадати праці Зигмунда Фрейда, то звертаєш увагу на кілька деталей у запитанні. По-перше, Путін засмутився тим, що Керрі сам ніс кейс, тобто валізу, як сказав Путін, що говорить про його тонку душевність, гуманність і неприховане людинолюбство. По-друге, продовження питання свідчить про чітку ієрархію у стосунках між двома чиновниками високого рангу – Путін добре знає, що за вищого начальника його кейс чи валізу має нести підлеглий, як він це робив на початку 90-х. По-третє, в характері Путіна простежується наївна риса – цікавість, бажання дізнатися, що там усередині, напевно, дуже секретне. І, нарешті, в Путіні перемогла його давня пристрасть – гроші. Він же не спитав, наприклад, про те, чи не лежить там нова електрична бритва, якої в нього досі немає. Або новий крем після гоління.
Втім уже нікуди не дінешся – раз поставив запитання, значить поставив. Залишається тільки гадати про те, що Путіна так схвилювало. Інтриги додала відповідь Керрі – керівник Держдепартаменту США пообіцяв показати вміст портфеля під час спілкування віч-на-віч. «Я думаю, вас це здивує, буде приємний сюрприз», – пообіцяв він. Якби людям була доступна вся протокольна зйомка, а не тільки короткий репортаж, то можна було б побачити, як господар Кремля злегка підстрибує від збудження, совається на стільці й намагається натужно посміхатися. Він же здогадувався, що рано чи пізно це почнеться, що, як говорили пацани з підворіття в його дитинстві, за все доведеться відповісти».
Як писав Антон Чехов, «якщо в першому акті на стіні висить рушниця, то в останньому вона обов'язково вистрілить». Різні російські чиновники почали навперебій коментувати. «Я не знаю, що в ньому, – цитували прес-секретаря Путіна Дмитра Пєскова «РИА Новости». – Це не до нас запитання, це швидше запитання до делегації держсекретаря чи до нього самого». «Там були документи для бесід із Путіним і Лавровим», – сказав Сергій Рябков, повідомляє ТАСС. При цьому заступник голови МЗС підкреслив, що не може сказати конкретніше». Інтриги додавала новина про те, що незадовго до приїзду Джона Керрі в Москві побував директор ЦРУ Джон Бренан. Телеканал НТВ так і повідомив – «таємно побував», не уточнивши – для кого «таємно»?
Інтриги додають поширювані чутки про те, що британська розвідка MI6 збирає досьє на Путіна для подачі матеріалів до міжнародного трибуналу. Що, окрім журналістських розслідувань про діяльність Путіна в Санкт-Петербурзі, існують і інші, які збирають професіонали. Минулого вівторка найбільша німецька газета Bild, що виходить 12-мільйонним тиражем, опублікувала чергову порцію компромату на Путіна, про його вплив на події на сході України, про плани Кремля окупувати Донбас. Незважаючи на безтурботність Путіна, як виглядає, кожна деталь його життєдіяльності може стати доповненням до величезної кількості претензій, які світова спільнота до нього має. Тому при вигляді червоного кейсу, тут не тільки почнеш непокоїтись, утримуючи очі від зайвого бігу з боку в бік, а й тонким запобігливим голосом запитаєш – а що там, у ньому? Компромат із петербурзького життя Путіна може здатися пустощами в підворітті, порівняно з тим, що сталось за останні 16 років бурхливої діяльності «великого російського політичного діяча».
Наслідків від показу вмісту червоного кейсу ніхто не знає, окрім самого Керрі й Путіна, але несподівано пропаганда видала звук, що нагадує крик чайки при вигляді шматка булки, перехопленого суперниками. «Проти російського президента хочуть зробити «інформаційне вкидання», яке стане сенсацією», – раптом повідомив Дмитро Пєсков. Він додав, що «вкидання» стосуватиметься не тільки особисто Путіна, але і його сім'ї, а також бізнесменів Ковальчука й Ротенберга. «Ми отримали дуже єлейно-люб'язні запити, складені по суті в манері допитів», – поскаржився Пєсков, вказавши, що запит надійшов від Міжнародного консорціуму журналістських розслідувань, що є некомерційною організацією, до складу якої входять журналісти, які ведуть різні розслідування. Тому в Росії готуються до викриттів, чекаючи, що разом із журналістами роботу ведуть і представники різних іноземних спецслужб.
Як потрібно налякати червоним кейсом, щоб, не бачивши матеріалів, не знаючи про них нічого, так перелякатися? Пєсков назвав майбутні публікації «замовленням», не уточнивши чиїм. Але точно знає, що це неподобство, коли якісь журналісти хочуть спаплюжити світле ім'я російського президента. Хіба нічого раніше такого не було? Не було публікацій Радіо Свобода чи розслідувань Марини Сальє, Володимира Іванідзе й Анастасії Кириленко? Не було відвертих інтерв'ю колишніх колег Путіна з КДБ? Про яку сім'ю йдеться? І якщо Пєсков, знову ж таки за теорією Зигмунда Фрейда, вже знає, що компромат буде пов'язаний із Ковальчуком і Ротенбергом, значить, насправді все тривожно для Кремля. Чому така паніка від якогось запиту?
Не знаю, готується чи ні чергова публікація фактів злочинів Путіна, але російська пропаганда моментально почала активну кампанію з вихваляння Путіна і його досягнень. Тут, до речі, і несподівано сталося звільнення сирійської Пальміри від «Ісламської держави», які спочатку взяли місто, а потім залишили. Раніше повідомлялося, що «Ісламська держава» знищила історичні пам'ятки, тепер виявилося, що вони цілі, а ті, що пошкоджені – чи то бойовиками «Ісламської держави», чи то російською авіацією, будуть відновлені. Путін не сказав, в якому розмірі буде надане сприяння у відновленні Пальміри, але точно обіцяв витратитися. У російському суспільстві почали доноситись несміливі запитання про те, що робити з руйнуванням історичних пам'яток у Росії, але, як і слід, відповіді на них вони не дочекаються. Росія стала продовжувачем радянських традицій – щоб хоча б хтось пам'ятав про існування величезної території, потрібно витрачатись на озброєння й гуманітарну допомогу для інших. А потім довго й голосно кричати про «інтернаціональну допомогу», про «мир у всьому світі», не помічаючи власного населення, яке стоїть у чергах за продуктами.
Серед нечисленних цінностей, вироблених Росією, традиційно головною є зброя. Росія пишається досконалістю можливості вбивати якомога більше людей, а в пропагандистській істерії після червоного кейсу обійти цю тему Путін не міг. На засіданні комісії з військово-технічного співробітництва з іноземними державами, Путін оголосив, що «2015 року Росія продала військової продукції на 14,5 мільярда доларів». І що російське озброєння постачалося до 58 країн, а наступного року продасть удвічі більше. Оскільки російський президент славиться казковістю своїх виступів, то повірити у вимовлені ним цифри складно, якщо взагалі можливо. Стокгольмський інститут дослідження проблем світу в своєму звіті за 2015 року говорить про зворотне, про наслідки санкцій і заборону Росії реекспортувати зброю й компоненти до третіх країн.
Як би там не було, в Росії помітні ознаки «синдрому червоного кейсу» – почалась нова пропагандистська хвиля, метою якої є переконати населення не турбуватися, що з «великою Росією» все буде добре, тому що нею керує мудрий і сміливий Володимир Путін. З боку це виглядає смішно й безглуздо, але для внутрішнього споживання – цілком згодиться. Час грає проти Путіна, проти оскаженілої й нахабної пропаганди, із правдивістю якої в Росії вже є незгодні. Або, принаймні, ті, хто сумнівається. З російською внутрішньою політикою нічого нового не відбудеться й найближчим часом варто очікувати не тільки чергового витоку розвитку культу особи, але й карбування нових медалей – «За звільнення Пальміри».
Олег Панфілов – професор Державного університету Ілії (Грузія)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
Оригінал – на сайті «Крим.Реалії»
