«Що я роблю на Донбасі?» Таке запитання ставлять собі персонажі документального фільму французьких журналістів «Вибір Олега». Олег та інші реальні дійові особи – російські вояки, що називають себе добровольцями і приїхали воювати до чужої держави. Ці військовослужбовці визнають, що проти ЗСУ зараз стоять на Донбасі одні росіяни. А передбаченого Мінськими угодами режиму тиші вони дотримуються лише, коли приїжджають спостерігачі ОБСЄ. Автори фільму кажуть, що свідомо вирішили показати тільки одну сторону цього конфлікту. Адже знімати стрічку про українських добровольців простіше, бо ті свідомо беруть до рук зброю. А російські добровольці виявляють, що стали на Донбасі жертвою пропаганди.
«Я їхав сюди, щоб допомагати і захищати мирних громадян Донбасу. Це були мої такі ідеологічні думки, що я їду задля доброї справи, от чесно. Я вже через два тижні розчарувався у цій війні», – так починається фільм «Вибір Олега» журналістів Олени Волошин та Джеймса Кіо (James Keogh). Це документальний монолог із іншого, російського боку барикад.
Олег Дубінін – 32-річний російський офіцер із Тюмені. На момент зйомок фільму він вже рік живе в Донецьку, де командує 60 російськими добровольцями батальйону «БАРС». Взяв відпустку, каже, думав поїхати на два тижні, нікому нічого не казав. Ілюзії розтанули швидко: побачив «віджимання» майна у місцевих жителів, конфлікти між батальйонами, деморалізацію добровольців. Із його монологів складається враження, що Олег вже не дуже розуміє, чому залишається в Донецьку: нібито тримає бажання помститись за вбитих друзів, авторитет і «насиджене» місце. Ідейності у тюменського офіцера давно немає, а нагороди і медалі від «Росії-матушки» – є.
«Я все розумію, пацани на нервах, всі стомились. Тут залишились одні росіяни. Вся місцева компанія роз’їхалась. Але поки кожен не помститься за тих, кого з нами немає – ми звідси не підемо», – каже Олег у фільмі.
Батьки Олега вірять, що син «робить добро», воюючи на Донбасі
Наприкінці фільму до Олега у Донецьк приїжджають батьки, з якими він не бачився понад рік.
«Місто живе вже своїм життям на повні груди, комерсанти понаїхали. Минулого року в’їжджали в місто – було порожньо, а зараз затори», – розказує він родичам, поки везе до місця дислокації.
Батьки Олега, власне, як і сам головний герой – реальні люди. Вони погодились на зйомку з радістю, адже вірять, що син начебто «робить добро, він на своєму місці».
«Це брудна війна, тут немає цінностей, тут незрозуміло за що воюють. Братовбивча війна. Політиків треба хороших, Сталіна би», – каже матір Олега.
За твердженням росіянки, яка приїхала відвідати свого сина, що воює на території іншої держави, на Донбасі «немає ані сепаратистів, ані окупантів», і мовляв «Росія нічого не захоплювала».
«Стільки 200-их і 300-их туди поїхало, що вони матерям говорять?»
Інший герой фільму – росіянин Макс, який «підсів на війну» та адреналін, тому залишається воювати під керівництвом Олега.
«Я це називаю роботою, щоправда, на жаль, безоплатною. Є такі романтики, які пишуть: як потрапити до вас? А я їм кажу, не варто приїжджати. Я особисто нікого сюди не кликав», – каже він.
Додає, що їм «обіцяли танки і бехи – а їх нема». Максу цікаво, що зараз в Росії відбувається:
«Стільки 200-их і 300-их туди поїхало, що вони матерям говорять? А що вони можуть сказати? Нате, тримайте, трупик вашого сина. Просто скажуть, що героїчно помер. А за що і чому – ніхто цього нікому не пояснить. Навіть я собі вже цього толком пояснити не можу тут», – говорить він на камеру.
Фінал картини для Макса інший: він не залишається в Донецьку, вирішує повертатись. От тільки паспорта в нього давно нема, а без документів у Росії не сядеш ані на поїзд, ані на автобус. Автостопом він добирається, врешті, додому, утім і тоді не може собі відповісти: що він робив на Донбасі?
Порушення перемир’я, допит полонених, поховання
У «Виборі Олега» багато документальних деталей. Наприклад, в одній зі сцен офіцер Олег наказує: «Сьогодні ці пі..аси ОБСЄшники там десь «шаряться», тому у нас сьогодні режим тиші». А події фільму відбуваються у червні 2015 року, коли вже діяли Мінські угоди щодо перемир’я.
Є також сцена поховання одного з сепаратистів. На цвинтарі стоять його російські друзі, родичі, над труною плаче матір, яка проклинає тих із української армії, хто забрав життя її сина. І відспівує убитого священик, чий «Отче Наш» українською мовою дуже резонує на цьому фоні.
Зняли режисери також полоненого українського солдата, якому росіяни дали тарілку супу і питають: «Підеш іще проти нас воювати?» Зрештою, його обміняють на сепаратиста, утім до того – віддають російським телеканалам для «інтерв’ю». Ввечері після бою Олег із друзями сидять перед телевізором, хіхікаючи переглядають «новинний сюжет», як заручник дякував сепаратистам і відхрещувався від України. А після цього в офіцера нові справи: треба вирішити, чи приймати до себе в частину Тамерлана з Казахстану, який теж дуже хоче припинити «громадянську війну».
Вони тільки на Донбасі розуміють, що є гвинтиком пропаганди – режисер
Фільм зняли Олена Волошин, журналістка France24, та фотограф Джеймс Кіо. Вони познайомились із Олегом та рештою взимку 2015 року, коли були в Донецьку за редакційними завданнями. За словами Олени, головний герой – екстраверт, тож його навіть не довелось вмовляти знятись у фільмі. Складно було інше – розібратись, що в людини в голові.
«Він також є частиною масштабної машини пропаганди, говорить про «українських фашистів», які вбивають мирне населення, саме тому росіяни-добровольці приходять воювати. І це перші фрази, які всі нам говорили. Складно було копнути глибше, і побачити, що за цим стоїть», – говорить Волошин.
На тлі цих психологічних аспектів роботи, отримати необідні дозволи для зйомок було просто.
«Оскільки ми були прикріплені до них – були весь час разом. Всі блокпости, відповідно, теж швидко проходили. Утім, це не було безпечно. Там триває війна, а ми з ними сиділи в бункерах, тож намагались бути обережними», – говорить Джеймс Кіо.
Чому росіяни їдуть на українську територію воювати, адже вони є іноземцями, це не їхня земля? Олена Волошин дійшла такого висновку: вони не мають чітких відповідей. Це було як лейтмотив упродовж усього фільму, говорить вона:
«Те, що ви чуєте – це те, що вони погодились розказати. Не значить, що ми не питали. Ми інколи навіть ішли з ними на конфлікт, треба було підштовхнути їх вийти за власні межі сприйняття. Для них непросто визнати, що їм нічого робити в цій країні», – додає режисер.
«А чи треба це все мені?» – головне питання фільму
На думку Олени Волошин, саме коли в фільмі росіяни ставлять собі питання «А чи треба це все мені?» – це і є найчесніша їхня відповідь. Знімати фільм про українських добровольців було би значно простіше, адже вони знають, чому ідуть воювати, каже вона. Російські добровольці вже на Донбасі усвідомлюють, що є пропаганда, що навколо них все викривлено, і вони теж є частиною цієї масштабної машини.
«Коли ти в Росії, – а я живу в Росії, тож знаю, – ти насправді не маєш реального доступу до інформації. А ця війна також є інформаційною. І складно зрозуміти, хто каже правду, поки не побачиш це там, на місці. Від початку конфлікту ми були в Криму, на Майдані, на Донбасі», – додає Волошин.
«Макс навіть в кінці багато чого не розумів. Олег – інша справа, він командир і має доступ до інформації. Бачить, як усе відбувається, що російська армія там є – генерали, російська адміністрація. Росія постачає йому зброю. А Макс –просто солдат, він сидить у траншеях, він нічого не бачить», – говорить вона.
Україна також бере участь в інформаційній війні, додає Волошин. Перевіряючи дані з кількох джерел, вона помічає багато пропаганди з обох сторін конфлікту. Як стверджує режисер, коли знімаєш у Донецьку, можна почути багато чуток про нібито мародерства чи зґвалтування з боку вояків української армії, – все це створює відповідну атмосферу на непідконтрольній частині Донбасі.
Режисери: «Вибір Олега» – не проросійська пропаганда
«Вибір Олега» не є проросійською пропагандою, переконані режисери. Дійсно, у фільмі звучать лише думки і погляди росіян, відлуння російських новин. Утім, не так багато є картин, які допомагають розібратись, що змушує людину ризикувати життям на території чужої держави.
«Думаю, упродовж фільму видно наше сприйняття: вони на хибному шляху. Ми показуємо пропаганду, їхні роздуми. Так, даємо одну сторону, але це тому, що українська позиція скрізь у новинах. І це ні для кого не секрет, що Росія бере участь у цьому конфлікті, незалежно від того, що вона каже», – говорить Волошин.
Такі фільми важливо дивитись, тому що, якби не було стількох російських добровольців на Донбасі – не було би і війни, каже журналістка. Олег, наприклад, ніколи не цікавився політикою, навіть голосував лише один раз, коли керівництво в армії примусило. Тож зрозуміти, що саме і чому штовхає росіян кидати родини і їхати воювати – це ключ до розуміння цього конфлікту, вважає Волошин.
Режисер: «Навряд чи фільм щось змінить у Росії. І українців не змусить пробачити»
«Вибір Олега» поки мало де показали: на французькому фестивалі FIPA та чеському One World. Режисери зараз шукають телепартнерів, щоб показати стрічку більшій кількості людей.
«Ми хотіли би показати «Вибір Олега» в Україні, не впевнений щодо Росії. Це може наробити проблем людям, яких ми знімали», – говорить Джеймс.
Олена Волошин додає, що навіть якби вдалось показати в Росії – навряд це щось би змінило.
«Інформаційна війна надто потужна, її так просто не зруйнуєш. З усіх перелічених причин – це не найкраща ідея», – додає вона.
Режисери не розраховують, що «Вибір Олега» змусить українських глядачів пробачити російських добровольців. Фільм лише має показати, що в головах тих, хто по інший бік барикад.
