В електро-фольк групи ONUKA виходить робити «нешароварну» українську музику. Солістка Ната Жиченко і її музиканти вплітають в у треки бандуру, сопілку, омнікорд і тромбон. Звучить це сучасно і свіжо, тому і збирає повні концертні зали. Гурт відіграв більш ніж 70 концертів протягом останнього року і виступав на 10 музичних фестивалях в Україні, Білорусі, Польщі та Угорщині, включно з Sziget в Будапешті. А от в Росії Ната Жижченко вирішила не виступати і каже, що це чітке рішення далось їй непросто. Тим часом ONUKA має багато роботи в Україні: гурт випустив вже другий альбом Vidlik, присвячений Чорнобильській катастрофі. Пісні з нього звучатимуть у документальному фільмі каналу «1+1», присвяченому 30-й річниці аварії на ЧАЕС 26 травня 1986 року.
– Трек «1986» буде на титрах фільму, а шматки з інших треків цього релізу будуть як саундтрек-дизайн до основних сцен. Принаймні, так ми домовлялись, але може ще щось зміниться, залежно від думки режисера. «1986» буде своєрідним лейтмотивом.
– А Ви охоче погодились надати пісню для фільму про Чорнобильську катастрофу?
– Ну, звісно, це для мене, напевно, найбільше вираження того, що недарма я вкотре підняла цю тему. І якщо вона знайде відеоряд і стане музичним супроводом, то це, напевно, найкраще призначення цих пісень.
Зйомки у Чорнобильській зоні:
– Для Вас тема ліквідаторів, власне, катастрофи дуже особиста і починається з сім’ї, так?
В інституті я досліджувала цю тему, писала дипломну роботу. І це пов’язано з тим, що тато мій – ліквідатор. І змалечку я знала, де він і чим займається
– Так, з дитинства, потім в інституті я досліджувала цю тему, писала дипломну роботу. І це пов’язано з тим, що тато мій – ліквідатор. І змалечку я знала, де він і чим займається, розпитувала його. Він мені спочатку по-дитячому, потім по-дорослому пояснював тематику: що сталося, які наслідки. Завжди манило, і якийсь був явно перебільшений інтерес і цікавість до цієї теми. І я продовжую їздити в зону відчуження. Можу сказати, що мені там, у єдиному місці, стає гармонійно легко.
– Чорнобильська зона Вашими очима – це що, в першу чергу? Закинуті вулиці, дика природа чи люди, які там живуть?
– Вона, як не дивно, виглядає для мене джерелом чистоти. По-перше, там абсолютно немає натовпу, там настільки своєрідна вакуумна обстановка. З іншої точки зору, там буяє природа: це просто джунглі, які розрослись у колишньому радянському місті. Ми бачимо, наскільки природі все-одно на те, що людина собі запланувала, вона пробивається крізь асфальт. І якщо ми бачимо берези, які зростають на одинадцятому поверсі готелю, то можна зрозуміти, наскільки людські плани смішні у вселенському масштабі.
І для мене це – чисті люди, які там залишилися: це «самосели», такі, можна сказати, сучасні аборигени, а також персонал, який працює на станції. Мені здається, всі відчувають ту тонку атмосферу, яку неможливо ні з чим порівняти. І таку тонку «вакумізованість». Для мене все-таки вона чиста, не зважаючи на те, що зона брудна з точки зору екології. Але в іншому, емоційному, душевному сенсі, вона надзвичайно чиста, у цьому такий баланс вибудувався.
– Чи Вам не здається, що за новими проблеми, які з’являються в державі, про цю масштабну катастрофу ХХ сторіччя говорять мало?
Взагалі про цю тему трохи забули. Я не прибічник того, щоб забувались такі важливі події, тому що як тільки таке забувається, воно має шанс повторитися знову
– Та взагалі про цю тему трохи забули. Я не прибічник того, щоб забувались такі важливі події, тому що як тільки таке забувається, воно має шанс повторитися знову. Мені здається, що, з одного боку, на цій темі дуже багато спекулювали свого часу, і вона, можливо, набридла спільноті і людям взагалі. Але повністю її забувати не можна, і добре, що хоча б у річницю всі починають згадувати.
Я дуже щаслива, що починають створювати конфайнмент – забудову, яка буде споруджена замість того саркофагу, який є. Це надзвичайно красива споруда
Я дуже щаслива, що починають створювати конфайнмент – забудову, яка буде споруджена замість того саркофагу, який є. Все-таки, кошти, які відмивалися протягом 30 років якимось чином знайшли адресата, і там все зараз будується. Це надзвичайно красива споруда, це вінець архітектурної думки. Він дуже складний, зараз зводиться голландсько-французькою фірмою. А фірма (яка піднімає саму споруду – ред.) свого часу піднімала Курськ. Це надзвичайна, своєрідна, унікальна конструкція, аналогів якій немає в світі. І ще ця тема абсолютно не закінчена, забувати її рано. Навіть ті наслідки саркофагу, який починає фонити, – вже кілька років в принципі – це все ще має бути зроблено. І цей конфайнмент треба звести, і тільки тоді можна буде розслабитись трохи.
Те, що у нас так швидко все забулось – це абсолютно неправильно. Добре, що принаймні ЗМІ, режисери і люди згадають це у тридцяту річницю. Хоча би так.
– Для Вас взагалі важливо писати музику, яка окрім хорошого звучання має ще якийсь меседж, як от у Vidlik?
– Для мене це важливо, саме тому я намагаюсь вкладати меседжі. Наявність чи необхідність цього змісту залежить ще від стилістики музики. Моя, здається мені, потребує, і інколи цей меседж навіть більш важливий, ніж сама музична складова.
– Від солістки однієї з українських груп я почула думку, що «в Україні на музиці може заробляти хіба що Славко Вакарчук чи ONUKA». Як вдалось стати успішними?
– Це дуже цікава думка, з якою я абсолютно не згодна. З якоїсь точки зору, це приємно. Ми самі все робимо власноруч і ні від кого не залежимо. І від того, що зараз, в принципі, є достатня кількість концертів і турів. Але, порівняно з масштабами заробітку Славка Вакарчука, це просто смішно порівнювати. Але все-одно, така думка, напевно, приємна, ще два роки тому я б ніколи не могла уявити, що в когось виникнуть такі думки.
Ната Жижченко з нагородою журналу ELLE Україна – ELLE Style Awards:
Це надзвичайно приємно, що не артисти вже готові до якихось масштабних змін і реформ в українській музиці, а глядач уже сформований, готовий до того, щоб підтримувати, слухати, купувати музику в інтернеті. І це надихає і змушує вірити, що в нас все буде круто в музичному плані
Я думаю, що зараз новий час і не тільки для ONUKA, і не тільки для «Океану Ельзи». Багато артистів з’являється. І головне, що люди, не зважаючи на глобальну бідноту, – не будемо прикрашати, ми ж знаємо, яке становище у більшості людей, – все-одно, вони ходять на концерти, підтримують українських артистів. Це аншлаги в нереальному переліку моїх друзів музикантів. Це надзвичайно приємно, що не артисти вже готові до якихось масштабних змін і реформ в українській музиці, а, по-перше, глядач уже сформований, готовий до того, щоб підтримувати, слухати, купувати музику в інтернеті. А це також нове для нашої країни, як я розумію. І це от те, що надихає і змушує вірити, що в нас все буде круто в музичному плані. І я це відчуваю, ці зміни вже почались, і головне, щоб ця зміна не спала.
– До речі, про масштаби заробітку. Ви висловлювались на підтримку SunSay, якому після відбору на Євробачення дорікнули концертами в Росії. Багато для кого це надійний спосіб підняти гонорари. Ви робитимете тур Росією?
У нас немає концертів у Росії, це моя свідома думка і рішення, що ONUKA не їздить до Росії
– У нас немає концертів у Росії, це моя свідома думка і рішення, що ONUKA не їздить до Росії. У нас мав бути тур російський і минулого року, і цьогоріч нас запрошували на дуже класні музичні фестивалі. Але я відмовилась.
– Важко давалось це рішення?
– Важко, я дуже довго думала, взяла кілька днів на це рішення. Тому що, знову ж таки, багато музичних фестивалів із дуже відомими світовими артистами, яких в Україні, на жаль, поки немає. І це для музичного розвитку був би дуже потужний поштовх. Серед російських фестивалів цього року – Stereoleto і ще один фестиваль, на якому нас хедлайнерами запрошували. Але я відмовилась, це було дуже чітке рішення. Я взяла повністю всю відповідальність на себе, знову ж про це заявила.
ONUKA і я особисто, знову ж таки, не можемо поїхати до Росії. Це буде нечесно по відношенню до самої себе як особистості, навіть не музиканта. Мої музиканти дуже радіють цьому рішенню, тому що ніхто з мої музикантів не хотів навіть фізично їздити до Росії, не зважаючи на можливість поширення графіку туру на території.
Але чому я захищала SunSay: він має позицію і не соромиться її заявити, у нього прекрасне детальне було пояснення. Мене радує, що є люди, які не соромляться за таких важких умов свою позицію обґрунтувати і не ховатися, не відмовчуватися.
– Деяким артистам легше підіграти аудиторії чи просто промовчати?
– Я думаю, що багатьом вигідно в один момент мати одну думку, а в інший момент – другу думку. І залежати від ситуації, швидше, а не від власної думки. «І вашим, і нашим» виходить дуже рідко. Мені не подобається, коли люди цим правилом керуються. Саме тому я була за SunSay: він відрізав одну частину аудиторії жорстко, заявив про свої думки, почуття сміливо і без виправдань. Це була достойна думка людини, і кожна людина має на це право.
Я не розділяю, наприклад, думки, що гастролі в Росії – це нормально, і сама не їжджу туди. Але я за те, щоб кожна людина мала свій чіткий вектор і не соромилась його, не ховала, і не повертала в будь-який момент туди, куди дме вітер і де вигідно.
