«Вона там за людей бореться більше, ніж за себе» – мати Надії Савченко

У місті Донецьку Ростовської області Росії оголошують вирок у справі Надії Савченко, української льочиці, народного депутата України, представника української делегації в ПАРЄ, яку незаконно вивезли на територію Росії після того, як її в полон взяли проросійські сепаратисти «ЛНР». Надію звинувачують за трьома статтями Кримінального кодексу Російської Федерації – «вбивство», «замах на вбивство» і «незаконний перетин кордону». Адвокати стверджують, що справа повністю сфальсифікована, і не очікують виправдувального вироку. За час судового процесу, який триває з осені минулого року, Надія Савченко стала Героєм України і символом гідності в несправедливій війні Росії з Україною. За вироком буде стежити багато світових і українських ЗМІ, а також політиків. Але перш за все результатів справи чекає мати – Марія Савченко, з якою кореспонденти Білоруської служби Радіо Свобода зустрілися напередодні. 29 березня їй виповнюється 78 років, і до цього дня вона чекає найкращого подарунка – звільнення своєї дочки з російської полону. Незважаючи на стан здоров'я, вона разом із другою дочкою Вірою всіляко намагається привернути увагу міжнародної спільноти до несправедливого процесу.

У день нашої зустрічі Марія Іванівна захворіла – піднялася температура, але від розмови вона не відмовилася. Каже, що в нинішній ситуації єдине, що вона може зробити, – донести до якомога більшої аудиторії правду про викрадення своєї дочки. Незважаючи на вік, Марія Савченко багато читає, цікавиться політикою і вивчає комп'ютерну грамоту. «Я вже закінчила перший клас і перейшла в інший. Трохи я вже можу працювати за комп'ютером», – похвалилася вона нам.

Марія Іванівна говорила про Надію із задоволенням і гордістю. І хоча історія про те, як Надія з третьої спроби і тільки після зустрічі з тодішнім міністром оборони України Анатолієм Гриценком вступила до Харківського університету повітряних сил, стала вже хрестоматійною, розповідає вона її завжди.

– Як Надія почувається? Як відбувається процес виходу з сухого голодування?

– Вона воду п'є, якесь дитяче харчування їсть. Минулого разу, коли мені дозволили до Надії підійти, я потримала її за ручки. У неї були сині пальчики, до ліктів – все синє. Чоботи не застібнуті, а сама вона опухла. Я благала її припинити голодування, але вона відмовилася, сказала, що до 22 березня не доживе, а я повинна піклуватися про другу доньку Віру.

– Чи розповідала Надія, як до неї ставляться російські тюремники?

– Вони вважають її патріоткою. Але і там вона більше бореться за інших людей. Коли їй там зробили ремонт в камері, начальник в'язниці поцікавився, чи подобається їй. А вона йому відповіла: мені буде подобатися, якщо ви зробите ремонт на всьому другому поверсі. Тому що там люди живуть в дуже свинських умовах. Ну і що ви думаєте? Начальник дав команду – і зробили ремонт на другому поверсі. Тоді Надія і подякувала йому за те, що зробили для людей умови. Більш-менш. Вона там за людей бореться більше, ніж за себе.

– Ви намагаєтеся потрапити на кожен судовий день? Як Ви туди добираєтеся? Адже між Україною і Росією немає безпосереднього авіасполучення...

– Минулого разу летіли через Кишинів до Москви, а потім до Ростова. Чекали більше, ніж летіли. Безпосередньо літаків немає. Тут багато самодурства є в такому рішенні. Чому я повинна їхати до Кишиніва, а потім до Москви, а потім до Ростова? Що від цього змінюється? Тільки гірше для людей зробили, для простих людей. У політиків є приватні літаки. Тому їм байдуже. Розумієте, потрібно, щоб наше керівництво було розумне і думало, а не базікало. Підвищили ціни на світло, на газ... Як людина може вижити? У нас же пенсії не вищі ніж 1300-1500 гривень. Потрібно, щоб ця влада думала про народ, а не про себе. Люди – це держава. Якщо ти будеш гнобити людей, то держава буде злиденна.

– Коли почалися події на сході, і Віра, і Надя почали працювати волонтерами, допомагати армії. І тільки потім Надя вирішила піти добровольцем в батальйон. Ви її відмовляли від цього?

– Як я могла відреагувати? Надя прийшла і сказала, що йде на війну, що давала клятву своєму народу і повинна захищати Україну. Я схвалюю її, що вона так вирішила. Вона у мене така бойова, такою і треба бути.

– А як відреагували Ваші сусіди, коли стало відомо про те, що Надія потрапила в полон? Вони якось вас підтримують?

– Усі сусіди співчувають. Питають, як вона там. Підтримують.

– А Ви можете поділитися секретами, як виховати такого героя?

– А мене саму виховували по-героїчному. Я і їх теж виховувала. Казала їм: «Діти, ви повинні закінчити інститути, щоб вам легше було в житті, але не думайте, що дорога в життя буде всипана трояндами. Вона буде всипана колючим терням, і ви повинні пройти нею гідно». Надя, коли закінчила університет і отримала диплом, сказала, що це мій диплом. У мене від цього тоді сльози навернулися на очі.

– Що Вам зараз підказує материнська інтуїція – Надю швидко звільнять?

– Я вірю, що Надю звільнять, але коли, як і що... Мені Порошенко говорив, що її повинні були звільнити ще минулого року, 15 травня, але нічого не відбулося. Нічого не робили для того, щоб її звільнити.

– Кажуть, що її вступ у партію «Батьківщина» дуже заважало переговорам про звільнення...

– А Сенцов, Кольченко – вони що, депутати? Ні. А їх випустили? Ні. Для бандитської Росії, для їх бандитської влади немає нічого святого. Це банда, яку треба знищити під корінь.

– А що, на Вашу думку, влада могла зробити, але не зробила для звільнення Надії?

– Могли б усе зробити, але їм не хочеться робити. Якби це були їхні сини або дочки, то їх би вже через три години визволили. Як потрапив син Куніцина (сина народного депутата України Сергія Куніцина затримали в Криму в квітні 2014 року за підозрою в «шпигунстві» – ред.), його допитували 6 годин і потім випустили. Надю два роки катують. Адже Надя – великий патріот України, а їм це не треба, вони не планують жити в Україні.

– Зараз все частіше в суспільстві обговорюють тему, що якщо Надія Савченко повернеться в Україну, то може сплутати всі карти українським політикам.

– Так, кажуть, що Надя – скалка для Росії і буде скалкою для Порошенка. Надя дуже справедлива, і вони бояться, адже вона може їх всіх з ніг на голову поставити.

– А у Надії немає бажання спробувати балотуватися в президенти?

– Навіщо їй те президентство? Хоча під час її випуску з університету дівчата пророкували, що Надя буде міністром оборони. Може, вона й буде міністром оборони, тільки Бог знає. Але на президента я б не хотіла, щоб вона йшла. Тому що п'ять президентів у нас вже є. Було чотири, які нагадили, а п'ятий змушений розгрібати все, що вони накоїли. Коли журналісти львівської газети «Ратуша» запитали у Наді з цього приводу, то вона відповіла, що краще буде міністром. У неї дуже твердий характер, і вчиться вона дуже швидко. У неї мій характер. Я їй говорила, що я б так само поводилась, тільки я б їла і не голодувала. Треба їсти, щоб були сили боротися і там, в Росії, і тут, в Україні. Як вона потрапила до в'язниці, то я їй писала, щоб вона пам'ятала слова Лесі Українки: «Я на гору круту крем'яную буду камінь важкий підіймать і, несучи вагу ту страшну, буду пісню веселу співать».

– Нобелівський лауреат, білоруський письменниця Світлана Алексієвич передала Надії свою книгу «У війни не жіноче обличчя». Надія не ділилася своїми враженнями?

– Без жінок війни не буває. У В'єтнамі, коли Америка напала, всі жінки були в армії, які захищали свою землю. В Ізраїлі жінки служать в армії. У нас під час Другої світової війни кілька десятків тисяч жінок були на фронті, серед льотчиків було 80 жінок. Тому що тоді клич був до молоді по авіаклубам вчитися на льотчиків. Так що не буває війни без жінок. Медики, лікарі, санітари витягали з поля бою наших солдатів, і чужих витягали. Я вважаю, що і в Україні потрібно взагалі, щоб жінки служили в армії. Тоді це буде вже держава, а не так, якщо синочки і дочки сидять в парламенті, а такі, як моя Надя, йдуть на війну захищати Батьківщину. Нехай всі йдуть. Якби половину Верховної Ради послати туди, на схід, то через три дні, найбільше через два тижні, не було б війни. І на мінські переговори потрібно відправити патріотів, а не тих, які шкодили Україні.

Оригінал матеріалу – на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода