Сергій Громенко
(Рубрика «Точка зору»)
Критикувати публіцистичну версію тези про «вічне володіння» Росією Кримом немає особливого сенсу. Досить лише попросити апологетів «Кримнаш» уточнити час першого приєднання півострова до Російської імперії – 1783 рік.
А ось на той випадок, якщо вони заведуть розмову про стародавню Русь в цілому і військові експедиції на півострів, зокрема, варто нагадати, що саме собою взяття київськими князями візантійських міст у Криму ще не означає входження цих міст до складу Русі. Захоплення, скажімо, Севастополя в 1855 році англо-французькими союзниками не зробило місто частиною Європи (а шкода – авт.).
Але це непряма і другорядна, загалом, ремарка, а найголовніше буде зараз. Всупереч широко поширеній в Росії та Україні думці (яка, на жаль, потрапила в шкільні та вишівські підручники), ні Східний Крим у цілому, ні Керч, зокрема, до складу Тмутараканського князівства ніколи не входили.
«Місто [Керч], з останньої чверті IX століття вже належало Імперії, і за плануванням, і за матеріальною культурою було містом візантійським. Коротке існування на протилежному березі протоки російського Тмутараканського князівства ніяк не позначилося на його побутовому устрої. Ніяких знахідок, маркованих слов'янським етносом, ні в масовому керамічному матеріалі, ні в інвентарі кладовища, не знайдено».
Археология: Крым, Северо-Восточное Причерноморье и Закавказье в эпоху средневековья IV – XIII века. – М., 2003. – С. 73.
Я навмисне цитую не просто найбільш фундаментальну з академічних праць (до того ж відносно свіжу), але й російську. Не секрет, що зайва політизація історії шкодить достовірності, тому так важливо показати, що це найкращі російські історики відкидають безглузду думку про володіння Русі в Криму, а зовсім не «українці» намагаються відмовити «російським» в їхніх законних правах.
Що, дійсно, цікаво, окремі українські міфотворці охоче піднімають на щит тезу про присутність Русі в Криму, але вже з метою обґрунтувати власні претензії на півострів за схемою «Русь = Україна». Спеціально для них зауважу, що хоча деякі історики по-старому «записують» Східний Крим до складу Русі, в «Енциклопедії історії України» всі акценти розставлені правильно.
«Територія Т.к. [Тмутараканського князівства], імовірно, охоплювала лише частину сучасного Таманського півострова... Поширена думка про те, що до Т.к. деякий час належав також Корчев (візант[ійське] м. Боспор, сучасна Керч), що не підтверджується джерелами і є лише гіпотезою».
Енциклопедія історії України. – Т. 10. – К., 2013. – С. 102
А без цієї «скріпи» вся концепція (що російська, що українська) миттєво розвалюється. Так, Тмутараканське князівство дійсно існувало, було частиною Русі і мало славну історію. Так, київські князі дійсно кілька разів ходили на Крим війною і захоплювали тамтешні міста і села, але (і це головне), територія Тмутаракані не мала в собі ні клаптика кримської землі, і жодне захоплене київськими князями кримське місто не залишилося в їхньому підпорядкуванні.
Подібна академічна одностайність дозволяє назавжди закрити питання про Росію, яка нібито має «незаперечні історичні права на Крим як на свою давньоруську територію».
А без «давньоруської» підпірки російські претензії на «вічне» володіння Кримом виглядають і зовсім безглуздо. Ліквідація Кримського ханства і анексія Петербургом його території відбулася в 1783 році, після чого півострів був у складі Російської імперії повних 134 роки – до весни 1917-го. Потім почалася революційна чехарда 1917-1920 років, упродовж якої Крим побував під контролем різних «червоних» і «білих» російських урядів. Але рік – з весни 1918-го до весни 1919-го – півострів був окупований по черзі німецькою та французькою арміями. У складі радянської Росії Крим був формально 34 роки – до 1954-го, але знову з перервою на німецьку окупацію з осені 1941-го – до весни 1944 року.
Таким чином сумарно Петербург і Москва володіли Кримом з 1783-го до 1954-го, тобто 171 рік, а фактично, з урахуванням двох окупацій – ще на 3,5 роки менше. Отже, з трьох тисяч років писемної історії Криму (ІХ століття до н.е. – ХХІ століття) його формальна приналежність Росії тривала 171 рік або 5,6% всієї кримської історії.
Для більшої наочності відобразимо цей період на малюнку.
Погодьтеся, що «російський Крим» виглядає не дуже представницьки на тлі існування того ж Кримського ханства (1441-1783) – 342 роки або 11,4%.
Інші держави, хоч і не володіли Кримським півостровом цілком, теж демонструють непогані результати «історичного марафону».
Трапезундська імперія володіла Херсонесом і через нього – Південно-Східною Таврикою – з 1204-го до 1397-го (верхня дата – предмет дебатів фахівців, але різниця в думках становить лише два роки), або 193 ± 2 роки (6,4%).
Генуезька «Газарія», що простягнулася кримським узбережжям від Херсонеса до Керчі, виникла у 1266 році з заснуванням Кафи і загинула в 1475 році, проіснувавши 209 років (6,9%).
Візантійська імперія приєднала до свого складу Херсонес, Південний берег Криму і частину території Боспорського царства на Керченському півострові в 527-528 році, а впала під натиском хрестоносців у 1204-му, володіючи Таврикою 676 років (22,5%).
Херсонес був заснований у 529/528 роках до н.е. і проіснував (то у вигляді столиці держави, то – самоврядного міста) до моменту приєднання до складу Візантії приблизно 1055 років (35%).
І, нарешті, перше серед рівних – Боспорське царство. Його столиця, Пантікапей, була заснована між 600 і 590 роками до н.е., а сама держава, всупереч поширеній думці, не загинула під ударами гунів, а була поглинена разом із Херсонесом Візантійською імперією. Підсумок – майже 1120 років існування (37,3%).
Цього короткого порівняння має бути достатньо, щоб висміяти претензії Росії на «споконвічне» володіння Кримом – півострів знав і значно тривалішу державність.
Сергій Громенко – кримський історик і публіцист, співробітник Українського інституту національної пам'яті
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
Оригінал – на сайті «Крим.Реалії»
